•  

+ Пiдписатися

Нащадки воїнів Чингісхана хочуть жити в Криму, але – українському   

                                                    Автор Статті - Фролов  Євген 

                                 Відеорепортаж:

Автор ідеї, репортер: Ткаченко Лілія

                                                         Оператор: Червонна Анастасія

Кримські татари – унікальна національна меншина в Україні. Справа в тому, що у іншихнацменшин їх історична батьківщина знаходиться за межами нашої держави. А історична батьківщина кримських татар – це, власне, і є Україна, точніше її частина – Крим. Саме тут сформувався цей етнос. І, як рідна земля, для будь-якого іншого народу, півострів для кримських татар – це святиня.

Зараз Крим окупований Росією. ООН визнало анексію незаконною, а результати, так званого, референдуму про приєднання до РФ – такими, що не мають реальної юридичної сили. Міжнародна спільнота вважає Крим частиною України. Так само вважають і кримські татари, які в ці нелегкі, тривожні часи, показали себе справжніми патріотами нашої держави, залишившись чи не єдиною активною проукраїнською силою у Криму.

Погоничі «чорних шляхів»

Кримські татари – це нащадки кочівників, які прийшли на територію України разом з ордою монгольського хана Батия, онука Чингісхана. На підкорених землях він утворив державу, яка в історії отримала назву «Золота Орда». Крим був її частиною. У XV столітті Кримське ханство на нетривалий час стало незалежним, а потім потрапило у залежність від Османської імперії.

Важливою частиною економіки ханства була работоргівля. Свій «товар» татари, як правило, набирали в українських землях, організовуючи спустошливі набіги, особливо часто на території сучасних центральних і західних областей України. Дороги, по яких вони вели полонених у Крим, в народі назвали «чорними шляхами». Регулярні атаки татар стали однією з причин виникнення запорізького козацтва. Козаки не тільки нападали на ті татарські загони, що йшли за «ясиром» (так називали бранців), але й самі здійснювали досить успішні піратські набіги на багаті прибережні міста Криму, грабуючи їх та звільняючи полонених.

У 1783 році Російська імперія перемогла у війні Османську і відібрала Крим. Більшість населення півострова на той час складали татари. Незадоволені політикою нової влади, зокрема тим, що на користь переселенців з материка в них відбирають землі, частина татар емігрувала – в основному в Туреччину. Переселення йшло двома великими хвилями – у 1790-ті и 1850-ті роки.

У ХІХ столітті серед кримських татар з'являються лідери, що очолюють рух за збереження ідентичності і розширення національної автономії. Не зважаючи на войовниче минуле, цього разу татари зробили ставку на просвітництво, а не збройний опір.

Коли в Російській імперії почалася революція, татари були одними з перших, хто спробував скористатися тими прогресивними змінами, які вона в собі несла. Були утворені ісламські революційні організації, які виступали за співпрацю з іншими народами Криму і широку автономію півострова. Згодом стали звучати заклики до незалежності. Але Громадянська війна поклала край цим надіям. У 1918 більшовики розстріляли лідера татар – Номана Челебиджихана, автора вірша «Ant etkenmen» («Клянуся»), який у 1991 році став гімном кримських татар.

Депортація. Три хвилини на збори

У перші роки існування Радянського Союзу татари на півострові відчували себе відносно вільно. У 30-их роках ситуація змінилася на гірше.

У 1944 році сталася трагедія - масова депортація татар на схід, на голодні, малопридатні для життя землі - в основному на територію Узбекистану. Формальною причиною для переселення стало звинувачення всього народу у співпраці з німцями під час окупації. Кілька тисяч татар дійсно встали до зброї під прапором Третього рейху. Але, в той же час, велика їх частина воювала у прорадянських партизанських загонах та у Червоній армії.

НКВД звітувало Сталіну про переселення 183 тисяч людей. На збори давали кілька хвилин. Багато «спецпереселенців» померли по дорозі – від хвороб, поганої їжі та води.

