ех.. раскрою секрет: НГО "Сокол" было создана в 2006 году для прикрытия комп. клуба, ибо данный бизнес тянет на хороший криминальный срок, и даже все знакомства не всегда могут помочь. Далее как-то само-собой получилось, борьба с алкоголем, своя газета.... уважение общества и власти, решение проблем города и прочие бытовые проблемы. Каждый идет к цели по разному, желание что-то изменить превратилось в возможность реализации желаний. Хотя я сам по себе простой парень, правда не совсем с ординарным мышлением (в законодательном плане ;)) ) и с видением справедливости не совсем по украински

Мене "навернув" в НДОшники президент МГО "Міжнародний Центр Батьківства" Марченко Олександр.
Пам'ятаю була зима 2005 року, сиджу я в офісі (працював керівником відділу продажів, електроінструмент) і розмірковую над питанням, яке мене мучило вже з пів року: "на що я витрачаю своє життя, чому не маю задоволення від роботи, яка мене годує?". І тут телефонує мені Марченко і пропонує зустрітись в обідню перерву. На цій зустрічі я і отримав пропозицію долучитися до громадської діяльності за не аби які гроші, але до не аби якої справи:)
Після пару місяців вмовляння дружини, "перейшов" з приватного сектора до неприбуткового.
Я не разу не пожалкував. По-перше, мені подобається витрачати своє життя на речі цінність яких не вимірюється "купюрами". По-друге, я отримую велике задоволення, як менеджер. Маючи 12 років досвіду роботи в комерційних структурах можу сказати, що можливість реалізуватись професійно по справжньому отримав саме через громадську діяльність:)))
Мрію про нові амбітні проекти, мрію про більш широкі можливості позитивного впливу на країну в якій живу, мрію про особисте зростання духовне та професійне, мрію про нові зустрічі з неординарними та приємними НДОшниками:)

Я (докотився до такого життя:)) потрапив у "третій сектор" через потяг до нових знань і якісного навчання взагалі.

Одна знайома на той час вже була керівником громадської організації, я їй потрошки допомагав - чисто на особистих стосунках. А тоді було дуже багато різних тренінгів, семінарів та інших речей. Якось ця моя знайома запропонувала піти на один з таких тренінгів "від організації". Так я і почав на них ходити.

А відмінність якісного тренінгу від традеційного навчання полягає, як на мене, в тому, що він не тільки вчить, але ще й надихає. Тим що вчив 5 років в універі не займався жодного дня в своєму житті (тією професією), а ті знання, що отримав на тренінгах, стали основою для вибору життєвого шляху...

Звичайно, сталося це й через те що громадська діяльність якнайкраще відповідає моїм особистісним якостям, характеру і т.п.

Нажаль, останнім часом усе частіше доводиться шкодувати про обраний життєвий шлях, втрачені роки і т.п., звинувачувати себе у безвідповідальності, тощо...

Працювала в державній структурі, запропонували прийняти участь в сумісному проекті з НГО. Сподобалося, грошей за цей проект не отримала, але отримала такий багаж знань, знайомств і бажання щось робити для людей, що за гроші навіть не згадала. Потім довго була волонтером, не могла вирішити зробити кардинальний крок із державної структури в НГО. І ось - працюю у Фонді. З самого дитинства хотіла бути лікарем, та не склалося (два роки не проходила на навчання за кількістю балів). Тепер - весь час працюю з лікарями, доволі часто спілкуюсь с пацієнтами - і найголовніше - мені це подобається.

Багато років працювала в освіті, виконувала свої безпосередні обов’язки, але додатково і добровільно займалася ще громадською роботою. Спочатку в рамках свого навчального закладу, потім в рамках міста. При цьому не мала найменшого уявлення, що це – громадська діяльність. Свій вклад в моє несвідоме «громадське зростання» внесла міська влада, підтримуючи наші ініціативи і пропонуючи брати участь у соціальних проектах самої міської влади. Свідомий же етап розпочався завдяки одній з наших місцевих НДО «Центр муніципального розвитку», очільники якої запропонували створити свою НДО, і не лише запропонували, а й пояснили, що таке громадська діяльність, які її можливості та перспективи. А далі вже сама – читала, розмірковувала, разом з активістами приймали рішення. Сьогодні наша НДО офіційно існує уже майже 5 років.

