bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Павло Гудімов: Не політика рулить, а рулить – совість, гідність, честь, свідомість (АУДІО)

У рамках місяця політичної активності, ГУРТ поспілкувався із відомим українським музикантом, архітектором, колекціонером мистецтва, засновником та куратором арт-центру Я Галерея Павлом Гудімовим. Арт-центр уже кілька років послідовно підтримує, розвиває та популяризує сучасне мистецтво та створює умови для розвитку української культури. Павло розповів нам свою точку зору на перетин політики та мистецтва, роль митця у політиці та про те, як впливають суспільно-політичні обставини на розвиток культури. 

РОЗМОВА ДОСТУПНА ПОВНІСТЮ У АУДІО-ПОДКАСТІ:

Alternative content


скачати на Cpod.Co

ГУРТ: Павле, у Вас є пісня «Не політика в мені» (я довгий час слухала цей альбом).  Чи може митець, у широкому сенсі цього слова, бути поза політикою?

-  Більшість митців поза політикою. Вони достатньо анархічні і вільні у своїх поглядах, аби бути незаангажованими. Єдиного, чого бути не може – це митець без своєї думки…
 
ГУРТ: А своя думка  - це не засіб політики?

-  Ми не можемо вимагати від людини бути «залізною», не мати своїх симпатій і пріоритетів. Називати це політичністю чи політичною заангажованістю важко. У музиці це виглядає простіше, багато хто вже «зв`язався» з політикою: виступав за тих чи інших. Багато хто не розуміє відповідальності за деякі кроки. Можливо, через відчуття такої собі «найманості», адже сьогодні виступ замовляє один, а завтра - інший. Для деяких напрямів музики, серед яких також і рок, така позиція музиканта недопустима. Звісно, їсти хочеться, але треба від чогось відмовлятись.
 
Пісня «Не політика» була такою собі підказкою. Прикриваючись цією піснею, я відмовлявся грати для тої чи іншої партії. Якщо ж я виступаю, то це мій особистий вибір. Саме так відбувся останній концерт у «золотому складі» Океану Ельзи – це був не політичний концерт, про що ми говорили з самого початку. Це був соціальний жест, адже ми не байдужі до того, що відбувається. Так, у нас у всіх є свої справи, однак ми показали, що задля спільної мети потрібно об’єднуватись.
 
ГУРТ: А яка роль українського митця в політиці?

-  Якщо казати про політичну кар’єру митців – то  це карикатура. І не тільки в українському просторі, а усюди. Політичні кар’єри Рональда Рейгана або Арнольда  Шварценеггера не були найкращими. А щодо українського політикуму, я вважаю, що в Україні політика ще не почалась. Адже політика - це правильний соціальний менеджмент і вироблення певних стратегій. А у  нас - це тотальний бізнес. Коли ще й артисти лізуть у цей бізнес, звісно, нічого доброго з цього не виходить. Потрібно знати, коли відмовлятися, тримати дистанцію і не загравати з владою.
 
 ГУРТ: Який влив цієї самої влади на мистецтво і культуру?

-  Слава  Богу, наша держава не впливає на мистецтво, і за це я їй дуже вдячний. Немає суцільного механізму, який би міг щось забороняти, дозволяти чи замовляти. Міністерство культури щось робить, але ніхто про це не знає.
 
Держава «не лізе» в мистецтво, і це є великий плюс. У Росії це вже давно сталося, і ми бачимо які результати: таке втручання призводить до кризи мистецтва. А у нас в Україні поки що – «ренесанс».
 
ГУРТ: Я Галерея виступає за децентралізацію українського мистецького простору. Що це означає і чому це важливо?
 
-   Це означає, що у кожному куточку України має бути культурний контент та культурне наповнення. На жаль, криза дуже сильно вплинула на цей процес децентралізації, і не тільки у сфері культури. Сьогодні більше будуються магазини. Якщо говорити мовою економіки, то сьогодні ми знаходимось на нижніх щаблях піраміди Маслоу, до верхівки нам ще йти і йти. Тому мова йде не про децентралізацію, а про спроби децентралізації, і вони є.
 
