Дуже потрібний конкурс!

Колись найкультурніший в Європі народ зо час спілкування з "братом" навчився красти і пити, нецензурно висловлюватися і, замість церкви, відвідувати різні розпусні заклади, заходи і бути байдужим до Батьківщини. Споживацтво перевершило навіть тваринні інстинкти. Стало страшно виходити з дому: як не фізично, то морально. Волієш бути сліпим і глухим.
Традиційна Церква втрачає позиції. Добре, що хоч протестантські Церкви якось навчилися зацікавлювати молодь.
Олександр Малицький

Я в таких випадках відповідаю: "А не потрібно узагальнювати!!!!Говоріть самі за себе.Адже зручно ховатися за таким узагальненням!!Ніби правда, і ніби не я". Чому ви не говорите- "Я навчився красти і т. д...?" І що це за позиція? - "Краще бути сліпим і глухим?" Краще тоді лягайте та вмирайте! А відповідь є!!!КРАЩЕ БУТИ САМИМ СОБОЮ!! ЦЕ ІНОДІ СКЛАДНО, АЛЕ МОЖЛИВО!! КОЖЕН НЕСЕ СВІЙ ХРЕСТ САМ!!!

Александр, не могу согласиться с Вами по некоторым моментам. Я знаю примеры, когда наши традиционные церкви проводят большую воспитательную и просветительскую работу с разными слоями населения. Организовали молодежный центр, работают с бывшими ЗК.Не только помогают одеться-обуться, кормят, но и трудоустраивают. Работают с неблагополучными семьями, с ВИЧ-инфицированными, с детскими домами. И это еще не все. Может быть там, где Вы проживаете священники "просто ходят на работу" . Но и тут есть прекрасная возможность Вам проявить себя - организуйте вместе народ. Не ждите, когда кто-то начнет Вас развлекать или проводить работу.

И второй момент. На свете есть много разных братьев. Никто Вас не заставлял воровать, пить и т.д. Решение каждый принимает самостоятельно. Не ищите виноватых. Начните действовать, результат увидите быстро - мир вокруг станет совсем другим. Успехов!

Дякую за правильні і справедливі слова. Мене просто пригнічує, що вже не лише на вулиці бачиш дітей з мамами у різних "генделиках" або й просто гуляючих з пляшками в руках, цигарками в зубах і матом на язиці. Колись я ставив вимогу виключити з технікуму (я - викладач) старосту моєї групи, яка на практиці, не помітивши моєї присутності, вжила нецензурних слів. А тепер вже у школі вчителі не звертають уваги на нецензурщину від школярів або й самі вдаються до подібної лексики. Чого ж чекати від їхніх дітей!
Я сам православний, але, коли в тролейбусі втихомирював молодика, який вголос матюкався, а він сказав, що когось підріже, щоб знову сісти, бо після тюрми йому ніде нема місця, я порадив йому баптистську церкву, де його помітять і спробують допомогти. На жаль, у більшості православних церков, ніхто не цікавиться, з чим парафіяни прийшли і з чим підуть...
Я не такий байдужий, як про мене склалося враження. Екологією і політикою займаюся вже понад чверть століття. Але зараз у ситуації російської окупації нерви здають від безсилля запобігти цьому. Записався в Народне ополчення (мені 70 років), але нічого не відбувається на рівні влади, ніякої оборонної діяльності. А я не хочу ні своїм, ні чужим дітям долі, яку мав сам і мали мільйони українців під Росією, без різниці - царською, ленінсько-сталінською чи путінською
Вибачте, дякую за крихту оптимізму.
Олександр

А ви з Криму? Нерви здають у всіх..Суспільство розділилося на байдужих, продажніх і патріотів.Хто сказав, що патріотам легко? Подивіться, як виїжджають з Криму наші офіцери- кидають майно, забирають найдорожче- сім'ї, і за власний кошт виїздять..Ніхто не допомагає..Затомість тошно дивитися на майбутніх кандидатів в президенти.Чи хоть хто з них опікувався долею солдат, які і досі не виїхали з Криму???- Залишились вірними присязі..Гірко..

Александр,
к сожалению, горькая правда в Ваших словах. Родина никогда не ценила своих героев(только посмертно). К сожалению правда, что новая власть решает свои задачи, а не проблемы страны и просто бросила всех. И мы все барахтаемся, пытаемся выжить, спасти свою Родину. У нас у каждого она своя: в Киеве, в Крыму, в Донецке и все это - Украина. К сожалению, к большому сожалению, народ опустился. Да, молодые мамашки с бутылкой и сигаретой, матом даже в обращении к своему собственному ребенку - это стало обыденным. В мире есть и будут противоположности, как у магнита: север и юг, белое и черное, верх и низ. Иначе нельзя. Вы - на положительной плоскости, а кто-то упал. Вот и досталась Вам и всем подобным задача вытягивать из грязи таких людей, или менять что-то к лучшему. Да, тяжело. Очень тяжело. Но Вы - то не согласитесь опускаться ниже? Тогда за дело. Да, тяжело. У нас, в Донецке, сегодня продолжается захват власти. Сами гос.власти при этом ничего не делают, а рядовые дончане пытаются сплачиваться и действовать. Некоторые сегодня расстроены основательно и пишут в сети : " Кому, кроме самих дончан, нужен Донецк в составе Украины?" Многократные обращения к Турчинову остались незамеченными и неуслышанными. Войны мы не хотим. И в Россию не хотим. А нас просто сдают. И нервы тоже сдают. Вы занимаетесь экологией? Привет, коллега. Давайте успокоим друг друга и пообщаемся на эту тему. Думаю, Вам как опытному экологу, будет чему нас поучить. Буду рада знакомству на ФБ.

Наталіє, я з Києва. У нас нова влада також не ідеальна,вона не нова, та я бачу реальні її кроки до змін і на рівні всієї країни і на рівні міста. Знаємо, у вас протистояння в розпалі, та тільки ви зможете змінити ситуацію на місцях. Переважна більшість киян разом з вами, ми навчилися спати із ввімкненим інтернетом і прокидаємося декілька раз на ніч, щоб подивитися новини з наших східних міст, ми пережили жорстке протистояння і наша велика мрія, щоб не було більше в Україні таких розправ, як в Києві. Ми ніби пройшли в останні місяці ще одне життя, стали дорослими і зрозуміли, наскільки від регіону до регіону ми різні, та ми - одна країна, і навіть, якщо кияни не присутні на вулицях та площах Донецька, ми з Вами і ваш біль віддається в наших скронях і серцях. Я молюся за нашу країну щоранку, тепер ще буду молитися за ваш і наш Донецьк.