Розпочнімо з визначення кризи. Це поняття має дуже багато енциклопедичних тлумачень, серед яких найвлучнішими є такі:
“Різка зміна звичного стану речей. Злам, загострення становища”.
“Перевиробництво товарів, що призводить до різкого загострення всіх суперечностей економіки країни – скорочення виробництва, розладу кредитних і грошових відносин, банкрутства фірм, масового безробіття та зубожіння мас”.
“Переломний момент під час хвороби, після якого стан хворого відразу або поліпшується, або погіршується; характеризується відповідно раптовим зниженням чи підвищенням температури тіла”.Простіше кажучи, криза настає тоді, коли справи надзвичайної важливості мають слід було зробити в минулому часі (“на вчора”).
Якщо ж ми бачимо перманентну кризу, що триває багато років, то, швидше за все, маємо справу з явищем мертвим, яке залишилося непотрібним спадком від минулої епохи.
Коли йдеться про заклади культури (ідеологічні установи минулого), мережа яких активно розвивалася за Радянського Союзу, людям радянської епохи важко усвідомлювати, що більше ніколи старі атрибути не повернуться до життя.
Яким чином фінансово-економічна криза 2008-2011 років позначилася на закладах культури регіонів, малих міст і сіл України та які можливості через це відкрилися?
Перед фінансовою кризою галузь культури мала обмежене фінансування з місцевих бюджетів. Тепер його практично немає, оскільки бюджет держави залишається дефіцитним через зменшення надходжень, а місцевий бізнес також потерпає від зниження купівельної спроможності громадян. При цьому ціни на комунальні послуги й енергоносії зростають, що робить товари та послуги дорожчими при зарплатах і пенсіях громадян, яких не підвищують пропорційно.
Нещодавно прийнято закон “Про культуру”, який дозволяє приватизувати заклади культури як об’єкти нерухомості, що збереглися. Цілком очевидно, що місцеве самоврядування під тиском фінансової кризи та центральної влади зможе продати бізнесу більш-менш привабливі приміщення.
Певен, що приватизація сама по собі є не найгіршим шляхом вирішити проблему утримання соціальної інфраструктури, а надто тієї, яка вже фізично зносилася.
Власниками більшості будинків культури та бібліотек є територіальні громади, передусім сільські. Однак управляють майном громад голови сільських і міських рад (у містах – міськвиконкоми), що залежать від бюджетного фінансування, яке пропонує уряд і яке ухвалюють у Києві. Керівників будинків культури та бібліотек призначають сільські та міські голови, і тому ці завідувачі повністю підконтрольні чиновникам.
У великих містах заклади культури здебільшого виконують своє основне призначення. У малих містах (із населенням менше 100 000 громадян) і сільській місцевості переважна більшість закладів культури діють лише на 5-10% від своєї потужності. Тобто більше 90% можливостей цих громадських установ не використовують. Оскільки територіальні громади (громадяни) найчастіше є пасивними й не цікавляться тим, що відбувається з майном, яке належить громаді, всі зазначені фактори сприяють непрозорій приватизації приміщень клубів і бібліотек. Бо в свідомості радянських людей (homo sovieticus) громадське майно є нічиїм, тому його не шкода.
Протистояти непрозорій приватизації (корупції в питаннях продажу громадських будинків) і домогтися (пролобіювати) рішення місцевої влади щодо передачі приміщень закладів культури для продовження громадської роботи, в тому числі для виконання їхньої основної функції, може сектор громадських і благодійних організацій, що працюють у регіонах.
Цієї мети можна досягти шляхом громадських обговорень і слухань у кожній із громад; інформаційної кампанії в місцевих, регіональних і національних ЗМІ; мобілізаційних кампаній із залученням активістів громад, влади та бізнесу до громадських робіт із облаштування приміщень закладів культури та інших корисних для громади заходів.
