ГУРТ продовжує серію публікацій про відомі і маловідомі громадські організації, які часто залишаються непоміченими широкому загалу.

У рамках PRоГОну ми завітали до офісу Всеукраїнської громадської організації "Ніхто крім нас", яку створили ветерани повітряно-десантних військ 345 окремого парашутно-десантного полку, який ніс службу в Обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані. 

Володимир Сердюк, замісник голови правління організації, розповів про діяльність організації як у правозахисному векторі (до речі, сьогодні про нього більш відомо в Україні) так і військово-патріотичному (який, на жаль, у вирі теперішніх подій лишається поза увагою).

Штаб-квартира організації знаходиться неподалік метро Олімпійський стадіон  - вул. Велика Васильківська, 65, офіс 367.

"Ніхто крім нас: військово-патріотична діяльність"

Свою діяльність громадянська організація «Ніхто крім нас» розпочала з 2009 року. Під час реєстрації ініціативна група поставила собі за ціль сформувати шанобливе ставлення в нашому суспільстві до звання ветерана, афганця, захисника… На жаль, зараз в Україні слово «ветеран» вживають лише у контексті 9 травня. Особа, яка була задіяна в військових діях, пройшла крізь вогонь і воду, була позбавлена дечого, в нашому суспільстві повинна мати, якщо не матеріальні блага, то хоча б повагу.

Наша позиція така – той, хто служив в армії, тим паче в українській, яка не є контрактною, а загальнообов’язковою, хто від неї не «відмазався», а потрапив у локальний конфлікт, проявив себе, все ж більше, ніж просто чоловік, який закінчив інститут. Якщо завтра доведеться воювати, то будемо воювати не інтегралом (хоча це також потрібно знати), а автоматом. Коли я вчився в військовому училищі, то популярним був такий анекдот: «Оптимісти вивчали англійську мову, песимісти – китайську, реалісти – автомат Калашникова». Загалом наше завдання було і лишається – підняти статус слова «ветеран».

Членство в організації фіксоване. Нині нас понад 30 тисяч членів. У наших лавах є багато хлопців, які відслужили в десантних військах, але є й жінки (особливо в Донецьку та Харкові). «Ніхто крім нас» - всеукраїнська громадська організація, яка розпочала свою діяльність зі Сходу України. Зараз є 10 великих обласних осередків, а саме в Луганську, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Запоріжжі, Києві, Житомирі, Одесі.... Також є осередки в Сумах, Рівному, але вони поки налічують невелику кількість людей. Створити обласну організацію не дуже легко. До складу «Ніхто крім нас» включають згідно анкети. В нас є навіть випробувальний термін. Членські внески складають від 5 і більше грн. у місяць. Під час організації заходів ми взаємодіємо з бізнесом.

Заробітної платні члени організації не отримують. У нас в офісі після 20 вересня щодня чергують дві особи на волонтерських засадах.

Також ми підписували договори взаєморозуміння, взаємодопомоги з різними організаціями – районними, обласними, місцевими осередками Української спілки ветеранів Афганістану, Міжнародним союзом десантників, із Російським союзом ветеранів Афганістану. Це ті договори, які дають ряд можливостей. Ми їздити до Єкатеринбургу ознайомлюватися як там працюють із безпритульними. Це той напрям, яким ми також будемо займатися в Україні. І російський досвід у цьому аспекті колосальний.

Щодо офісу… Ми платимо лише за комунальні послуги. Приміщення надав у користування керівник ТОВ «Тайга», він військовий у минулому, поділяє погляди нашої організації.

Власності як такої організація не має. «Ніхто крім нас» має благодійний фонд. Але більше півтори тисячі грн. туди не надходить. Багато з членів організації безробітні. Цю проблему ми, як організація, намагаємося вирішити.

Про політичні баталії ми навіть не задумувалися. Наша організація займається армією, військово-патріотичним вихованням молоді. Щодо останнього, працюємо саме з допризовною молоддю, розповідаємо їм, що армію не потрібно боятися, знайомимо їх із армією зсередини. Для прикладу, возили школярів, студентів технікуму в 95 бригаду – аеромобільна бригада, яка знаходиться в Житомирі. Намагаємося також допомагати тій же армії – керосином, паливом, марші проводимо, організовуємо стрільби… Ми працюємо з молоддю, таким чином намагаємося громадянське суспільство України зробити активнішим.

Ми переважно співпрацюємо з повітряно-десантними військами. Адже організацію створили ветерани повітряно-десантних військ, а конкретніше – 345 окремого парашутно-десантного полку, який ніс службу в Обмеженому контингенті радянських військ в Афганістані. Але це був початок, зараз зовсім інше коло людей. До речі, назва «Ніхто крім нас» – це лозунг десантників. Ми його просто застосували в Україні, тобто ніхто крім нас, громадян України, не змінить ситуацію на краще.

Я переконаний, що хлопці, які потрапили саме в повітряно-десантні війська, не білитимуть бордюрів і не копатимуть землю. Їх там навчають військовому ремеслу, навчають бути готовими вбивати як морально, так і фізично. До кінця служби хлопці вже повністю готові захищати Батьківщину. Але армія їх випускає на вільні хліби, а він не знаходить свого місця в громадянському суспільстві. Не тому що він такий, а тому що суспільство таке. Через це, після того як хлопці відслужать, допомагаємо їм із працевлаштуванням.

У зв’язку з нинішніми подіями, ми часто стикаємося з нашими хлопцями, які служили в аеромобільних частинах, а зараз служать у різних силових структурах (Беркуті та ін.). І, звичайно, ми не йдемо один проти одного.