Загалом, у вигнання потрапив майже весь кримськотатарський етнос. Навіть ті чоловіки, які воювали у Червоній армії, після демобілізації змушенні були їхати у той же Узбекистан чи інші місця«спецпоселення», де з ними фактично поводилися як з ув'язненими за злочин. Самовільний відхід на кілька кілометрів від селища, до якого приписаний, розцінювався як спроба втечі.

Під час життя у вигнанні чисельність кримськотатарського народу скоротилася. За версією офіційних радянських органів – на 15-20%, за версією правозахисників – до 46%.

Кримські татари були не єдиним малим народом, який депортував Сталін. Але саме їм найдовше не вдавалося отримати дозвіл на повернення. Лише у 1989 році почався процес самовільного переселення татар на історичну батьківщину. На представників корінного народу у Криму ніхто не чекав. Домівки, в яких колись жили татари, уже давно належали іншим людям, повертати їх ніхто не збирався.

На початку 90-их років у Криму, який став автономною частиною незалежної України, татари утворили свій національний парламент Курултай та його виконавчий орган Меджліс. Нічого подібного не має жодна національна меншина в Україні. Відмовившись від претензій на ті землі і будівлі, які колись їм належали, татари стали вимагати від нової української влади виділення землі. У вирішенні цього питання Київ поводив себе досить мляво, тому татари були вимушені вдатися до практики самозахоплення територій.

Міжетнічне напруження відчувалося. Вороже до репатріантів ставилися, зокрема, представники промосковських шовіністичних організацій. Російське козацтво, наприклад. Траплялися випадки насилля. Тому, незважаючи на пасивність української влади у вирішенні проблем татарського народу, самі татари стали найбільш послідовними захисниками автономії Криму саме у складі України. Московської влади вони не бажали.

Тікають. 10% стали біженцями

Після анексії півострова у лютому-березні 2014 року, татари відчули себе у небезпеці. Чимало з них стали біженцями: за один рік на територію материкової України виїхало близько 20 тисяч. Це близько 10% від загальної чисельності народу, адже згідно з переписом 2001 року кримськими татарами назвали себе 200 тисяч українських громадян.

Біженці з Криму розселилися по всій Україні. Але найбільше поїхало на захід, у Львівську, Волинську, Івано-Франківську області. Частина осіла у центральних областях – Вінницькій, Київській, інших. Кримські татари кажуть, що українці зустріли їх дружньо і з розумінням.

Наприклад, Енвер Бекіров, що перебрався із родиною до Львова, каже, що місцева українська сім'я віддала їм другий поверх своєї квартири, де вони живуть уже майже рік.

Інший татарин, Ернес Мамбетов, що раніше мешкав у Сімферополі, а тепер у Франківську, каже, що після приїзду до Прикарпаття відчув таку свободу, про яку в анексованому Криму швидко забуваєш. Живучи з родиною у відриві від батьківщини, він зберігає національні і релігійні традиції свого народу. Разом з іншими татарами-переселенцями ходить на молитви - спеціально для цього їм виділили невеличке приміщення.

У Вінниці десятки родин біженців з Криму безкоштовно поселила у себе громада християн-баптистів. Згодом вони перебралися у село Нова Гребля, де для них виділили цілий гуртожиток та землю для обробітку. Місцеві жителі перед приїздом нових сусідів навіть засадили їх городи картоплею – такий собі дружній жест.

Ось що сказав журналістам мешканець Нової Греблі Михайло на запитання про те, чи не проти місцеві жителі переселення до них кримчан:

- На мою думку, це гарний жест з боку українців, оскільки він може допомогти налагодити зв'язки з жителями Криму, які досі не були дуже міцними.

Кінцевий пункт перед новим кордоном

Новоолексіївка – так називається селище у Херсонській області, яке стало кінцевою станцією для потягів, що раніше прямували до Криму. Тут мешкає близько 100 тисяч людей,  40% з яких – кримські татари. Це найбільша їх національнаспільнота в Україні за межами півострова. Переселятися сюди татари стали на початку 90-х. Після анексії Криму кількість татар у Новоолексіївці зростає. Для багатьох біженців селище стало таким собі перевалочним пунктом. Дехто залишається - тут є школа де вивчають кримськотатарську мову і одна з найбільших на материковій Україні мечетей. Мечеть також служить громадським центром. У храмі є кімната, де люди, що опинилися без даху над головою, можуть провести ніч.

