•  

+ Пiдписатися

Історії, які змінюють світ. Частина 2   

В цьому дописі хочу поділитися історіями, які почув на Міжнародному відкритому просторі, який присвячений технології відкритого простору. Першу частину про механіку роботи відкритого простору можна прочитати у попередньому дописі.

Історія Джона

Джон - фасилітатор. Багато років тому він пережив процес розлючення. Все йшло до того, що він з дружиною розлучаться. Дітей було двоє:12 і 14 років. Коли подружжя прийняло остаточне рішення розлучитися, постало питання - як зробити так, щоб діти цього не помітили і не пережили важкий період у своєму житті. І постало питання будинку, звісно. Кожен з подружжя вважав, що він не хоче нікуди їхати, бо це його дім. Дружина Джона каже - переїжджай ти. Він каже - а ти чого не хочеш. Ну бо всі мужики так роблять. Я не хочу, каже він. Вони жили а окремо поділених кімнатах, але це не вирішувало проблему - Джон не хотів перетинатися з колишньою дружиною, вона - з ним. 

Одного разу колишнє подружжя сіло за столом і почало думати як можна вирішити цю непросту ситцацію. Позиція Джона була така - не робити дітей заручниками ситуації і не тероризувати одне одного дітьми. Екс-дружина прийняла цей принцип. І раптом у розмові прийшло рішення - купити у цій самій місцині інший будинок, в якому по черзі будуть Джон і його колишня дружина. Наприклад, вихідні + понеділок Джон проводить у новому будинку, а вівторок-пятницю - у старому. Колишня дружина відповідно жила у новому будинку у вівторок-пятницю, а вихідні+понеділок - у старому. Таким чином дітям не довелося нікуди переїжджати, вони часто бачили своїх батьків “у дома”. Зрештою, ця транзитивна фаза тривало близько року. Після того, старий будинок був проданий і діти спокійно пережили факт розлучення батьків.

Мораль історії від Джона: коли діти стоять на першому місці - рішення проблеми можуть бути несподіваними врезультаті діалогу і щирого бажання вирішити проблему (зрештою, це і є одна з основ, на яких базується відкритий простір)

 

Історія Ліни

Ліна - фасилітаторка з Йорданії. Вона працює соціальним працівником для біженців з Сирії, яких зараз в країні більше мільйона. Вона виросла у традиційній мусульманській сім’ї. Батьки оплачували навчання в школі, хотіли, щоб вона стала бізнес-вумен і заробляла багато грошей. Але ще в студентські роки вони почала волонтерувати у кількох громадських організаціях, де зрозуміла, що їй подобається працювати з людьми, а не цифрами. Вона намагалася пояснити свою позицію батькам, але ті ніяк не хотіли чути. Тим не менше, вона не кидала улюбленої справи. Одного разу її запросили прочитати лекцію для учнів про профорієнтацію. Школи у Йорданії поділені на чоловічі і на жіночі. Вона ж пішля читати лекцію у чоловічу школу. Коли вона увійшла у клас, там сиділи одні чоловіки (17-18 років). Але була вчителька, в руках якої були палка. Ліна питає, для чого Вам палка? Як для чого - Вас уберегти від цих агресивних мужиків, палка для того, щоб їх вчасно вдарити. Ліна тоді каже: дякую за бажання мене уберегти, але я думаю, у Вас мільйон інших важливих справ, якщо мені буде потрібна допомога чи захист, я Вас покличу. 

Жінка-наглядач залишила клас, учні, звісно все почули. Лекція була фантастична, каже Ліна. Учні ставили мільйон запитань і були задоволені результатом.

