На території України проживає багато різних етноспільнот. Одна з чисельних – польська громада. Хелена Новак, голова Польського культурно-освітнього товариства «Родина»,що в Броварах, переконана, що якісна взаємодія між різними етносами призводить до позитивних результатів, спонукає до створення цікавих проектів, внутрішньо збагачує та сприяє ефективному розвитку громади в цілому. ГУРТ у форматі PRоГОну мав можливість поспілкуватися з пані Хеленою під час Міжнародної конференції «Самоорганізація у світі, що трансформується: як забезпечити собі місце під сонцем» та більше дізнатися про діяльність організації.

^{Хелена Новак, голова Польського культурно-освітнього товариства «Родина»}

ГУРТ: Пані Хелено, які основні напрямки діяльності вашого товариства?
Провідні вектори діяльності закладені у самій назві нашої організації – це освіта та культура і все, що з ними пов’язано з оглядом на польські цінності. Ми займаємося переважно пропагандою та збереженням традицій, звичаїв польського народу. При «Родині» діють курси польської мови, на які можуть записатися усі охочі – і не обов’язково ті, хто має польське коріння. Так, одні приходять до нас з метою підготовки до вступу до польських вишів, інші – щоб збільшити шанси в отриманні карти поляка. На сьогодні це дуже актуально, і однією з умов отримання є володіння польською мовою. Восени минулого року у нас почали вивчати польську мову діти віком від 4 до 6 років.

У літній період намагаємось, здебільшого власними зусиллями, відправляти дітей на безкоштовне оздоровлення та навчання до Польщі. Поки що у нас немає можливості забезпечити такий відпочинок для всіх, проте, шукаємо шляхи це здійснювати. Оскільки для дітей це прекрасна можливість попрактикувати польську мову, знайти нових друзів, підтримувати надалі зв’язок з польськими родинами.

Також проводимо різні конкурси (наприклад Конкурс декламацій), фестивалі, що проходять на базі нашого товариства. В судейську комісію запрошуємо польських партнерів. Переможці наших конкурсних проектів потім беруть участь у подібних всеукраїнських фестивалях.

«Родина» активно долучається й до різних культурних акцій, що ініціює влада нашого міста. Бровари мають двох польських партнерів – це Гнєзненський повіт і місто Краснік.

ГУРТ: А хто є членом вашого культурно-освітнього товариства?
Товариство об’єднує людей польського походження з метою вивчення мови, традицій, звичаїв, культурної спадщини польського народу. Проте членами нашого товариства є не тільки поляки за походженням. До нас долучаються всі, кому цікава польська культура, мова, звичаї. Хто сповідує цінності польської нації. У «Родині» багато українців, є, навіть, вірмено-українське подружжя – їм цікава польська культура, оскільки часто їздять до Польщі, мають там друзів. Є в нас і студентська молодь, яка прагне здобути вищу освіту в польських університетах. Багато з них прийшли до нас лише, щоб записатися на курси польської мови. Але з часом почали долучатися до інших освітньо-культурних програм, цікавитися культурною спадщиною польського етносу, брати участь в фестивалях, концертних програмах, які проводить час від часу наше товариство.

ГУРТ: Чи велика польська громада в Броварах?
Офіційно в нашому товаристві зареєстровано 80 осіб. Проте в Броварах проживає значно більше людей, які мають польське коріння. На жаль, не всім, хто має польське походження, цікаво дізнаватися про культуру та традиції своїх пращурів.

ГУРТ: Вам не прикро?
Прикро. Багато з тих, хто асимілювався в інших країнах, не визнає себе приналежним до того чи іншого етносу. І це стосується не тільки поляків, подібна проблема існує і у євреїв, німців... Так, за волею долі ми опинилися в іншій країні, створили власні мішані родини, стали перейматися проблемами міста, в якому тепер проживаємо. Це нормально. І так, мабуть, і має бути. Однак не варто забувати, хто ми і де наше коріння. Тому моє завдання, як керівника польського освітньо-культурного товариства, – пробудити національну свідомість, бажання дізнатися більше про своє коріння, культуру, звичаї.