- До нас звертаються мусульмани і не тільки. Ми намагаємося допомогти усім, кому можемо, говорить керівник мечеті Усеїн Тохлу.

Діти татар, якіживуть у Новоолексіївці, мають можливість вивчати національні танці та пісні. В одній із шкіл діти вивчають кримськотатарську мову, яка є обов'язковим предметом.

- У нас більше 500 дітей, із якихприблизно 300 – це татари, – зазначаєвчитель хімії Новоолексїївської ЗОШ №1 Люманова Мавіє Руждієвна.

Жінка працює в освіті вжебагато років. Каже, що немає підстав думати, що між дітьми є якесь напруження.

- Я не пам'ятаю таких конфліктів, якібули бна національному грунті, – каже директор.

За словами голови Херсонского регіонального Меджлісу Асана Алієва, кабінет якого також знаходиться у Новоолексієвці, переселенці з Криму вдячні волонтерам, які допомагають облаштуватися на новому місці. Про державу каже, що вона допомагає, але тут уваги могло би бути і побільше.

Звичайно, Україна до анексії Криму підтримувала кримських татар – як будь-яку іншу нацменшину. Діяли культурні центри, за державний кошт друкувалися книжки і підручники національною мовою. Але Київ все ж таки не врахував, яку величезну роль кримськотатарський народ відіграє у збереженні єдності України (недарма навіть кольори їх національного прапора - блакитний і жовтий). Якби за роки незалежності татари отримали більше підтримки від Києва, історії із захопленням півострова могло б і не бути.

Але це припущення. Те, про що можна говорити зі 100% впевненістю – останній рік сильно згуртував українців і татар. Ми дуже чітко зрозуміли, що образи минулого залишились у минулому, що релігійній відмінності не роблять нас чужими один одному, що у нас одна спільна держава і нам немає що ділити між собою.

***

The descendants of Genghis Khan's warriors want to live in the Crimea remaining residents of Ukraine

Crimean Tatars is a unique ethnic minority in Ukraine. The point is that the historical homeland of other ethnic minorities is located outside of our country, but the historic homeland of Crimean Tatars  is, in fact, in Ukraine, namely in the Crimea. This ethnic group was formed here and the peninsula is a sanctuary for the Crimean Tatars, it means for them the same as a native land for any other nation.

Nowadays the Crimea is occupied by Russia. However, the UN has recognized the annexation illegal and the results of the so-called referendum on joining Russia as those that have no legal validity. The international community considers the Crimea to be part of Ukraine, so do the Crimean Tatars who in these troubled, anxious times proved themselves true patriots, being almost the only active pro-Ukrainian force in the Crimea.

Drovers of «black paths»

Crimean Tatars, the descendants of nomad tribes, came to Ukraine with the Mongol horde of Batu Khan, Genghis Khan’s grandson. In the conquered lands he created a state that was known as the «Golden Horde» and the Crimea was a part of it. In the XV century the Crimean Khanate was shortly independent and then became dependent upon the Ottoman Empire.

An important part of the Khanate economy was the slave trade.  Tatars usually gained these «goods» in Ukraine organizing devastating raids, most often in the territory of modern central and western regions of Ukraine. The roads along which they carried the enslaved people to Crimea were popularly called «black paths». Regular Tatars’ attacks promoted the appearance of Zaporizhian Cossacks. Cossacks not only attacked those Tatar troops coming for «yasyr» (the name of enslaved people), but committed quite successful pirate raids on the rich coastal Crimean cities robbing them and freeing prisoners.