Тут можна застосувати різні форми співпраці:- створення на базі закладу культури чи за його участю громадської організації;
- надання в оренду приміщення для громадської чи благодійної організації за умовну плату (наприклад, 1 гривня);
- налагодження співпраці між громадською чи благодійною організацією та закладом культури на підставі договору;
- передача закладу культури в оперативне управління громадській чи благодійній організації;
- приватизація закладу культури;
- створення альтернативного клубу (іншого закладу);
- створення громадських / опікунських рад при закладах культури.
Головною проблемою в галузі культури є не загроза приватизації й не хронічна бідність чи відсутність фінансування. Більш загрозливою є відсутність інновацій, які спрямовані на задоволення попиту громад у соціокультурних послугах.
На жаль, цю тенденцію повністю підтвердив конкурс грантів «Трансформування закладів культури в осередки громадської активності та залучення творчих колективів до благодійництва», який оголосила Антикризова гуманітарна програма Міжнародного фонду “Відродження” у грудні 2010 року.
На конкурс надійшло майже 400 проектів. І більшість із них починали описувати проблему закладів культури дуже патетично, майже в стилі колишніх партійних пленумів: мовляв, у селі є лише єдине джерело культури, яке неприпустимо втратити.
Шкода, але автори більшості (близько 90%) таких пишномовних закликів у підсумку планували лише замінити дах, вікна чи двері, пофарбувати фасад або встановити опалення. Що ж тут інноваційного? Що зміниться в такій відремонтованій будівлі? Чи перестане керівник закладу культури бути при цьому ключником, який відчиняє двері будівлі, щоб провести разовий захід, – і то організований кимсь, а не штатними працівниками установи (а це нерідко трапляється у сільській місцевості)?
Ніхто не проти красивих і теплих приміщень. Але Антикризова гуманітарна програма спрямована передусім на інше. “Гуманітарна” програма означає “людська”, тобто така, що допомагає людям, а не будівлям. Під час фінансової кризи ми прагнемо підтримати вражені нею групи громадян і робимо це за допомогою громадських організацій. Люди мають “оселитися” в будинках культури та бібліотеках, у цих установах має вирувати життя громади.
Заклади культури можна перетворити на осередки громадської активності та зберегти для використання громадою на користь самої громади. Ці осередки можуть ефективно здійснювати правову просвіту громадян, впроваджувати моделі місцевого розвитку (сільський зелений туризм, пункти контрактації сільськогосподарської сировини, кооперативи, кредитні спілки тощо), розвивати роботу культурних і дозвільних комплексів для громадян, організовувати та модерувати створення малих екологічних, економічних і соціальних планів дій місцевих громад.
Осередок громадської активності – це структура, яка може навчати, захищати, згуртовувати, об’єднувати та розвивати громаду. Завдяки йому можна:
- здійснювати правову просвіту, правові лекторії, роз`яснення законодавства, підготовку правових документів, надання первинної правової допомоги, яку активно впроваджує Фонд (у малих населених пунктах особливо відчутна юридична неосвіченість населення та потреба мешканців у правовій допомозі);
- планувати та реалізовувати важливі для розвитку громади події;
- впроваджувати моделі соціального й економічного розвитку (розвиток сільського зеленого туризму, програма контрактації сільськогосподарської сировини, бізнес-інкубатор для підприємців-початківців і фермерів тощо);
- організовувати святкування, концерти тощо в закладах культури, що допоможе відновити та зберегти місцеві культурні традиції, а також розвинути сучасні мистецькі ініціативи;
- активізувати громадян стосовно актуальних проблем, створити комунікативний осередок.
Одним із найважливіших напрямів діяльності осередків громадської активності, створених на базі закладів культури, є формування органів самоорганізації населення (ОСН). Згідно з законом про місцеве самоврядування в Україні, вони мають право отримати делеговані повноваження місцевої ради разом із частиною місцевого бюджету для вирішення проблем і забезпечення потреб громадян, членів місцевої громади. У разі створення ОСН на базі закладу культури питання приватизації приміщень перестає бути актуальним й вони автоматично залишаються у розпорядженні громади.