Почала зі школи - шкільної газети та створення учнівського самоврядування.Потім в університеті з першого курсу студсамоврядування, Студнаукове товариство (СНТ), студентські організації і само собою студентська газета. З третього курсу волонтер у правозахисній громадській організації, потім і робота у різних ГО над правовими проектами поруч із юридичною практикою та роботою у фірмі. Декілька організацій та програми, які засновані, успішно працюють. Намагаюсь бути професійним правником, проте із мисленням правозахисника та громадського активіста, також застосовувати нереалізований журналістський потенціал. Поки що вдається все поєднувати, і не уявляю себе за іншим заняттям. Люблю свою роботу та громадську діяльність, з яка є невід'ємною частиною мого життя...

Працював конструктором, а перша моя громадська діяльність - ГО "Екологія". Потрапив туди мабуть через надмірну творчість та бунтарський характер. Після Чорнобиля подібних організацій з`явилося в Україні багато. Пам`ятаю як пікетували Чигиринську АЕС, організовували багаточисельні мітинги проти хімічних забруднювачів міста, висували пізніше в нардепи Михайла Сироту. З нашої громадської організації в місті в кінці 80-х утворилися перші політичні партії. Об`яву про створення Руху за перебудову (так тоді назвали перший РУХ) ми з Анатолієм Лупіносом ходили розміщувати в Черкаську правду (не прийняли тоді). Пам`ятаю, як на наших перших засіданнях завжди була присутня інструктор обкому партії, яка все ретельно записувала. Тому багато промов в той час у нас розпочиналося так "Для архіву КПРС, не забудьте записати...". Було трохи страшно, йти на першу зустріч з Лук`яненком, коли Анатолій Лупиніс, якого тоді як політичного в`язня тільки випустили , приходив до нас додому ночувати. Нашому сину тоді було всього 2,5 роки, а відлига тоді тілки починалася. Від громадської організації в 1990 році я став депутатом міської ради (всього тоді було обрано від "Екології" аж 18! дупутатів).

Продовження. В 1993 році однодумці мені доручили зареєструвати ГО "Комітет із захисту прав індивідуального забудовника", тоді це створювалося для того, щоб нас учасників вуличних мітингів і пікетів просто так не могли арештувати. А вже пізніше були інші НУО, очолював громадський виборчий щтаб, який висував і підтримував тільки представників ГО нашої коаліції АНГО. Ніяких політичних партій, вони тоді відпочивали.

Чому я роблю те, що роблю - https://www.youtube.com/watch?v=GzI6jkY2F0A
Мрія "змінити світ" наприкінці 80-х, і тоді, і тепер актуальна; тільки віру в можливість її здійснення час від часу доводиться "реанімовувати".
"Тоді" навіть не було сумнівів, що можна інакше. І не було страшно, хоча погроза про мінування сцени під час першого вечора пам'яті УПА виглядала цілком реальною. Як і можливість "вилетіти" з ВУЗу після акцій на підтримку незалежності Литви чи ін. Не думаю, що це було тому, що ми (Студентське Братство) були молоді; ми просто вірили в наше майбутнє і в те, що нам під силу його створити.

усіх Вас об"єднує одне,Ви робите справу яка Вам подобається-це означає, що результат гарантовано...

А Вам?

у мене все в шоколаді

То, може, поділетесь своєю "шоколадною" історією?

З 1999 року я працював в управління юстиції облдержадміністрації, потім в державному підприємстві інформаційний центр Міністерства юстиції (створював електронні реєстри в Луганській області), потім в Луганській Торгово-промисловій палаті, потім на різних посадах в приватних підприємствах, що торгують автозапчастинами, виробляють будівельні матеріали та виробляють продукти харчування. Весь цей час я відчував що працюю "за гроші" та не можу зрозуміти навіщо мені усе це.
Але було в мене ще одне хобі: я з 2001 року підробляв в різних Луганських громадських організаціях (писав проекти, виконував якусь роботу за проектом, допомагав з організаційним розвитком).
В 2006 році відважився та спільно з групою однодумців зареєстрував громадську організацію "Агентство стійкого розвитку Луганського регіону" як таку собі спільноту вільних людей із спільними цілями. Після цього з'явилось відчуття що робиш щось справжнє цікаве для себе та корисне для інших. З 2007 року робота в громадській організації - це моє постійне місто роботи.

Я вела мову про працю "на громадських засадах", а робота, яка оплачується, - це робота. Щоправда, дуже важливо, щоб і професійна праця також була "відповідна" (це одна з причин, чому люди "тікають" з інших сфер, але і в цьому випадку це все одно лиш один із шляхів заробітку), але для мене (і не тільки) громадська праця - це передусім волонтерство. Якщо праця в НДО перестане оплачуватися, Ви будете віддаватися їй з таким ж переконанням і ентузіазмом?