І для мене, і для Павла Мартинова, співзасновника Я Галерея у Дніпропетровську, зробити арт-центр у такому місті як Дніпропетровськ, було великою аферою. Адже вважалось, що це місто абсолютно непомітне на мистецькій карті. Та насправді у нього дуже великий потенціал, у тому числі потенціал, щоб споживати, споглядати, відчувати та слухати культуру. Це доводить кількість відвідувачів Я Галерея у Дніпропетровську. А всі заходи арт-центру – відкриття, виставки, лекції  - безкоштовні. У Києві люди не мають часу для культурного розвитку – все біжать і біжать… А в Дніпропетровську у людей є більше часу, і вони хочуть розвиватись.
 
Але потрібно розширятись. Тому Я Галерея у Києві та Дніпропетровську – це не єдині майданчики. Ми показуємо проекти у Львові, Миколаєві, Одесі, Запоріжжі, Черкасах та інших містах. Це дає свої результати. Звісно, хотілося б, аби система майданчиків для презентації мистецтва могла також представляти перфоменси, літературу й музику, а не лише візуальне мистецтво. У такий спосіб розвивати країну набагато краще.
 
ГУРТ: Сучасне українське мистецтво: чи можна прослідкувати його зв’язки з політикою як способом вираження думки?
 
-  Мистецтво за багато років свого існування перейшло у світський вимір, і за багато століть воно нічим не змінилось. Митець вибирає мистецьку форму, проголошує, створює свій витвір, і він викликає резонанс у суспільстві. Така послідовність завжди була й буде. Рано чи пізно виникають паузи і переосмислення створеного. Колись було сказано: «ars longa, vita brevis» - «життя тимчасове, мистецтво вічне». Потім це звучало так: потрібно сто років, щоб усвідомити мистецтво. Сьогодні навіть десяти років буде забагато. Художник не обов’язково має перетворитися на інструмент масової поп-культури. Хоча сьогодні музика, наприклад, перетворилась на шоу-бізнес, коли талант продукується в прямому ефірі. Саме тому мені набагато більше імпонує візуальне мистецтво: воно має менше шансів стати масовим, тобто спекулятивним.
 
Але теми соціальні та політичні, так чи інакше, у творчості митців виникають.
Більш далекоглядні автори використовують цей матеріал метафорично, менш далекоглядні – дають прямі цитати (як кажуть, «утром в газетах, вечером – в куплете»). Як на мене, діяти за принципом «в лоб», можливо більш дієво, однак така форма апріорі слабша, ніж форма метафори. Думаю, метафора в часі живе довше. Хоча є і протилежні випадки, наприклад, група Р.Е.П., яка виникла на барикадах попередньої революції, працює зараз саме у такому форматі. Вона соціально ангажована, активна.
 
У старшого покоління художників також є певні проекти. Олександр Ройтбурд, наприклад, малює деяких політиків, але, так би мовити, «частково», використовуючи їх обриси. А Ілля Чичкан малює цих персонажів в образі мавпи. Є багато інших прикладів такої іронічної постмодерної форми.
 
Тобто художник сам вирішує працювати чи з метафорою, чи з прямою цитатою.
Тут можна також згадати проект журналу «Forbes», що запропонував художникам  писати портрети олігархів. Багато хто створив метафоричні роботи, але деякі зображали прямо. Кожен має свій погляд, адже мистецтво – це демократичне середовище. Погано, коли це перетворюється просто у гру. У мистецькому творі мають бути більш глибинні сенси, а не поверхнева гра. «Думайте про це», «відчувайте це»  - має казати твір.
 
ГУРТ: Чи відбивається суспільно-політична ситуація на мистецтві?

