bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз


+ Пiдписатися

Історія Дрозда або пару слів про суспільну користь “добрих справ”   

Читаючи заклики одних робити добро для інших, долучатись до так званих соціальних проектів, я постійно згадую одну реальну історію, яка колись трапилась з моїм товаришем. Одні кличуть його Кока, інші - Коля Степанченко. За освітою він "медсестра". Принаймні, так написано в його дипломі. І так само називається його автобіографічна книга, в якій я знайшов історію, яка мене справді вразила. Вразила, тому що дуже наочно демонструє той факт, що ДОБРІ НАМІРИ АЖ НІЯК НЕ ОЗНАЧАЮТЬ ДОБРИЙ І БАЖАНИЙ РЕЗУЛЬТАТ. І якщо вже хочеш зробити добре комусь, добре перед тим подумай.

ДРОЗД

Направляясь однажды в свое медучилище на трамвае маршрута № 29, за «рулем» трамвая я увидел Дрозда. Перепутать ни с кем я его, конечно же, не мог. Дрозд был авторитетным старшим и меня, сопляка, постучавшего в кабину, он естественно не вспомнил. Весь восьмой класс я проучился на Сталинке, а потом поступил в медучилище и дома стал бывать крайне редко, предпочитая родным подъездам кухню старшей сестры в большом доме на Льва Толстого и подземный переход на станции метро «Площадь Октябрьской революции». Потому к моменту, как я увидел Дрозда, я был совершенно не в контексте и долго думал о том, что именно привело его к такому «беспонтовому» занятию, как вождение трамвая.

В общем-то это было и неважно, судя по его посветлевшему лицу, он делал это явно не из-под палки. Может, он собирался жениться, а может, осознал пагубность криминального пути, не знаю. Поразмыслив, я решил, что рад за него. Прошло два года. Я уже год как окончил медучилище и работал в отделении общей реанимации и анестезиологии. Несмотря на пару алкогольных залетов, был на хорошем счету. И вот однажды ночью ко мне в блок ввезли Дрозда.

Диагноз — прободная язва кишечника, кровопотеря, шок. Осунувшийся, без сознания, очень высокий и худой, всклокоченный, он был жалок. Мне даже не нужно было присматриваться — это был несомненно он. Я никогда особо не дружил с этим человеком, не знал, кто он и что любит. Разница в возрасте у нас была лет пять. Когда мне было одиннадцать лет, он был для меня недосягаемой величиной. Законченный 16-летний преступник. Конокрад. До трамвая он, наверное, и не подозревал о моем существовании, а после сразу забыл мое лицо. Когда его ввезли в мой блок, я вдруг почувствовал ответственность за него.

Мне стало жалко его, как брата. Он перестал быть мне безразличен. От почти нежности на мои глаза навернулись слезы. Я внимательно изучил его карточку. Все назначения я выполнял очень тщательно, поминутно. Я переворачивал его, чтобы не было пролежней, и промывал катетеры фурацилином. Потом он открыл глаза, медленно разлепил спекшиеся желтые губы и очень внятно сказал: «Коля, дай водички». Я чуть не упал от неожиданности — он помнил как меня зовут. По смене я передал его как родственника и как родственника его и вели до моего возвращения через трое суток. На «разводе» старшая без вопросов снова поставила меня в блок, где лежал Дрозд.

Все это время, все четверо суток, почти никуда не отлучаясь, под дверями реанимации просидела его мама, пожилая грузная женщина в платке. Каждому входящему или выходящему из отделения она тревожно, как бездомная собака, заглядывала в лицо. Молча путалась под ногами. Теребила платок. На все просьбы идти домой реагировала плачем. На лице ее были написаны мука и непонимание. Она пыталась передавать еду для сына. У нее в голове не помещалось, что ее кровиночка, сын ее единственный, четыре дня ничего не кушал. Ее передачи ловили и не пускали. Врач несколько раз обьяснял, что ее сыну ушили язву кишечника, что для него еда, которую она принесла, это смерть. Что кормят его пока внутривенно, что денька через два ему можно будет покушать перетертого яблочка… Она стояла, словно зачарованная глядя на широкие движения пахнущих мылом рук доктора, щурилась, всматривалась в его губы, явно слышала речь, но сути не понимала. Мне было жаль ее так, что болело в груди.