In 1783 the Russian Empire won the war against the Ottoman Empire and deprived the Crimea. Most of the peninsula population constituted Crimean Tatars at that time. Dissatisfied with the new government policy, especially due to the fact that their land was given to mainland citizens, some Tatars immigrated, mainly to Turkey. The immigration followed in two big waves in the 1790s and 1850s.

In the 19th century leaders appeared among the Crimean Tatars leading the movement for the preservation of identity and expanding of national autonomy. Despite the warlike past, this time the Tatars have relied on education rather than on armed resistance.

When the revolution in the Russian Empire began, Tatars were among the first who attempted to make advantage of those progressive changes. Islamic revolutionary organizations advocating cooperation with other nations and broad autonomy of Crimea peninsula were formed. Subsequently calls for independence began to sound. However the Civil War put an end to those hopes. In 1918 the Bolsheviks shot the main Tatars' leader, Noman Chelebydzhykhan, the author of the poem «Ant etkenmen» («I swear»), which became the anthem of the Crimean Tatars in 1991.

Deportation. Three minutes to get ready

In early years of the Soviet Union existence Tatars were at ease on the peninsula. In the 30s the situation changed for the worse.

In 1944 happened the general tragedy, a mass deportation of Tatars to the east, to hungry and unsuitable for life lands, mainly to Uzbekistan. The formal reason for the relocation was the prosecution of the whole nation in collaboration with the Germans during the occupation. Several thousand of Tatars really fought under the Third Reich flag, but at the same time, most of them fought with the pro-Soviet partisans and the Red Army.

NKVD reported to Stalin about the resettlement of 183 thousand of people. They were given a few minutes to get ready. Many «special migrants» died on the way from disease, bad food and water.

In general, almost all Crimean Tatars underwent the expulsion. Even those men who fought in the the Red Army, were obliged after demobilization to go to Uzbekistan or other places of «special settling», where they actually were convicted of a crime. Leaving the village, to which a person was assigned, a few kilometers without  an official leave, was regarded as an attempt to escape.

While living in exile the Crimean Tatars’ population decreased. According to the official Soviet authorities by 15-20%, according to human rights activists up to 46%.

Crimean Tatars were not the only small nation deported by Stalin, but they waited for the permission to return for the longest period of time. Only in 1989 began the process of uncontrolled resettlement of Tatars to their historical homeland, though nobody waited for the indigenous population in the Crimea. Houses in which once Tatars lived had long belonged to other people, no one was going to return them.

In the early 90s in the Crimea, which became an autonomous part of the independent Ukraine, Tatars formed a national parliament Kurultai and its executive body Majlis. Nothing like that has any ethnic minority in Ukraine. Rejecting the claim to the lands and buildings that once belonged to them, Tatars made a demand to the new Ukrainian government for land allocation. Kyiv behaved rather weak in this matter and that’s why Tatars decided to use the practice of land squatting.

Interethnic tension was felt. Hostile to the returnees were, in particular, representatives of pro-Moscow chauvinistic organizations, e.g. Russian Cossacks. There were cases of violence. Therefore, despite the passivity of the Ukrainian government in solving problems of the Crimean Tatars, Tatars themselves were the most consistent defenders of the Crimean autonomy as part of Ukraine, they did not accept Moscow authorities.

Escape. 10 % became refugees

After the peninsula annexation in February – March 2014, Tatars were in danger. Many of them became refugees: during one year about 20 thousand of Tatars moved to the mainland of Ukraine. This is about 10% of the total amount of population, according to the census of 2001 about 200 thousand of Crimean Tatars called themselves Ukrainian citizens.

Refugees from the Crimea settled throughout the whole territory of Ukraine, but most of them went west to Lviv, Volyn, Ivano-Frankivsk regions. Some settled in the central areas – Vinnytsia, Kyiv, etc. Crimean Tatars say that Ukrainians greeted them friendly and with understanding.

For example, Enver Bekirov, who moved to Lviv with his family, said that the local Ukrainian family gave them the second floor of their apartment where they have lived for nearly a year already.