-   Коли у суспільстві виникають певні фактори, які пробуджують, вносять дисонанси, це призводить не до занепаду, а навпаки - до розквіту мистецтва. Це є протидія дії. Однак якщо це наявна в Україні політична криза й економічна нестабільність, скажу відверто – вони не впливають на мистецтво. Бо у мистецтві зажди була й буде свобода самовираження. І якщо говорити про найближче майбутнє мистецтва - мені здається, воно досить сонячне.
 
Багато критиків сьогодні вже використовує таке поняття як ренесанс сучасного українського мистецтва. Дійсно, велика кількість не просто професійного, а щирого мистецтва, не перетворилась на лавочку, яка пече гарячі пиріжки, що відлітають у колекції, а навпаки: українське мистецтво зараз - це дуже вибіркове елітарне середовище, і в цьому є великий плюс. Але був ризик того, що мистецтво могло перетворитись на розвагу для багатих, на аксесуар, який висить на стіні вітальні. Звісно, такі приклади є, але це скоріше окремі випадки.
 
Я завжди кажу, що дуже важливою складовою мистецтва є щирість. Якщо ця щирість коштує грошей, то це не щирість, а безпринципність. Гордість і принциповість культури та мистецтва мають бути апріорі. Якщо відбувається загравання політики і культури, це призводить до принизливих речей.
 
В історії є приклад такого загравання: соціалістичний реалізм, який був визначений як прогресивний у 20-30-х роках, а потім знищений практично одним розпорядженням. Як тоді все помінялось – архітектура, мистецтво, все стало на службу державі, і держава стала головним замовником. Мистецтво перетворилось на жорстку профанацію, особливо коли йшлось про велику кількість ідеологічних замовлень. Тому я вважаю, що мистецтво має бути незалежним від держави. Зараз ця незалежність тримається за рахунок байдужості до нього влади, бо з точки зору бізнесу воно їх не цікавить.
 
Повертаючись до питання політики і культури, то це можна розглядати під багатьма кутами. Один із таких кутів - це певне небажання в даний момент поважати політичні рухи, які важко і назвати політичними. Ті, що займаються державним менеджментом, не усвідомлюють того факту, що зараз відбувається зріст громадської свідомості нашого населення. Це викликає розчарування людей у політиках.
 
Я вважаю, що людина, яка має власну гідність, повинна визначити для себе систему цінностей, наприклад, ніколи не йти на приниження, не давати і не брати хабарі. Чому в Україні дають хабарі? Тільки слабкість призводить до цього. Тому «не політика» - це, перш за все, бажання не відсторонюватися від проблем і одягати рожеві окуляри, а навпаки – закцентувати на тому, що «не політика» рулить, а рулить – совість, гідність, честь, свідомість. Кожна особа може себе проаналізувати зсередини. Тому мій заклик – ми маємо жити так, щоб не знати хто є нашими міністрами, депутатами. Вони повинні виконувати свою роботу так, щоб ми були задоволені, а не заважати нам жити. Про це говорять сьогодні і на Майдані, і в інтерв’ю, і в піснях, і багато хто у мистецтві. Важливо не відсторонюватись, а акцентуватись на цих важливих речах – власній гідності й усвідомленні того, що зараз дійсно відбувається. Така не політика сидить в мені і, я думаю, не тільки в мені.
 

 Спілкувалась: Любов Єремічева
Фото: Ярина Почтаренко 

 

Читайте та коментуйте також свіжі матеріали місяця політичної активності!

Контакти

  • Арт-центр Павла Гудімова Я Галерея
  •  http://www.yagallery.com.ua/
Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 5  - Нi  

Коментарі

Євгенія Кравченко   2459 днів тому   #  

Підтримую таку позицію Павла: "Я завжди кажу, що дуже важливою складовою мистецтва є щирість. Якщо ця щирість коштує грошей, то це не щирість, а безпринципність. Гордість і принциповість культури та мистецтва мають бути апріорі. Якщо відбувається загравання політики і культури, це призводить до принизливих речей".

Гадаю, що така позиція має бути не лише в культури та мистецтва, а й, як мінімум, у громадського сектора.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.