Вечером, когда начальство разбрелось по домам, я провел ее к сыну. Чувствовал я себя при этом бескорыстным вершителем судеб. Я делал добро и бросал его в воду. Я соединял семьи. Я светился. Остальные больные были без сознания, и им было все равно, кого там я привел. При желании я мог сплясать у них на койках, и они бы не отреагировали. Дрозд же, напротив, был оживлен и розов — он явно шел на поправку. Завтра его должны были перевести в отделение. Дней через семь-восемь его ожидала выписка и месяца три жесткой диеты. При удачном раскладе, а он был парень крепкий и молодой, ни операционных ни послеоперационных осложнений не возникло, а потому расклады были удачные, он бы через полгода не вспомнил, что его оперировали.

Я дал маме стул и вышел, не желая мешать свиданию, такому желанному для них обоих. Когда я вошел минут через пятнадцать, Дрозд доедал половинку жареной курицы. По подбородку у него тек жир. Одеяло было в крошках, мама, умильно улыбаясь, смотрела, как ее чадо кушает, а в руке она держала баночку кетчупа. Дрозд, понимая, что вот сейчас войдут и отберут, сосредоточенно и быстро насыщался. «БЛЯ-Я-Я-Я-Я-Я!!!» — заорал я. И в коридор — Бэ-БЛОК — РЕАНИМАЦИЯ!!! Когда я вбежал обратно в блок, Дрозда уже неудержимо рвало кровью. Секунд через десять он потерял сознание, на губах его пузырилась кровавая пена вперемешку с кусочками курицы. В операционную его довезли уже мертвым.

Я был потрясен. Своими глазами я увидел, как невежество мгновенно, словно падающий бетонный блок, убило Дрозда Виталия Леонидовича, 1969 года рождения.

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 1  - Нi  

Коментарі

Оксана Хомей   2660 днів тому   #  

як на мене, це не провал хорошої справи. це безвідповідальність медпрацівника

  •   Пiдписатися на новi
Тимчук Тарас    2659 днів тому   #  

Чому ж, він відповідально ставився до виконання своїх безпосередніх обов'язків, але не міг контролювати поведінку іншої людини. Якби автор знав, що мама поведе себе як ідіотка, я думаю він її б не підпустив до хворого. Знаючи Колю, можу це стверджувати. Питання в тому, наскільки ми (будівельники/ прораби/ замовники) компетентно та відповідально займаємось тим чим займаємось

  •   Пiдписатися на новi
Дмитро Малюта   2651 день тому   #  

Тарас, вы вроде бы взрослый человек. Но, как главный герой истории манкирует своими рабочими обязанностями, так вы манкируете ответственностью за печатное слово.
История, приведённая вами - яркий пример безалаберности, преступной халатности и подмены истинного доброделания, идущего из сердца, спасательством, "добренькостью". Но вы не нашли в себе времени и желания разобраться в вопросе терминов. И написали статью с идиотским посылом. Собственно, поступили также безответственно, как герой вашей истории. Только герой ответственен за убийство 1 человека, а вы ответственны за убийство делания добрый дел у какого-то числа людей.

Истинное доброделание идет из сердца, поэтому оно чутко к реальным потребностям и уместности помощи. Истинное доброделание, Тарас, ответственно за результаты своей помощи.

  •   Пiдписатися на новi
Оксана Хомей   2659 днів тому   #  

у тексті ж написано:
"она пыталась передавать еду для сына. У нее в голове не помещалось, что ее кровиночка, сын ее единственный, четыре дня ничего не кушал. Ее передачи ловили и не пускали. Врач несколько раз обьяснял, что ее сыну ушили язву кишечника, что для него еда, которую она принесла, это смерть.
Она ..сути не понимала. "

після цього ваш товариш залишає маму з сином, знаючи, що вона не хоче слухати лікаря, бо в неї в голові тільки одне: син голодний.
що сталося передбачити не важко