Нещодавно, друг Ліни відкрив юридичну практику. Ліна була присутня на відкритті і тут раптом почула: Ми з Вами десь зустрічалися, каже один з бізнес-партнерів друга Ліни. Так, можливо. Тільки де? Ну як де, Ви були тою самою лекторкою, яка розповідала нам у школі про професійний вибір в житті і як важливо не помилитися. Крім того, Ви були першою людиною за час шкільного навчання, яка проявила до нас справжню повагу і повірила у нас, що ми не дебіли, хулігани і що ми можемо бути інакшими. Цей день перевернув моє життя і я вирішив стати юристом. 

Ліна так і не послухалася батьків і продовжила працювати з людьми. Зараз вона їздить по світу і є голосом сирійських жінок-біженок.

 

Історія Сонг

Сонг - фасилітаторка з Пекіну. Більше 20 років тому вона працювала інженером на будівництві. Але одного разу її запросив знайомий в громадську організацію для відстоювання інтересів громади, роботи у громаді. Сонг погодилася і почала працювати в різних проектах, які мали змінити життя у бідних сільських громадах на краще. У проектах працівники громадської організації постійно розповідали мешканцям ЩО і ЯК робити. Сонг помітила, що як тільки проект закінчувався, мешканці поверталися до своїх старих звичок. Реальних змін у громадах не було. У 2001 році, Сонг поїхала у Великобританію, де мала змогу познайомитися з досвідом роботи подібноих організацій. У цій британській організації Сонг побачила, що ніхто не розказує мешканцям ЩО і ЯК робити. Вона питає, а чого Ви їх не вчите і не розповіідаєте що і як робити? Менеджерка цієї ГО відповіла - бо ми реально не знаємо що їм треба. Ми запитуємо ЩО вони ХОЧУТЬ і думаємо, як допомогти мешканцям САМОСТІЙНО це зробити. Ми не є фахівцями і експертами в їх житті - чого ми маємо розповідати як їм жити. Після відвідин Великобританії Сонг повністю змінила підхід в її організації - замість того, щоб скеровувати мешканців Сонг почала використовувати відкритий простір для того, щоб дізнатися які є потреби у громадах, хто чого хоче і як це можна найкращим чином зробити. 

Слово “participatory” у Китаї заборонене, тому ця організація придумала і використовує у своїй роботі інший термін, який співзвучний з терміном - залучення, включення. Нещодавно лідер Китаю Сі Цьзіпін оголосив, що влада з верху до низу має навчитися слухати громаду. І ніхто не знав як це робиться. Було оголошено соціалістичне змагання на кращого слухача потреб громади. Виграв змагання один чиновник, який брав участь у кількох заходах у форматі відкритого простору. Сонг каже, що коли Сі Цьзіпін почув про успіхи цього чиновника і дізнався, що той найкраще справляється з роботою у громаді завдяки відкритому простору, так і сказав - open space is cool.

Історія Xiaosharina

Xiaosharina - не фасилітаторка. Вона працює в громадській організації і керує проектами у громадах. Я попросив її розповісти про зміни в Китаї. Як вона їх оцінює. “Ти знаєш, Китай дійсно змінився. Але я не знаю чи це добре чи ні. Люди постійно кудись поспішають. Вони постійно зайняті, кудись біжать. Якщо ти приїдеш у Китай, ти це відчуєш - всі біжать, а куди, чого - ніхто толком не може сказати. У Китаї велике забруднення. Ми ходимо у масках і з навушниками. Ти можеш побачити, що зранку всі біжать в офіс на роботу у масках і в навушниках. А очі порожні, в них нічого не (meaningfull) нема. Ми всі до цього звикли, для нас це норма. Ми багато говоримо (chat), але ми насправді не спілкуємось. На роботі, зазвичай всі сидять за компютерами і щось швидко набирають. Тут на відкритому просторі, в якому я вперше, я зрозуміли, що хочу нічого не робити, нікуди не бігти. Тут справді я змогла поговорити про те, що мене цікавить, або просто помовчати і головне - нікуди не поспішати. Напевне, я вже не буду такою як раніше. Приїжджай у Китай”

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 3  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.