ГУРТ: Чи завжди це вдається?
Буває так, що приходиться брати хитрістю. Наприклад, запитую, що ви готуєте традиційно вдома на обід чи вечерю? Мені перераховують різні страви. І серед них обов’язково є й польська страва. Я починаю детальніше розпитувати про неї, звідки рецепт тощо. Мені відповідають, що ми готуємо так, бо так готувала наша бабця Франя. Далі – розпитую про бабцю. Запитую, а чи знаєте Ви, що Франя – це Франческа і це польське ім’я, і, можливо, вона полька? Це пробуджує інтерес у людини. І потім вона починає шукати своє коріння глибше, інколи знаходити свою родину, яка досі проживає у Польщі, відтворювати генеалогічне дерево. Виходить, потрібен маленький поштовх, щоб пробудити у людини її етнічну самобутність.

ГУРТ: З якими труднощами вашому товариству доводиться зіштовхуватися?
Сьогодні найбільшою трудністю для нас є проблема з приміщенням. У нас багато планів, але ми їх не можемо реалізувати продовж кількох років через відсутність власного приміщення.

ГУРТ: Як ви намагаєтеся вирішувати цю проблему?
Зараз ми орендуємо класну залу в середній спеціалізованій школі №5 міста Бровари. В цьому нам у свій час допоміг консульський відділ Посольства Польщі, за сприянням якого було відремонтовано клас у цій школі, надано підручники та інші навчально-методичні посібники. Почалася співпраця з дирекцією школи, яка зацікавилась курсами польської і тепер польська мова викладається тут як друга іноземна. Вчителі приїздять з Польщі, намагаються впроваджувати різні програми по обміну учнів, співпрацювати з польськими колегами. Проте оренда одного класу в школі не дає нам змогу розширити напрямки нашої діяльності, проявити себе повною мірою. Можливо, найближчим часом нам запропонують якісь варіанти. Польська сторона готова повністю відремонтувати надане нам приміщення.

ГУРТ: За рахунок чого фінансується «Родина»?
Тільки за рахунок членських внесків. Внески добровільні і не дуже великі. На жаль, ми змушені оплачувати оренду приміщення. До того ж хочеться хоч трішки заохотити матеріально вчительку польської мови. Адже нам було не так легко знайти такого чудового педагога, який би переймався всіма нашими справами, вкладав душу в дітей. Це дуже зворушливо. Раніше мали трудність з викладанням польської мови маленьким дітям, адже навіть вчителі-професіонали боялися працювати з малечею. А вона не злякалась, хоча не є педагогом за освітою. Думаю, дуже багато чого тримається на її духовності, харизмі і наполегливості.

ГУРТ: Які ваші найближчі плани, проекти, що прагнете реалізувати?
Хотіли б започаткувати конкурс Музичних родин – у нашому товаристві багато талановитих музикантів. У планах – створити фольклорний колектив. У нас є власний хореограф, музиканти, вже відгукнулися люди, котрі зможуть допомогти з костюмами. Прикро, що ми не маємо приміщення, де б змогли проводити регулярні репетиції. Вже подали на Польщу запит-прохання вислати нам більше методичної літератури, диски з народними піснями та танцями. Сподіваємося, що цей проект нам таки вдасться втілити в життя.

ГУРТ: На Ваш погляд, що потрібно для того, щоб ініціативи громади були успішними?
У нас немає фіксованого членства, та й воно не потрібно, бо часто люди цього бояться. Зазвичай, кожна організація тримається на лідерах, завзятих представників, які горять ідеєю і не дивлячись ні на що, ідуть вперед. Я завжди думала, що в будь-якій установі вирішальними для її успіху та розвитку є максимум 10-15 осіб. Хоча у житті не треба все так формалізувати. Це я зрозуміла, коли ми святкували своє десятиріччя. Була вражена і здивована тим, скільки людей долучилося за власним бажанням до організації свята, проявили щирий інтерес, власну ініціативу... Ми отримали безліч позитивних відгуків про захід і високу оцінку нашої роботи. І це заслуга всіх, хто працював над цим проектом.

Отже, не лише лідери мають вплив на розвиток громади. Громада сама вирішує, чого вона дійсно хоче і куди їй рухатися. Треба відкривати двері всім, хто в них стукає. І не боятися про себе нагадувати. Цю ідею я взяла з Кримської Весни Розвитку. Спілкуйтеся з однодумцями та опонентами, колегами. Це дає поштовх рухатися далі, діяти, наповнювати своє життя суттю.

А ще – не бійтеся опановувати щось нове для себе. Народна мудрість говорить: вік живи – вік учись і дурним залишишся. Для себе я її перефразувала наступним чином: вік живи – вік учись і завжди буде, чому навчитися.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Читайте також:

Африканська рада в Україні: відмінності мають об’єднувати (відео)

Взаємодія вкладників і банків: лікар допоможе