  •   Пiдписатися на новi
Святослав Сурма   2659 днів тому   #  

Гарна життєва ілюстрація втрати почуття любові до сина та підміна її матеріальним забезпеченням (в даному випадку їжою). Можливо раніше мати сина дійсно любила і готова була віддати себе повністю для його щастя. Але сталося те, що сталося. Багато людей, не помічаючи поступово замінює свою любов матеріальними речами - накормити, одягнути, дати якусь цяцьку і т.п., що виховує із суб'єкта любові егоїстичну особу. Це кінцево руйнує емоційний зв'язок між недавно люблячими людьми. Тут і стається жахливе перетворення - любляча мама, вже не знає як інакше налагодити втрачений зв'язок, як тільки через матеріально забезпечення. Ось в цій історії – нагодувати – це її єдино можливий «вияв» любові.
Тепер поглянувши на «суспільну користь», стане зрозумілим любити це далеко не тільки матеріальні подарунки, це повинно бути на рівні творення нематеріальних стосунків: співпереживання, довіри, розуміння і т.п. Саме це і повинно стати наріжним каменем підтримки соціально незахищених, коли ми бажаємо їм допомогти. Не подачки, а творення атмосфери поваги до людини, підтримки її бажань та гідності, а матеріальне виявиться потрібним тільки як забезпечення такої атмосфери.
Як це творити - на це вже думаю буде відповідати і Кримська Весна-13 теж.

  •   Пiдписатися на новi
Яків Рогалін   2658 днів тому   #  

Да, уж! Как тут не вспомнить Карела Чапека: "Если бы каждый говорил только о том, в чем разбирается, какая тишина наступила бы вокруг". А еще в таких случаях древние философы увещевали: "Ты говоришь дело, но не к делу".
Пару доводов (из тысячи напрашивающихся) в пользу вышесказанного:
1. Направлением борьбы медперсонала с воинствующим невежеством в описанном случае должна была быть не только и не столько мать-кормилица, сколько ее сын, который, находясь в здравом рассудке, вредил себе с максимальной возможностью.
2. Буквально на каждом шагу пруд пруди более ярких/очевидных примеров "хотели как лучше, а получилось по-Черномырдину". Это и отмена именных ж/д билетов, приведшая к скачку злоупотреблений при их продаже; это и миллиардные ассигнования на гипернациональную идею проведения Евро-2012, приведшие к коррупционному буму среди горстки причастных...

  •   Пiдписатися на новi
Олександр Алієв   2658 днів тому   #  

Дякую Тарасе за таку повчальну історію. Особисто для мене вона виявилася дуже влучною і своєчасною. Як кажуть ,"не в бров а в глаз". І це і в прямому і в алегоричному значенні.
Саме зараз я став медпрацівником і спочатку намагався жаліти усіх пацієнтів, на жаль від цього виялося більше шкоди ,ніж користі.
Та й бажання зробити громадську активність основним видом своєї діяльності, на жаль, теж виявилося помилковим. Виявилося, що маючи основну роботу і працюючи як волонтер, я більш ефективний (маю на увазі коефіцієнт корисної дії).
Прийняті емоційні рішення (на благо оточуючих), нанесли мені на сьогодні таких втрат (і матеріальних, і емоційних), що почало вернути тільки від згадки про допомогу кому небудь. А від погляду на громадський сектор "з середини" стало дуже огидно.
Хоча втрата ілюзій -теж непоганий результат.

  •   Пiдписатися на новi
Олександр Старовойтенко   2654 дні тому   #  

Можливо це й жорстоко, але я думаю, що сталось те, що малось статись, це закономірність, більшість людей знаходячись в своєрідному вакуумі свого життя, ізольовані від доступу в свій розум свіжої інформації, яка як свіжа кров. Тому багато й потерпають від невміння чути, почути, зробити висновки, надбати свій досвід через фізичну та моральну біль, через спілкування... Сьогодні важливо аби кожна людина зрозуміла, якщо Ти не дбаєш про себе, то хто має про тебе, твою сім"ю дбати? Якщо є комфорт в душі, тоді можна бути корисним, якщо є бажання, можна послужити на благо Вітчизни, людей, але без фанатизму...

  •   Пiдписатися на новi
Олександр Алієв   2654 дні тому   #  

Цілком згоден. Коли не вмієш почути, доводиться відчувати на собі. Хоча, якби міг чути- почув би.

