Є багато нарікань, що терміни передвиборної кампанії до місцевих органів влади дуже скоротили. Насправді, актуальною проблема часових рамок залишається лише для членів районних та міських територіальних виборчих комісій, які працюють ледь нецілодобово. Для інших суб'єктів виборчого права такі терміни є надто довгими.

Може, я дуже перейнялася цим питанням, проводячи моніторинг передвиборної кампанії та розуміючи усю абсурдність ситуації, що складається? А може, просто не сподівалася такого різкого і зовсім неєвропейського повороту подій — надто насиченого, бурхливого та брутального.

Почалося усе ще в серпні, коли де-не-де на балконах будинків почали з'являтися банери однієї політичної сили, яка називала себе партією львів'ян, та обіцяла написати програму, запитавши про потребами кожного, а ще почала поширювати звіт про свою діяльність за останні 5 років. Минуло кілька тижнів і буквально усі партії, що були у міській раді, чи хотіли туди потрапити, почали звітувати за виконану роботу, подекуди присвоюючи собі заслуги інших партійців, або усієї міської ради.

Так, як виявилося згодом, майже усі місцеві обранці особисто доклалися до того, що у Львові тепер цілодобово є вода, що освітлено 85% вулиць, відремонтовано частину доріг, проведено ремонт та відновлення паркових зон, Львів отримав великі інвестиції з Європи, навчальні заклади комп’ютеризовані, мешканці багатоквартирних будинків створюють ОСББ, відмовляючись від послуг комунальних підприємств, тисячі львівян отримали юридичну допомогу. Але те, що кожен депутат приписує собі такі великі заслуги — це лише початок передвиборчої агітації. Стає прикро за те, що функція кожного депутата — підзвітність перед своїми виборцями звелась на маргінес. Наша організація вже кілька років домагається прозорості, відкритості та підзвітності у діяльності органів та посадових осіб місцевого самоврядування. І от нарешті — дочекалися, маємо все й одразу, але як низько, непрофесійно та маніпулятивно? Щоправда, чи “проковтнуть” такі звіти мешканці територіальної громади Львова? Сумніваюся, однак об’єктивну відповідь отримаємо вже 1 листопада, коли стануть відомими результати місцевого волевиявлення.

Так от, з початком жовтня політичної агітації значно побільшало. Радувало те, що не так заклеювали безбожно фасади, ринви, зупинки та необжиті приміщення, як то було раніше. Трапляються звичайно часами і такі аборигени, які клеять свої агітки по місту, однак стараюся на це не зважати. Більшість кандидатів усе ж таки зрозуміли, що ефективніше купити місце для рекламних щитів і там піарити свої обличчя, номер у бюлетені та передвиборний лозунг. Банери на балконах майже усіх 51 політичної партії, що кандидатують у міську раду стали звичним, набридливим явищем. Таке враження, що у більшості мешканців Львова родичі є кандидатами, однак жодна з політичних сил так і не змогла обігнати у цьому виді реклами партію, яка стала цьогорічним законодавцем такої моди.

Взагалі, я вирішила написати цей текст під впливом сьогоднішнього мітингу політичних партій, які об'єдналися під гаслом “За чесні вибори”. Щоб для всіх було зрозуміло — у Львові міська виборча комісія сформувала особовий склад дільничних виборчих комісій в більшості на основі подань провладних політичних партій. Подання опозиційних політичних партій та кандидатів у міські голови залишилися за бортом виборчого процесу. Хоча й по всій області передвиборна ситуація не найкраща (я за останній місяць частенько бувала за межами Львова), але в місті вочевидь — найскладніша. Прихильники владних та провладних партій мають серйозні наміри щодо представництва в органах місцевого самоврядування і вперто працюють на такий результат. Однак, до моменту формування дільничних виборчих комісій наші галицькі політики схоже цього не розуміли. Уроку із номером один у бюлетенях, який отримала одна владна партія у 80% районних та міських виборчих комісіях, їм було замало.

Врешті вчора об’єднання «За чесні вибори» організувало віче. Ще ніколи не бачила на мітингах так багато політичної еліти разом з дітьми та онуками — певно зрозуміли усю складність ситуації. Однак це був один з тих мітингів, де прапорів політичних сил було більше, ніж самих мітингуючих. Якби не львів'яни, які кожної неділі збираються біля пам'ятника Тарасові Шевченку і співають національно-патріотичні пісні та кілька десятків перехожих, зацікавлених такою кількістю і різноманітністю прапорів, то число прихильників мітингуючих відповідало б кількості виборців, які вірять у реалізацію більшості передвиборних програм депутатів минулої каденції та мають сподівання щодо їх реалізації на майбутнє. Для мене так і залишилося незрозумілим, чому треба голосувати за партію, чиї прапори були сьогодні на площі. А чи зрозуміли політичні лідери, що така форма агітації вже давно себе вичерпала, що декларативні гасла та кілограм гречаної крупи — то лише окозамилювання на дуже короткий час; що зведення передвиборчої дискусії нанівець призвело до того, що вибори як цінність вільної та незалежної людини втрачають свою ознаку?

П.С. Орендую квартиру біля одного з основних транспортних кілець Львова. Щойно промчався гучний ескорт машин із прапорами політичних “демократичних” партій. Думала, пожежні машини поспішають за викликом. Як добре, що до виборів залишилось усього сім днів.