Чинним законодавством декларується відкритість і публічність третього сектору в Україні.

В контексті розмов про таку відкритість, доцільно знову повернутися до питання, котре обговорювалось уже не один раз, з тим, аби прийти до певних висновків.

А саме: чи повинні НУО в обов’язковому порядку оприлюднювати річні звіти та статути? Сьогодні лише найбільші і найвідоміші організації дають можливість громадськості ознайомитись з такою інформацією.

Відкритий доступ до статутів НУО дав би змогу порівняти заявлені напрямки діяльності з фактичною роботою (зокрема, така практика є в Нідерландах).

Річна звітність (фінансова і аналітична складові) показали б, окрім всього, реальну роботу тих організацій, котрі здають «нульові» звіти, але все одно щось роблять. Звісно, такі звіти є в чомусь «рекламними», але діяльність демонструють краще, аніж відсутність інформації.

Щоб не заново винаходити велосипед, цю інформацію спокійно можна було б вносити в Реєстр громадських об’єднань.

Як відомо, в країнах Європи не існує єдиних стандартів звітності НУО, однак організації, що претендують на отримання коду неприбутковості або інших преференцій (включення до громадських рад тощо) звітність таки оприлюднюють.

Питання: якщо ми, представники НУО, зараз намагаємось домогтися, зокрема, прозорості інформації про державні закупівлі, то чи не варто самим продемонструвати таку прозорість, пролобіювавши обов’язковість оприлюднення звітності у своїй сфері?

Такий крок продемонстрував би відкритість третього сектору, став би важливим етапом формування довіри і гарантії законності своєї роботи. В той же час дав би можливість більш реально оцінити частку діючих, а не паперових організацій. Якщо ініціатива йтиме від держави, почнуться розмови про утиски і антидемократичні кроки…

Що скажете?