  •   Пiдписатися на новi
Яків Рогалін   2653 дні тому   #  

Я бы добавил здесь присущее моему мировоззрению:
1. Благотворительность, как и любая другая деятельность, никем НЕ приговорена к бедности благотворителя.
2. В благотворительности есть некая моральная уловка, позволяющая благотворителю повысить свою самооценку через отыскания объекта для благотворительности, состоящая в том, что ее конечной целью является "чтобы некому было благотворительствовать"

  •   Пiдписатися на новi
Наталія Бурнашева   2649 днів тому   #  

Коли прочитала всі коментарі до історії, чомусь одразу пригадалась приказка "Благими намерениями вымощена дорога в ад". Джерелом цієї приказки є вислів Семюела Джонса, який сказав "Ад вымощен добрыми намерениями". І це, мабуть, точніше. Цілком згодна з Дмитром Малютою. Добро, в духовному сенсі, це благо, це те, що чесно і корисно, це все чого вимагає від нас борг людини, громадянина, це те, що протилежно злу. Від добра не може бути погано. І, взагалі, все сталося не так як мало статися. А протилежне твердження це, на мій погляд, елементарне виправдання. Виправдання недбалості і безладності з боку Вашого друга, Тарасе. Я прекрасно розумію, якщо з людини зняти геть усі виправдання, якщо зробити так, щоб вона більше не змогла прийняти жодного виправдання, в цей самий момент життя її стане невимовно тяжким. Тому, мабуть, кожен з нас інколи виправдовує свої вчинки. А що буде, якщо розслабитись і просто плити за течією життя, приймати чергове виправдання кожний раз, коли попадаєш в ситуацію замість того, щоб її вирішувати? Я впевнена - людина, яка виправдовується, в жодному разі не знає і не відчуває своїх власних причин в цій ситуації. Вона просто живе так, як диктує її розум. Я дуже співчуваю Вашому другу, адже йому з цим жити. А перед тим, як засуджувати стару, вбиту горем жінку слід спробувати її сльози, відчути її біль. І тільки після цього говорити, що ти знаєш як правильно жити....

  •   Пiдписатися на новi
Олександр Старовойтенко   2649 днів тому   #  

Пане Якове, ну і вмієте ж Ви закрутити!? начеб то й зрозуміло, але...
А щодо дій мед. працівника, то сталося те що сталось, це ні добре і не погано, в той час він зробив саме краще що міг зробити, те що трапилось це не його вина. Якщо людина не знає законів, чи юридичних , чи фізиологічних, це ніяк не звільняє від відповідальності, за все в цьому світі треба платити, чи то грошима, чи здоров"ям, а інколи й життям.

  •   Пiдписатися на новi
Ольга Марченко   2570 днів тому   #  

Тарасе, дякую за таку повчальну історію. І питання ви правильно поставили: наскільки компетентно та відповідально займаємось тим чим займаємось. У кожній професії і справі існує часом тонка, а часом відчутна доля наслідків. Просто у медпрацівників це видно і відчутно одразу. А у вчителів, просвітителів різних, тих хто будує громадянське суспільство - ці наслідки одразу відчути майже неможливо, проте вони можуть бути набагато серйозніші. Ваш друг має урок на все життя, я в цьому переконана. А ось наші уроки вловити важче....та й крайнього знайти майже не можливо...

  •   Пiдписатися на новi
Даниїл Майоров   2648 днів тому   #  

Відповідальність перш за все. Потім добрі справи.

  •   Пiдписатися на новi
Вікторія Алєксєєнко   2434 дні тому   #  

Дуже зворушлива життєва історія!Вразливо проста і напрочуд емоційна. Можливо, та курка, смачно приготована маминими руками була найбільшою мрією втомленого від хвороби Дрозда. А може, він так свідомо зробив, щоб звільнитися віт життєвих негараздів...

  •   Пiдписатися на новi
Вікторія Алєксєєнко   2434 дні тому   #  

Чи варто засуджувати когось в цій історії? "Не судіть, і не судимі будете"... Сталося так, як мало статися. Кожет сам копає свою могилу власною ложкою.

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.