•  

Маріанна Смбатян: «Художник – це творець емоцій, але не треба забувати, що емоції бувають різними»

Цього разу ГУРТ поспілкувався з унікальною художницею Маріанною Смбатян. Народилася дівчина в Єревані, в п'ять років разом із родиною переїхала до Запоріжжя. З дитинства Маріанні поставили досить рідкісний діагноз – спинальна аміотрофія Верднига-Гоффмана – захворювання, внаслідок якого м'язи спини погано тримають тіло, а людина відчуває постійну загальну слабкість. Та, не дивлячись на це, художниця не втрачає оптимізму, жаги до життя та бачить прекрасне в буденних речах, а свої враження переносить на полотна. Весела, активна, енергійна, вона не тільки пише картини, а й складає вірші, виступає на радіо, вивчає англійську мову і бере участь у різних волонтерських проектах та акціях.

 - «Справа художника – народжувати радість», – про це свого часу говорив Костянтин Паустовський. Чи згодні Ви з таким твердженням?

- Так, згодна. Я впевнена, що художник – це творець емоцій. Але ж треба не забувати, що емоції бувають різними. Це й радість, смуток, любов, ненависть. Кожен мистець вкладає в картини свої почуття та емоції. Наприклад, я більше намагаюся показувати позитивні сторони, але нерідко відображаю сумні уривки, тому що життя занадто багатогранне.

- Розкажіть, будь ласка, як починалася Ваша дорога до творчості?

- Я малювала, скільки себе пам’ятаю. Зображувала на папері героїв, коней, загадкових принцес. Але серйозніше почала малювати після перемоги на дитячому конкурсі у рідному Запоріжжі. Саме тоді батьки вирішили віддати мене на навчання до художньої школи.

- Хто Вас навчав малювати й що найбільше запам’яталося з вуст педагогів?

- Я ніде не навчалася, лише брала уроки живопису в запорізької художниці Юлії Півень-Фоміної, яка є членом Національної Спілки Художників України. Вона наповнювала мене не тільки технічним знанням, але й культурою, яка є невід’ємною частиною живопису. Я пізнала багато мудрощів, але більше за все пам’ятаю передані нею слова її батька, котрий теж чудовий художник. Він казав: «У той час, коли митець почне вважати себе повністю завершеним майстром, він помре як художник». Йдеться про те, що справжній майстер повинен розвиватися усе своє життя.

- Як би Ви назвали свою художню техніку та стиль?

- Я поєдную у своїх картинах реалізм із імпресіонізмом. А щодо стилю, то він в мене різноманітний – від тендітних образів до похмурої готики.

- Що Вам найбільше подобається малювати і чому?

- Більше за все я люблю зображувати емоції та почуття, а вони відображаються в людях. Тому мені й подобається малювати саме людей у різних варіантах. Але як би я не зображувала людину, завжди вношу сюжет, навіть якщо це тільки портрет.

- Ви берете активну участь у проекті «Рівні можливості». Розкажіть про цей клуб, ідею заснування та в чому суть Вашої діяльності?

- Цей клуб заснували три роки тому. Вийшло це майже випадково. У єврейський центр Мазаль Тов прийшов хлопець Гоша. Він був в інвалідному візку, займався ремонтом техніки. Потім із ним прийшло ще двоє людей у візках. Тоді волонтери, робітники й директор центру зрозуміли, що це може бути зародженням нового клубу. І дійсно зовсім скоро членів у клубі ставало все більше й більше. Мені пощастило стати членом клубу ще на самому початку та побачити його розвиток. По-перше, цей клуб дає можливість людям із особливими потребами спілкуватися. Але, крім спілкування, ми усі разом подорожуємо, займаємося волонтерством, розвиваємося на різних майстер-класах. Наприклад, зараз ми почали вивчати англійську мову з професійним вчителем. А ще ми співпрацюємо з міською владою щодо покращення пересування у нашому місті для людей із особливими потребами.

- Дуже вразила ваша картина, на якій зображено дівчину на пуантах в інвалідному візку. Розкажіть про неї, яку ідею несе ця картина?

- Цією картиною я хотіла показати, що, всупереч великим проблемам, можна та треба не тільки мріяти, а ще й прагнути до перемоги! Я взагалі люблю вносити в картини філософський підтекст.

- Не дивлячись на всі труднощі, у ваших роботах відчувається позитивне ставлення  до життя. Що допомагає вам зберігати такий настрій?

- Якщо бути щирою, то мені не завжди вдається бути такою позитивною, якою я виглядаю. Особливо останнім часом, після того, як я втратила близьку людину. Коли усе нагадує про щось дороге та втрачене, дуже важко не опустити рук. В мене через це дуже довгий час був такий період, коли зовсім нічого не хотілося робити, нічого не відчувала, нічого не радувало мене. Але наперекір цьому станові та болю, я все одно працювала. Просто змушувала себе приймати замовлення, виконувати різні волонтерськи проекти. Просто казала собі: «Треба!». Це допомогло мені не вмерти як особистості. А щодо позитиву, я просто намагаюся бути сильною. Можливо, позитив – це мій метод підсвідомо закритися від проблем та болю, тому я посміхаюся, дивлячись життю у вічі.

Аудіо-версію слухайте на ГУРТрадіо

Підготувала Дар'я Назарова

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 2  - Нi  

Коментарі

Виктория Яременко   1594 дні тому   #  

Пример для подражания! Такие люди вдохновляют! Так держать и ни в коем случае не унывать.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.