Сьогодні, 16 листопада, відзначається Міжнародний день толерантності.
Питання толерантності в суспільстві для мене є однією з найцікавіших тем для роздумів та аналізу. Тому ніяк не можу пройти повз такий привід поговорити про цю проблему. Скажу чесно, якби мені запропонували залишити в цьому блозі лише один запис, а решту видалити, я б залишив оцей, не зважаючи навіть на те, що він на 100 відсотків є копіпастом…
Пару слів про саме свято.
Ось що говорить про нього українська Віка:
“Міжнародний день толерантності — відзначається 16 листопада в усьому світі. Його запровадили у 1995 за рішенням ЮНЕСКО. Саме цього дня ухвалили Декларацію принципів терпимості. У ній йдеться про рівність усіх людей, незалежно від їхнього віросповідання, етнічної належності чи кольору шкіри. Ці принципи закріпили у Загальній декларації прав людини, що проголошує неприйняття усіх форм дискримінації, недопущення геноциду і покарання за нього.

День толерантності ЮНЕСКО пропонує відзначати у школах і вишах усіх країн-членів ООН”.

В російській Вікіпедії є більш повна стаття з корисними посиланнями по темі.

Але сьогодні хочу поговорити не про толерантність, а про таке явище як демонстративна антитолерантність, яке, за моїми власними спостереженнями, стає дедалі більш поширеним.

Власне, в офф-лайні мені з ним зіштовхуватись майже не доводилось. Можливо через те що кожен спілкується в певному колі людей з більш-менш схожим світоглядом та пріоритетами, можливо через те, що це явище притаманне саме он-лайновому життю. Але, напевне, вже ні в кого не викликає сумнівів вплив Інтернету на “реальне” життя (бо сама мережа вже стала його невід'ємною складовою).

В мережі останнім часом з'явилося забагато “антитолерастів”. Читати їхні опуси доволі неприємно, але роблю це задля того щоб зрозуміти їхню логіку та знайти корені самого явища.

На мою думку, більшість “антитолерастів” в інтернеті просто прагнуть уваги до своєї персони, тому й демонструють провокаційні погляди. Хтось хоче підняти свій рейтинг в ЖЖ, комусь не вистачає гострих відчуттів у житті і він заводить “холівари” в коментарях, хтось намагається бути “не таким як всі” та/або прагне бути причетним до певної “протестної” субкультури. Таких, напевне, близько половини від загального числа “антитолерастів”. Вони войовниче налаштовані проти певних соціальних груп, при цьому самі ці групи та прояви толерантності до них зовсім або практично не зачіпають їхні інтереси. Головною метою є епатаж і, повторюсь, привернення уваги до власної персони. Їхні доводи примітивні і нелогічні, але спорити з ними марно, головним чином через те, що їм важлива сама суперечка 9власне, заради неї вони й висловлюють свої “сміливі та неординарні” погляди), а не з'ясування та досягнення певної істини, тому будуть робити все можливе і вдаватися до усіх засобів щоб суперечка тривала якомога довше і була максимально гарячою та брутальною.

Другий тип “антитолерастів” (відсотків 30-40 від їхньої загальної кількості) складаються з людей, яких переконали “аргументи” перших. Вони свою точку зору відстоювати особливо не прагнуть, але дотримуються її, бо треба ж у щось вірити і “не може ж людина так переконливо брехати!”.

І лише незначна частина “антитолерастів” складається з людей, інтереси яких реально постраждали в наслідок дій представників суспільних груп, по відношенню до яких прояви толерантності є традиційними. Тут частіше за все відбувається узагальнення, коли негатив до певної особи чи кола осіб переноситься на всю соціальну групу.

Два останні з вищенаведених “підвидів” легко піддаються переконанню засобами логічної аргументації. Щодо перших, то є в інтернеті такий термін як “троль”, а словосполучення “годувати троля” означає вступати з ним в дискусію. Якщо така людина не отримає бажаної уваги до своїх провокацій, вона перестане їх продукувати (і почне продукувати інші:)).

Щодо методів переконання.
Я дуже цікавлюсь соціальною рекламою у всіх її проявах, постійно відстежую її новинки і по можливості аналізую. Проблемою пропаганди толерантності, як, з рештою, і майже всієї галузі соціальної реклами, є низька ефективність, навіть (у багатьох випадках) за умови значної ефектності. Дуже часто така реклама не те що не досягає своєї мети (зміни поведінки людей), а приносить протилежні результати: дратує, викликає негатив, який пе6реноситься потім на представників соціальної групи, толерантність до якої пропагується.
Замовники і виконавці таких рекламних кампаній часто більше стурбовані задачею донести рекламну інформацію до якнайбільшого кола осіб, забуваючи спрогнозувати та оцінити реакцію людей на неї.
Соціальна реклама взагалі, і пропаганда толерантності зокрема, дуже часто апелює не до тих потреб і цінностей, які дійсно є актуальними для цільової аудиторії, звідси й низька ефективність, звідси й відраза, роздратування та інші негативні наслідки.

Про цю тему можу писати дуже довго, але треба пожаліти читача й починати закінчувати:)

У терміну “толерантність” є багатослівні визначення, виховувати її намагаються різними методами та прийомами, але “велосипед”, на мою думку, винайшли вже давно, і виглядає він так:

“Стався до інших так, як хочеш щоб інші ставились до тебе!”
(Вміння ставити себе на місце іншого залежить від власної інформованості про цього іншого, а от як досягти бажання поставити себе на місце іншого - питання більш складне).

Цінуймо та поважаймо одне одного!
Зі святом!