Аналізуючи результати проведеного конкурсу, експерти звертають увагу на типові помилки, яких припускалися потенційні грантери.
Суттєвим недоліком є те, що культурні послуги пропонується надавати без вивчення реальних потреб громади, її інтересів, і не завжди передбачено участь громади у вирішенні наявних проблем. Внаслідок цього Центр розвитку громади чи сам заклад культури, на базі якого пропонується створити такий Центр, стане недієвим, оскільки не орієнтується на громаду.
Низка поданих проектів передбачають проведення навчальних і просвітницьких заходів, обговорень, у т.ч. круглих столів, та надання консультацій населенню. Проте суттєвою помилкою проектів є те, що не планується вивчити потреби громади в послугах, які запропоновано, не враховано інтересів громади, а також питань (проблем), які громада хотіла б вирішити чи обговорити. При цьому в багатьох випадках немає листів підтримки з регіону запланованої реалізації проекту, які б демонстрували зацікавленість представників влади чи громади у впровадженні проекту та його заходів. Такий підхід є неефективним, оскільки громада не матиме надалі (після завершення проекту) зацікавленості оплачувати самостійно ці послуги, які можуть виявитися для неї непотрібними.
Іншим суттєвим недоліком проектів, які мають на меті створити Центри громадської (місцевої) активності на базі закладів культури, є те, що план реалізації проекту зведено до ремонтних робіт і придбання обладнання. Практично не заплановано (або нечітко сформульовано) заходів, які б забезпечили функціонування закладу культури як центру місцевої активності чи запровадили б нові форми й методи роботи. З таких проектів зовсім незрозуміло, як буде функціонувати заклад надалі, які виконуватиме функції та завдання, які зміни буде запроваджено в його діяльності та як буде залучено до цього процесу громаду.
Деякі проекти передбачали активне залучення громади, влади та бізнесу, проте в більшості випадків їх співпрацю має бути спрямовано лише на вирішення однієї проблеми – ремонту чи придбання обладнання для закладу культури. Такий вузькоцільовий підхід зовсім не сприятиме вирішенню інших наявних проблем/питань – наприклад, визначення ролі закладу в житті громади. Крім того, такий проект не демонструє того, як надаватиме цей заклад послуги громаді, чим може заклад зацікавити громаду та яким чином він буде розвиватись.
Насправді приміщення можна й відремонтувати, існує також і можливість придбати необхідне обладнання в межах антикризового конкурсу грантів. Але ремонт мають організовувати та здійснювати ті, хто зацікавлений вести діяльність у закладі культури. І тут ідеться не про керівника закладу культури чи лише місцеву владу, а насамперед про громадян, громаду, громадські організації. Якщо це буде так, то 30% із бюджету в розмірі 100 тисяч гривень буде достатньо, щоб організувати толоку та провести кілька мобілізаційних кампаній, внаслідок чого можна залучити ресурсів не менше, ніж готова надати Антикризова гуманітарна програма.
Ще одним недоліком проектів є неякісно складений бюджет, який містить необґрунтовані або нераціональні витрати чи багато технічних помилок. Поширеною помилкою є також неузгодженість витрат проекту з планом його реалізації. Крім того, цінність проекту значно знижується, коли більше 40% усіх витрат, які заплановано здійснити за рахунок гранту, мають піти на оплату праці чи послуг (керівникові й учасникам проекту, іншим фахівцям).
