Нещодавно відбулася Міжнародна конференція «Нові медіа – нові можливості 2012», яка й надихнула мене на цей блогозапис.

За цілий день учасники та гості встигли обговорити безліч проблемних аспектів медійної сфери, та мою увагу привернуло питання участі непрофесійних журналістів у створенні контенту нових медіа. Адже майже всі спікери згадували у своїх доповідях про необхідність долучати аудиторію (інтернет-користувачів) до створення контенту того чи іншого інтернет-проекту.

Задав напрямок думок стосовного цього питання естонський гість Ліннар Віік, провідний практик інтернет-комунікацій в Естонії.

Він поставив актуальні питання для сучасних ЗМІ: «Хто сьогодні повинен створювати контент – професійні журналісти чи читач? Може для інтернет-видань буде кращим публікувати не редаговані коментарі своїх читачів? Якщо й так, то чи можна такий вид публікацій називати якісною журналістикою? І якими стандартами повинна користуватися сучасна журналістика?»

Слушні питання. І на них треба шукати відповіді. У сучасному інформаційному потоці об’єктивна інформація (яку пропонує професійна журналістика) втрачає свою цінність. Адже більш важливим є сприйняття/не сприйняття конкретною людиною певної інформації та оцінка цієї інформації. Оцінка впливає на дії інших читачів, допомагає їм приймати рішення.

Говорили й про, так званий, піратський контент. Виявляється, його в українському Інтернеті не так багато – всього 3 %. Проте, цікавим є інше – спікери конференції пропонують сприймати явище розповсюдження інформації піратським шляхом не як злочин та намагання порушити авторські права, а як піар-акцію, за допомогою якої ваша інформація розповсюджується швидко та доноситься до тієї аудиторії, якій вона дійсно цікава. До того ж, той, хто копіює (= краде) ваш контент є насправді неформальнім лідером, що формує за допомогою вашої інформації суспільну думку.

То ж яка різниця, як розповсюдилася ваша інформація, головне, що вона досягла свого адресата. На таких лідерів і потрібно орієнтуватися в Інтернеті.

За словами Оксани Завойко (директор агенції з цифрового маркетингу PRODIGI), сьогодні не редактори, а користувачі вирішують, що стане хітом та потрапить на першу сторінку ютуба. Справді, люди хочуть, бути почутими, щоб до їхніх думок прислухалися, прагнуть давати поради або застереження з приводу чогось. Поступово змінюється й світогляд інтернет-користувача, мета його перебування в Інтернеті. Пошуковий тип інформації змінюється на рекомендаційний. Кожен може рекомендувати певну інформацію іншим, викладати власні фото, відео.

І тепер не важливо, якої якості фото чи відео, важливо – який меседж вони несуть. Ми більше готові вірити досвіду та думкам конкретної, звичайної людини, ніж далекій, штучній «розмовляючій голові» з телеекрану.

Як на мене, пан Ліннар Віік, висловив слушну думку з приводу того, що доносити певні ідеї вустами публічних людей, – це відмираюча модель комунікації з аудиторією. Треба ставки робити на живих, земних, звичайних людей. Вони теж мають слушні думки та життєвий досвід. І теж можуть давати корисні поради. Щодо порад. Коли я, наприклад, планую свою подорож та обираю готель, то, певна річ, вивчаю інформацію на офіційному сайті готелю, але, разом з тим, проглядаю коментарі-відгуки тих людей, які там вже побували. І для мене буде пріоритетною думка звичайного мандрівника, ніж офіційні гарантії адміністрації готелю.

Гості конференції підняли ще одне питання, важливе в цьому аспекті – як бути з проявами так званої кібер-ненависті?

Багато хто закидає, що професійні редактори, модератори потрібні, щоб не допустити суперечки або навіть лайки між інтернет-користувачами. Виявляється, це не те, чого потрібно боятися інтернет-виданням. Адже кібир-ненависть виникає лише у двох випадках – по відношенню до питань політики та політиків та по відношенню до авторів коментарів на форумах, чатах.

Чи долучати аудиторію, що здебільшого не є професіоналом в журналістиці чи ні – нехай вирішує кожна редакція самостійно. Але те, що сьогодні звичайна людина хоче й може долучатися до формування суспільної думки, впливати на громадськість – це факт. Яким не варто нехтувати.

Тоді виникає ще одне питання: а що будуть робити професійні журналісти та редактори?