Я і надалі займатимусь, тим паче, що і до цього часу ніякої оплати не було. Наша організація майже 5 років працює на волонтерських засадах.

Дякую, Ліліє, тільки питання було більше риторичне і (як виглядає) Вас не стосується:)

Мабуть ми розмовляємо різними мовами. Світ громадських організацій настільки різноманітний наскільки різноманітна флора в Україні. Я ставлюсь до своєї діяльності в громадській організації в першу чергу як до професії, яка ближче по суті до консалтингової діяльності. Я розумію що можна приділяти певний час щоб на волонтерських засадах допомагати певній групі людей (які потребують допомоги). Наприклад купити продукти харчування одинокій літній людині, або організувати вертеп толерантності до до різних культур та націй або ще щось ... Але поясніть як на волонтерських засадах вплинути на підходи які використовують міський голова або його заступники щоб зменшити корупцію або змінити практику надання муніципальних послуг? Як це робити? Вдень чимось торгувати щоб прогодувати родину, а у вечорі "волонтерити" щоб чиновники менше хабарів брали?

Перепрошую, але ви дещо плутаєте громадську і професійну діяльність. І те, і інше варте пошане, якщо робиться відповідально. Але це справді дещо різні речі.

Купити продукти чи зорганізувати "вертеп толерантності" (оригінальний підхід, щось схоже на "гібрида", не дуже привабливого, бо вертеп - це місце народження Ісуса, якщо мені не зраджує пам'ять) - очевидно, користні, але епізодичні речі, і більше схожі на "добрі вчинки", які так чи інакше людині пасує робити (це я про харчі).

Один з "найгучніших" для мене прикладів громадської (волонтерської) діяльності - праця др. Богдана Гаврилишина: заснування МІМу, Фонду "Відродження" (за праобразом його одноіменної Фундації в Женеві), створення AISEC...

П. С. Випереджуючи можливих скептиків, - з др. Богданом знайома особисто, а тому "з перших вуст" знаю, як він повернувся в Україну втілювати свою мрію, а не "робити бізнес", "притягнувши" сюди і Дж. Сороса, і багатьох інших.

І, до речі, "волонтерити" - якось воно некоректно звучить... Чи це тому, що Ви особисто ніколи не "волонтерили"? В цьому випадку Вам справді важко зрозуміти, про що дискусія... Для мене, праця, яка виконана належно і на громадських засадах просто безцінна! Скільки дива творять такі люди!
Особисто моя громадська праця зводиться віднедавна до 1-2 год. тижнево, але це праця на рівні стратегічного управління, а тому користі від моїх 1-2 год. тепер більше, ніж від 1-2 днів в минулі бл. 20 р. (хоча тоді вони також принесли чимало користі, але — "не той рівень").

І що? Я тепер повинен доводити Вам що нічого не плутаю або що я розумію що таке волонтерська праця та те що я сам колись волонтерив та продовжую без користі витрачати свій час на благі справи? Це ніяка не дискусія, це коментарі до блогу Сергія Цвєткова де він запропонував поділитись своїми історіями, та не слід її перетворювати на форум або чат або тенінг, "повчаючи" тих пише коментарі ;)

ого... я, власне, і давала коментарі... а чому ви витрачаєте свій час на благі цілі без користі? навіщо в такому випадку час взагалі витрачати? але раз Ви так розлютилися, краще мені мої коментарі справді припинити... Успіхів:)

эффектывнише працюють люди, яки не отрымують за це гроши(азы псыхологии)
прыклад:шо наши банкиры,шо амерыканськи прывелы банки до скруты...

Справді колеги дуже цікаві історії. В мене все почалося дуже цікаво з дискотеки яку організував на той час Молодіжний союз Наша Україна. На хвилі помаранчевої революції це була найкраща молодіжна організація. Потім через 2 роки я став першим заступником голови організації. Але після виборів відбулося те, що напевне кожен мав очікувати, але стан ейфорії заважав нам тверезо оцінити ситуацію. Молоді люди стали не потрібні партії і всіх нас просто напросто кинули. Але ми встигли за той проміжок часу зробити багато цікавих навчань, благодійних і просвітницьких акцій. Після того я продовжив займатися громадською діяльністю паралельно з основною роботою. Але все таки останні місяці в
звяску з кризою роботи не було і я повністю зайнявся громадською діяльністю і працюю тільки в 3 секторі. Тому хочу побажати всім НДОшникам вдалого року і плідної праці.!!!