Ще одним недоліком проектів є розрахунки щодо очікуваної користі для невеликої кількості осіб. Наприклад, у селі, де мешкає, наприклад, 1 тисяча осіб, користь мають отримати приблизно 250 осіб. Інколи це лише самі працівники закладу, чи учні шкіл, чи активісти громадської організації. Це свідчить про малоефективність проекту чи неспроможність його авторів об’єднати громаду для вирішення наявних проблем і залучити ширше коло людей до заходів, які пропонує проект. На жаль, практично не було проектів, які передбачали б створення Опікунської ради закладу культури з впливових громадян, чий досвід можна було б використати для виходу з кризи й розвитку.
Окремі проекти чудово описували кризові явища в культурному середовищі та громаді, мали непоганий план допомоги людям, але були відхилені експертною радою Антикризової гуманітарної програми через надто “споживацький” бюджет (планування витрат лише на ремонт, або ремонт і обладнання, або ремонт, обладнання та заробітну плату). А де ж турбота про вражених фінансовою кризою людей? Чому б, наприклад, не передбачити під час запланованих заходів чаю з печивом для самотніх пенсіонерів, людей із особливими потребами, багатодітних і неповних сімей? Програма ж гуманітарна!
Основною помилкою низки проектів є також те, що вони спрямовані лише на проведення культурно-мистецьких подій та/або запровадження чи підтримку творчих і культурних практик на основі стандартних форм роботи. Насамперед такий проект не відповідає умовам конкурсу, який має на меті покращити діяльність закладів культури шляхом їх трансформування. Ці культурно-мистецькі акції (наприклад, фестивалі, концерти тощо) чи творчі практики (творча самодіяльність, гурткова робота тощо) ризикують стати одноразовими заходами. Адже без нових інструментів (благодійництво, волонтерство, вивчення попиту населення, проведення фандрейзингових кампаній із залучення додаткових ресурсів тощо) вони не матимуть продовження в майбутньому, після завершення проекту.
Окремі проекти з відхилених передбачали громіздку інформаційну кампанію. Загалом це заохочується, проте “інформувати громаду села через глобальну мережу Інтернет, обласні та районні ЗМІ”… Навіщо так ускладнювати? І скількох селян можна в такий спосіб поінформувати, а надто якщо йдеться про анонс (початок проекту), а не про звіт щодо його виконання? Чи немає інших способів у селі зробити оголошення події більш доступним?
На жаль, попри наші очікування, лише декілька проектів передбачали збирання пожертв для вражених фінансовою кризою громадян за допомогою творчості й аматорського мистецтва. Це дуже прикро, тим паче що артисти-аматори проводять репетиції часто і мають можливість показати концерт чи виставу. Чому б не зробити серії? Чому би не влаштувати благодійних гастролей, збираючи пожертви від глядачів, щоб допомогти їхнім нужденним землякам?
Прикро й те, що благодійність нерідко сприймають надто вульгарно – наприклад, як безкоштовний кіносеанс або показ.
Благодійність –
це не безкоштовне мистецтво. Радше навпаки: дорожчі квитки, окрім окупності дійства (видовища), можуть дозволити зібрати додаткові кошти / ресурси для допомоги нужденним. Зміни, що мають статися в культурі України після завершення Антикризової гуманітарної програми Міжнародного фонду “Відродження”, – це не лише поява інноваційних соціокультурних послуг, орієнтованих на потреби громадян, не лише осередки громадської активності, що є домом громадських ініціатив й організацій, а передусім перехід до самоокупних форм діяльності, соціального підприємництва на користь громад і людей. І підходити до цього всього слід максимально відкрито й творчо.
Дуже сподіваюся, що проекти, підтримані в межах конкурсу «Трансформування закладів культури в осередки громадської активності та залучення творчих колективів до благодійництва», реалізують очікування Антикризової гуманітарної програми
Міжнародного фонду “Відродження” та нашого донора –
Інституту Відкритого Суспільства.
Коментарі
Абсолютно согласна, спасибо за статью.