Another Crimean Tatar, Ernes Mambetov, who previously lived in Simferopol and now in Ivano-Frankivsk, said that after his arrival to the Transcarpathian region he felt such freedom, which a man quickly forgets in the annexed Crimea. Living with a family in isolation from the motherland, he retains national and religious traditions of his nation. Together with other Tatar-settlers he attends prayers. They were given a small room specially for this purpose.

In Vinnytsia dozens of refugee families from the Crimea were lodged at the Baptist Community. Later they moved to the village of Nova Greblia where they were given the whole hostel and land for cultivation. Local residents before the arrival of new neighbors even planted potatoes in their gardens, which is really a friendly gesture.

The resident of Nova Greblia, Mykhailo, answering the reporters' question whether the locals are against the relocation of Crimean Tatars to their village, said:

«I think it's a good gesture on the part of Ukrainians, because it can help build relationships with Crimean residents which have not been very strong».

The end point before the new boundary

Novooleksiivka is a village in the Kherson region, which became the end station of trains that previously went to the Crimea. Here live about 1000 thousand of people, 40% of which are the Crimean Tatars. It is their largest national community in Ukraine outside the peninsula. Tatars began to move here in the early 90s. After the annexation the amount of the Crimean Tatars in Novooleksiivka increases. For many refugees this village became a kind of a place of transhipment. Some remain, because there is a school where children study the Crimean Tatar language and one of the largest mosques in the mainland of Ukraine. The latter, in addition to actually religious function, serves as a public center. There is a room where people who became homeless could spend the night.

«Not only Muslims address us. We try to help everyone we can», says the Head of the mosque, Usein Tokhlu.

Tatars' children living in Novooleksiivka learn traditional dances and songs. In school they teach Crimean Tatar language which is a compulsory subject.

«We have more than 500 children, about 300 of which are Tatars», says the teacher of chemistry of the school No.1 Liumanova Maviye.

She has worked in educational sphere for many years. She started as a teacher. Galyna says there is no reason to think that children are under some tension.

«I do not remember such conflicts, which have been on the national ground», says the director.

According to the Head of Kherson Regional Majlis, Asan Aliiev, whose office is also in Novooleksiivka, settlers from the Crimea are grateful to volunteers who helped them to settle in a new place. Speaking about the state authorities, he says they help, but the attention to Tatars could be greater.

Of course, Ukraine has supported Crimean Tatars before the annexation of the Crimea, the same as it supported any other ethnic minority. There were cultural centers, where books and textbooks were printed in their national language at public expense. But Kyiv still does not realize a huge role the Crimean Tatars play in preserving the unity of Ukraine (no wonder even the colours of their national flag are blue and yellow). If during the years of independence Tatars had received more support from Kyiv, the problem of peninsula annexation probably would not happen.

But this is an assumption. We can say with 100% certainty that the previous year strongly united Ukrainians and Tatars. We clearly understood that the images of the past remain in the past, religious differences do not make us strangers to each other and that we actually have a common state and nothing to quarrel about.

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 1  - Нi  

Коментарі

Рустем Аблятіф   1658 днів тому   #  

стаття повна образ, негативних стереотипів, історичних мифів стосовно КОРІННОГО НАРОДУ Криму - киримли (кримців), які плекала московія сторіччями. Цю статтю потрібно показувати на тренігах, як зразок неприхованої ксенофобії, шовінізму, ненавісті. Авторка не у Дмітрія Кісельова працює?

  •   Пiдписатися на новi
Лілія Ткаченко   1651 день тому   #  

Доброго дня, Рустеме!
Прошу Вас повідомити що саме Вас образило.
Щодо Вашого припущення в останньому реченні прошу звернути увагу, що автором статті є журналіст Фролов Євген, щодо мене, відповідаю за відеоматеріали, є автором ідеї проекту, репортером, (Ткаченко Лілія), оператор: Червонна Анастасія; тому матеріали публікують на моєму блозі.
Якщо маєте рекомендації, зауваження щодо відео, прошу теж зазначити.
З повагою, Лілія

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi

Мої активи

Нові можливості з ГУРТом!


Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.