"Ніхто крім нас": правозахисна діяльність

Мало хто знає, що «штурм» 20 вересня 2011 року має передісторію, до того ж чималу. Вперше ми виходили 10 листопада 2010 року щодо законопроекту №7652, яким передбачалося скорочення пільг і компенсацій учасникам бойових дій. Цього дня ми під стінами Верховної Ради організували подібний штурм. Також із приводу цього законопроекту ми виходили в лютому та квітні. І нам голова фракції Партії Регіонів Олександр Єфремов обіцяв ще в квітні, що не буде скорочення пільг і компенсацій учасникам бойових дій. І ми були в погоджувальних комісіях, у Міністерстві соціальної політики зустрічалися з чиновниками, нас уважно вислухали, врахували ніби наші зауваження. Ми думали, що налагодили діалог із владою. Але 9 вересня 2011 року ВР прийняла в першому читанні Законопроект №9127. По великому рахунку Законопроект 7652 – це той же 9127, змінилася лише назва. 12 вересня «Ніхто крім нас» заявили, що 20 вересня влаштує мітинг. Ми не знали, що нас підтримає Українська спілка ветеранів Афганістану, яка до того нас ніколи не підтримувала щодо цього законопроекту.

Обставини нас змушують рухатися далі, щось робити, вимагати, бо ВР продовжує «штампувати» подібні закони. Ми розуміли, що виходити на акції протесту окремо щодо пенсійного закону, земельного і подібними немає сенсу. Краще об’єднатися та вийти один раз. Тому після 20 вересня, відчувши на собі вантаж відповідальності, вирішили, що потрібно спробувати об’єднати всі організації громадянського суспільства.

Ми виступили ініціаторами Форуму громадських організацій України, який провели 14 жовтня 2011 року. На Форумі також було вирішено провести 3 листопада всеукраїнську акцію протесту під стінами обласних державних адміністрацій з вимогою визнати нелегітимність парламенту. Ми хочемо, щоби депутати облрад висловили своє ставлення до ВР. Не можливо погоджуватися з тим, що нині відбувається. Україна – демократична країна.

Наша організація розуміє, що переступити деяку межу ніяк не можна. Нам не можна скочуватися до Лівійського та Сирійського сценаріїв, до воєн, революцій. Це крок назад. Україні потрібні демократичні, еволюційні перетворення. А еволюція можлива лише через вибори. Так у нас задекларовано. Ми вирішили йти саме таким шляхом. Так як Верховна Рада демонструє антинародну та антидержавну діяльність, то ми вимагаємо негайний розпуск цього органу. Багато хто нам каже, давайте Кабінет Міністрів. А що таке КМ? Це виконавча влада, яку формує ВР. Дехто схильний до такої думки: ці підуть, а прийдуть ще гірші. То що, давайте просто сидіти та нічого не робити? Чекати 2012 рік і на чергових виборах вже проголосуємо. Маю зустрічне питання, хто до 2012 року доживе? Підприємці, середній клас чи селяни?
Верховна Рада й справді «штампує» антинародні законопроекти. Хтось вважає, що потрібно змінювати систему. Погоджуюся, і її також. Але потрібно ж із чогось починати. У військових є стратегія, а є тактика. Стратегічно зрозуміло, що варто щось змінювати в країні, щоб поліпшити рівень життя народу. Тактичні ходи – це цілі, завдяки яким досягається стратегія. Ми поставили першу ціль – розпуск Верховної Ради.

Часто нарікають, що організація «Ніхто крім нас» - проект то Банкової, то БЮТу… Хочу заперечити. Ми самі по собі, ми громадяни України та висловлюємо власну позицію.

До нас приходять листи з-закордону – Іспанії, Португалії. Люди пишуть, що організовуються в групи «Ніхто крім нас», будуть виходити на протести 3 листопада до Посольств України. Не знаю, чи й справді так буде. Але поки ми маємо досить хорошу моральну підтримку.

Після 20 вересня на наших членів було заведено ряд кримінальних справ: на Олександра Ковальова – за фактом добування вугілля в кабінеті нашого офісу, на Петра Рябенка порушили кримінальну справу 20-річної давнини, на Бориса Новожилова – за фактом, ніби, педофілії. Це не правильно. Влада аморальна, не може ніяк зрозуміти, що потрібно людям дати можливість свободи, працевлаштування, право на волевиявлення…. Не можна узурпувати все це. Якщо ж ви все це обрізаєте, то будьте готові, що народ висловить непокору. Режими не мають права на довге існування – так пише історія. Все одно настане та грань, після якої почнуться масові опори. Але навіщо до цього скочуватися?

5 листопада 2011 року буде сформовано альтернативний орган до ВР України – Народна рада, яка визначить подальший план дій для реалізації вимоги розпуску Верховної ради. Ми в цьому процесі будемо брати участь лише шляхом делегування своїх членів у Народну раду, до складу якої увійдуть по 3 представники від кожної області України.

20 вересня, коли ми мітингували під стінами ВР до нас за три години не вийшов жоден депутат. Я вважаю, що це не лише неповага до народу, а цим депутатам все байдуже. Вони – клуб за інтересами. Зібралися, щоби продемонструвати свої костюми, годинники... До народу ж ніякого стосунку не мають. Тому цю ситуацію потрібно змінювати.

Спілкувалася Євгенія Кравченко

Нагадаємо, нещодавно ГУРТ у рамках PRоГОну писав про Агентство стійкого розвитку Луганського регіону. Якщо Ви хочете дізнатись більше про колег по цеху, пишіть нам!

Матеріал підготовлено в рамках серії публікацій, присвячених висвітленню діяльності інститутів громадянського суспільства України проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який реалізується Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.