Дякую за цікаву інформацію
Все вірно Руслане, але в багатьох ГО з різних кутків України є сумніви в прозорості та не корумпованості відбору проектів в даній програмі. Я все розумію, але чому з Хмельницької області відібрано один проект а з Волинської шість ( причому схожі навіть у назвах, ніби їх придумала одна людина).
Вячеславе, а який шостий проект? Я бачила тільки 5
Шановний Вячеславе!
У Волинській області залученням позабюджетних коштів для розвитку територіальних громад зацікавлені всі - від обласної до сільських рад та адміністрацій! Саме тому, дізнавшись про конкурс, Управління культури і туризму Волинської ОДА організувало для начальників районних відділів культури семінар по розробці проектів до міжнародних донорських структур. Такої методики дотримуються всі управління Волинської ОДА. Саме тому з Волині подається дуже багато проектів, а на даний конкурс було подано аж 35! Я особисто надала консультації по написанню проектів для 13 сільських голів Ратнівського району та більше десятка іншим громадським організаціям із сільської місцевості. Можливо і схожі назви проектів, але розробляли їх самі громади, і в кожному проекті різні бачення і завдання відповідно до потреб регіону. І нехай більшість проектів не отримала фінансування - активісти громади, які перший раз розробляли такі проекти отрималі хороші знання і здобули великий досвід, і вже лише за це ми вдячні Антикризовій гуманітарній програмі - своїми конкурсами вони сприяють активізації місцевих громад, пошуку шляхів виходу з кризових ситуацій!
Дякуємо!
Так,тут я згідний, на Хмельниччині влада з громадами такої роботи не провела.
Так, пгоджуюсь. Маємо велику проблему - відсутність інновацій в сільських громадах, коли вони хочуть брати участь у подібних конкурсах. Так погоджуюсь, що переважна частина проектів подається як ремонт. обладнання і т.п. А тепер подумаємо чому. Чи не тому, що певні програми міжнародної технічної допомоги спровокували подібний підхід? Громадські організації чи благодійні на селі ростуть як гриби після дощу внаслідок подібних програм. Але вся біда в тому,що їх використовують як раз як інструмент виключно залучення коштів, щоб ремонтувати щось або будувати. Але НІХТО не дбає про організаційний розвиток цих ГО та БО. Ніхто не допомагає їм розвиватися власне як осередкам громадянського суспільства. Тому і скудність підходів і проектних ідей. Говорю так, бо на власному досвіді роботи в подібних громадах пересвідчуюсь в цьому. Більшість керівників громад саме так орієнтовані в своїх підходах по залученню коштів через ГО та БО. Користь програм тех. допомоги так і оцінюється: дають чи не дають кошти на ремонт даху, амбулаторії, школи і т.д.
Тому можливо тим, хто оголошує грантові конкурси, очікуючи від сільських ОГС якогось прориву та інноваційності в своїх проектних пропозиціях, треба, в першу чергу, навчити їх, показати їм інші напрямки розвитку і діяльності, власне вкладати в їх орг розвиток. А так ще довго будемо чекати від них ідей, а вони їх просто не здатні продукувати, бо не вміють, не знають, не уявляють як можна по-іншому і т.д
Усвідомлення громадою того, що вони самі мають витягнути себе з багнюки за чуба, приходить не завжди швидко, а іноді протягом дуже тривалого часу. Це залежить від багатьох обставин: місцева влада, лідери, можлива дуже гостра проблема яку потрібно вирішувати, ментальність. Проводячи семінари з сільськими головами бачу, що і надалі споживацький підхід в них переважає, проте необхідно визнати є і ті, що змінили вектор світогляду і це є перший крок, що зміниться світогляд і громади в цілому.
Щодо інноваційності проектних ідей можливих до впровадження в сільських будинках культури, тут місцеві ГО і кроку не зроблять без погодження сільської влади та й районної. А владі здебільшого креативні ідеї не потрібні, їм потрібні банальні будівельні проекти, що б відрапортувати на наступні вибори про свої заслуги. Я вже й не кажу про фаховий рівень завклубів, якщо один з пяти з них бажає реально працювати, то це чудово, а один з десяти володіє елементарними навичками роботи з ПК.
