Після подій 10 грудня, коли вночі відбулась чергова спроба зачистити Майдан Незалежності, я вирішив хоч якось персонально спробувати допомогти Євромайдану. Тим паче, що заклик прийти на Майдан звучав звідусіль.

О 16:00 я вже був на Майдані після будівлі профспілок, біля входу, де збираються кошти на потреби мітингувальників. Скажу чесно, я бачив таке тільки на весіллях у Західній Україні – у прозорій скрині лежали в основному купюри 50,100, 200 гривень.

Біля входу у будинок профспілок, крім всього іншого, відбувається набір волонтерів. Оскільки волонтерство – це частина моєї професійності діяльності, я вирішив трохи поволонтерувати. Раптом чую “Потрібен волонтер. Чоловік!”. Думаю, це мій шанс. Отож я потрапив на внутрішню охорону біля центральних дверей. Моє завдання було просте – стежити за тим, щоб не створювалась тиснява і не було перешкод для тих, хто розносить їжу. Я отримав короткий інструктаж і вже через півгодини я непогано справлявся з своєю роботою. Щоправда, тут треба вміти голосно кричати і мати добру пильність. На вході – двоє дверей. Через одні двері відвідувачі входять, через інші виходять. Але завжди у когось виникала спокуса піти на інші двері. Тому доводилось перескеровувати людей на інші двері. Як не дивно, ніхто особливо не обурювався, що я відправляв їх на інші двері або просив відійти і не створювати заторів.

Десь через годину до мене підійшов хлопець і по його голосу я зрозумів, що ми колись дуже давно зустрічались. Він мені каже, а не хочеш піти волонтером “на кипяток”, дуже потрібна одна людина. Я погодився.

Через годину я вже відповідав за забезпечення кип’ятком дівчат, які розливали чай і заварювали каву. Моїм напарником був Микола. Супервайзером – теж Микола. Супервайзер Микола зробив коротку орієнтацію, показав як працюють казани з кип’ятком, коли і де потрібно брати воду, в які чайники їх потрібно розливати. Робота начебто не дуже пильна, але як показала пізніша практика – дуже відповідальна. Біля мене працювала дівчина, яка з 9:00 до 18:00 працює стюардесою, а увечері йде працювати на Майдан.

Стюардеса

Кип’яток також готувався на кухні, тому я час від часу ходив на кухню і мене там через півгодини помітили і запропонували роботу на кухні. “На кип’яток” підійшов інший волонтер Руслан, тому я пішов працювати на кухню. Моїм напарником виявився киянин Сергій, який тривалий час працював бухгалтером однієї громадської організації. Сергій мені пояснив суть роботи, яка полягала у тому, щоб забезпечувати кипятком, гярячим молоком потреби тих, хто безпосередньо обслуговує мітингувальників.

лате :)

Крім того, довелось допомагати жінкам, які готували їжу для учасників Євромайдану. Через деякий час Сергій пішов, до мене прислали нових волонтерів, і я вже координув їх роботу, роздавав завдання, стежив, щоб все вчасно виконувалось. На цій ділянці роботи я попрацював з 18:00 до 1:00.

Що і хто мене здивував.

ВОЛОНТЕРСТВО. “Волонтерам дорогу!”, “Потрібні волонтери!”, “Я волонтер” – стільки слів “волонтер” протягом дня я в житті ніколи не чув. Коли ти несеш великий казан з молоком, і хтось поруч, щоб розчистити дорогу кричить: "Дорогу волонтерам!", це приємно :).

ВИКОНАВСЬКА ДИСЦИПЛІНА. Я жодного разу не чув, щоб хтось казав “Я це не буду робити” або “Чого я це маю робити?”. Приходить хтось і каже – треба зробити те і те, і ти робиш. Завдання обговорються хіба на стадії прийняття рішення. Все інше - дисципліноване виконання. Якщо хтось вирішив відпочивати, він йде на верх, відсипається і знову приходить.

САМООРГАНІЗАЦІЯ. Схоже, вона тут тотальна :), але не переростає в анархію. Всюди порядок, взаємодія та взаємопідтримка.

ВЗАЄМОПІДТРИМКА. “Тобі допомогти?”, “Чим я можу допомогти?” – такі питання я чув постійно, особливо від новачків, які приходили на кухню. Хлопці несли воду, зупинились, щоб відпочити, до них підійшли збоку незнайомі перехожі, підібрали бутлі з водою і питають, коди нести.

ЛЮДИ.

Роман – священик з Івано-Франківська. Сергій мені розповів про Романа, що той спить по 3 години, і 18 годин працює. Я не повірив. Пізніше я познайомився з цим чоловіком. Такої світлої і працелюбної людини з почуттям гумору я давно не зустрічав. Роман розповів, як  напередодні, коли беркут штурмував майдан, він опинився в літніх мештах на морозі між беркутом і афганцями. “Я не знав, що можна було робити в цій ситуації. І перше, що прийшло в голову – молитись. Я взяв у когось мікрофон і почав говорити “Отче Наш” , бо ту молитву всі знають, навіть у беркуті. Говорив молитву і ще в очі кожному хлопцеві заглядав”.

Священик Роман

Дівчина, яка приходить на кухню щодня, починаючи з 30 листопада. Вона працює помічником директора великої пивоварної компанії. З 9:00 до 17:00 – вона працює в офісі. З 20:00 до 3:00 – на кухні Євромайдану.

Хлопець з Дніпропетровська, який працює медиком на Євромайдані, а у рідному місці займається бізнесом – імпортує в Україну китайські шини. Він розповів, як домігся того, щоб податкова у його місті, приймала від нього податкові декларації з від’ємними показниками. “Я пішов на принцип і виграв. Тому я тут”.

І таких людей я зустрів чимало. Найцікавіше те, що цього всього не побачиш на камерах онлайн-трансляцій. Цього не побачиш, якщо не спробуєш зануритись в звичайну, рутинну роботу, яка не так атрактивна, як фото бійок беркуту і мітингувальників. Допомогти Євромайдану дуже просто – треба сюди прийти, а місце для кожного обов’язково знайдеться.