Щодо розвитку організаційного потенціалу ГО, також знаю з власного досвіду, що владі дієва ГО як цвях в заді, з ними потрібно часом радитись і оглядатися, якби там вони не розпочали репетувати. Яскравий факт новостворені Громадські Ради, оголошення про формування рад десь загубилося в місцевій газеті, ніхто його не читав, окрім тих хто подавав те оголошення. В результаті з пяти більш менш дієвих ГО району ні одна в ГР не увійшла, зате увійшли підручні владі го типу СП "Колос" та інші.
Тож з одного боку активність влади на прикладі Волинської області це добре, а з іншого цікаво було б ознайомитися з їх розвинутими сільськими ГО та їх розвинутими завклубами, котрі виграли шість проектів....
https://www.youtube.com/watch?v=sFokdzTXxPQ&feature=player_embedded
Руслан - великий аналітик
Все зависит от политической воли той власти, которая сидит там на верху. Если она сменит свой гнев на милость, то хорошо. Но скажите, зачем властям менять положение вещей, им и так хорошо. Своим детям они найдут где провести досуг, где получить образование. На самом деле Европа боиться нашей образованности, у наших людей очень высокий уровень развития ума. как затормозить зтот процес? А очень просто, надо начинать с самой первой ступеньки получения культуры - сельского клуба и так далее ,а вы тут ламаете копья и, как там по-украински шукаете вих1д. А его нет при нынешних социально-зкономических отношениях. Как говорили великие: поэты рождаються в провинциях а умирают в столице.Добавлю от себя:кто не пробился-я не виноват.
Относительно культуры в целом хочу выступить на защиту Табачника. Я думаю, что его вызвали на ковер и сказали делай так и так. Вот тебе енная сума денег на министерство, как хочешь так и крутись. И начались урезания всего и вся. Будет другой министр будет тоже самое
"залученням позабюджетних коштів для розвитку територіальних громад зацікавлені всі - від обласної до сільських рад та адміністрацій"
якось так виходить, що наші органи влади завжди радісно звітують про залучення позабюджетних коштів.
а от про витрачання бюджетних, що є їх прямим обов"язком, інформацію доводиться витягати ледь не тортурами.
і якось так виходить, що громадські організації надто зайняті допомогою органам влади у залученні цих позабюджетних коштів. тому питати про бюджетні мало в кого руки доходять.
і ще якось так виходить, що донори радо віддають владі оті самі "позабюджетні кошти", замість того, аби спрямовувати свої ресурси на допомогу українській владі ефективніше використовувати саме бюджетні кошти.
а так наша бідна країна на коштом бюджету гелікоптери та майбахи купує, а потім на гранти намагається елементарно опалення в клубі відновити...
Сергій Чумак 5 днів 2 години тому
Руслан - великий аналітик
... - у нас тепер кожен другий - супер аналітик!!! - а толку?
Підтримую пані Людмилу. Зараз до всього вищевказаного ще й бум на подорожі чиновникам по Україні та за кордон за донорські кошти. Як сказилися, кожна зустріч, кожен круглий стіл закінчується одним питанням "Хочу кудись поїхати за кошти міжнародної програми".
Пані Людмило! Ви маєте честь говорити про всю Україну, я ж у своєму коментарі мала на увазі лише Волинську область. І в нас (принаймні на даний момент) влада по-справжньому підтримує громадські організації, які працюють над вирішенням актуальних соціальних проблем. Крім того відділ проектного менеджменту при Волинській ОДА залучає до співпраці із міжнародними донорськими струкрурами і органи самоврядування. У нас постійно проводяться тренінгові навчання щодо активізації місцевих громад та залучення коштів, до речі, якраз за бюджетні кошти. Не знаю, як де, а на Волині дуже хороші результати Програми розвитку ООН "Місцевий розвиток, спрямований на громаду". Підписано Меморандум про співпрацю із МФВ, що передбачає 50% дофінансування соцпрограм. Роботу ГО широко висвітлюють місцеві ЗМІ. Активно розвиваються сільські ГО. А що в цьому поганого? Співпрацюють - погано, не співпрацюють - теж погано? Можливо досить критики, а більше працювати?
нє-нє, працювати - нізащо, навіть не вмовляйте....
тому - продовжу.
щиро рада, що ГО на Волині так чудово розвиваються і так ефективно взаємодіють з владою.
але чомусь Україна як була країною третього світу - так і залишається. хоча наші сусіди, які почали отримувати міжнародну допомогу одночасно з нами, вже не перший рік - повноцінні члени європейської спільноти.
соціальні програми кажете? то може в Україні рівень життя вже зріс? ГО розвивається? то може в нас покращився стан дотримання прав людини, захищати які й покликані ГО? чи Ви знаєте ГО,у статутній меті якої нема слів "захищати права та законні інтереси членів організації"?
влада співпрацює? то може в нас й корупція подолана?
чи то на Волині оаза на відміну від решти України? то може на Волині масово повертаються додому заробітчани?
чи звіт Дому Свободи все ж таки стосується й Волині також?
Впевнений, що Пані Ніна добросовісно виконує свої обов'язки, як держслужбовець, проте ситуація на Волині не може відрізнятися від загальноукраїнської. Але зауважу, МРГ від ПРООН хизуються можновладці у всіх областях. Щодо прав людини і годі говорити, доступ до інформації, щодо перерозподілу коштів держбюджету обмежений, я вже не кажу про державні закупівлі на різних рівнях. Можливо, щось змінить новий закон "Про інформацію", якщо Литвин його не підправить ))
Перепрошую, але я не є і ніколи не була державним службовцем, а уже 10 років очолюю громадську організацію "Волинські перспективи". Можу поділитися досвідом роботи з кожним.
А щодо коментарів пані Людмили: конкретні пропозиції від вас, і, можливо, ми всі вас підтримаємо, щоб змінити ситуацію на краще.
достатньо подивитися мій перший коментар в цій дискусії: перед тим, як допомагати владі залучати позабюджетні кошти спитати в неї звіту за бюджетні...
як то наприклад: в Херсоні міськрада сльозно просить мешканців допомогти закупити 1000 стільців на стадіон.
а ці 1000 стільців коштують рівно стільки, скільки 76 стільців у сесійній залі, які щойно закупили з бюджету без жодних докорів сумління.
так само - якщо ретельно вивчити статті бюджету, то може на заклади культури цілком вистачить без допомоги донорів?
Мені здається можливо зробити аналіз фінансування по будь-якому донору - яким регіонам надається більше фінансування - а вже тоді робити висновки щодо доцільності чи недоцільності. Україна у нас одна, відповідно і проблеми однакові.
Як це не сумно констатувати, але багато в чому пані Людмила має рацію - але для того, щоб питати звіт про гелікоптери і майбахи треба самим на них їздити. Тому шлях пані Ніни більш прийнятний. Хай звітуються чим хочуть, аби з цього була конкретна допомога нашим громадським організаціям і щоб ми нарешті стали сильними гравцями у яких би наша влада просила допомоги, а не дивилась презирливо, як на жебраків.
согласен на все сто воровать надо властям меньше тогда и донорство отпадет у населения много денег в тени-властям не доверяют у нас десять семей имеют больше чем годовой бюджет государства я думаю там надо трясти но власть не хочет почему скандинавы живут хорошо да потому чтоу них налоги составляют 70 процентов и всем хватает за нефть и газ норвегия платит каждому своему гражданину а у нас риторический вопрос пока государство не наведет порядок толку не будет