http://www.bogdanovich.org.ua/25

————–

Ну що ж, почнемо…

20 грудня 2010 року відбулося друге засідання ініціативної групи з підготовки установчих зборів Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України.

На попередніх зборах, що відбулися за тиждень до цього, було обрано Голову ініціативної групи, яким став Марієн Ігор Степанович, Голова ВГО «Комітет конституційно-правого контролю України». Між іншим, хочу звернути увагу громадськості на те, що він (мабуть абсолютно випадково) виявився членом колегії Міністерства освіти і науки України, затверджений наказами Міністерства від 04.08.2010 та від 13.10.2010, тобто нещодавно.

Ігор Степанович створював враження знаючої людини, окрім того, повідомив усім, що особисто мав відношення до написання Постанови КМУ №996 від 03.11.2010, яка і регламентує створення і діяльність громадських рад. Наче і казав все правильно, і засідання проводив організовано, але особисто у мене склалося враження, що не все тут так чисто, як здається.

Наприклад, Постанова КМУ №996 від 03.11.2010 чітко регламентує, що для участі в установчих зборах до ініціативної групи подається заява у довільній формі, підписана уповноваженою особою керівного органу інституту громадянського суспільства. В той час, Голова нашої ініціативної групи Ігор Степанович Марієн стверджував, що даний документ повинен підписувати сам заявник, який делегується інститутом громадянського суспільства. На мої заперечення відносно цього, а також відносно деяких інших питань, які прописані в Постанові КМУ і які Ігор Степанович трактував по-своєму, аргумент в нього був такий – він юрист і краще на цьому розуміється, його друзі адвокати трактують це так, і тому це трактування є авторитетним. Далі він почав переходити на особистості, запитав хто я за освітою. Дізнавшись, що диплом про вищу освіту в мене в сфері інформаційних технологій, а саме програміста, Ігор Степанович підкреслив, що оскільки я програміст, а він адвокат, то він краще все за всіх знає. Мабуть те, що за фахом я ніколи не працював, і останні п’ять років займаюсь громадською та підприємницькою діяльностями його не цікавило, бо був гарний уявний аргумент на його користь.

Невеличка ремарка про саму ініціативну групу. З дванадцяти осіб, що увійшли до її складу, окрім Голови, активно приймали участь в обговоренні лише 2-3 члени, інші дивилась у стелю, вікно, піднімали руку висловлюючи своє «за», під час прийняття рішень, кивали на висловлювання Голови та нотували його слова в блокноті, хоча все, що він казав відносно діяльності громадської ради, і так прописано в Постанові КМУ, яку вони, мабуть, не читали.

Майже в кінці засідання Ігор Степанович звернув увагу на те, що не всі члени, які були на першому засіданні, присутні наразі і запропонував їх виключити, адже вони злісно прогулюють засідання (аж один раз!!!) і не працюють в ініціативній групі. Ще одним з аргументів на виключення була стопка заяв, про бажання інших представників громадськості ввійти до складу ініціативної групи, яким ми начебто не даємо змогу, через те, що група вже сформована, а деякі з нас злісно не відвідують засідання. При цьому включати ще когось у склад він також не хотів. Правда ця його ініціатива підтримки не отримала. Хочеться вірити, що мої заперечення якось на це вплинули.

Далі було ще цікавіше. В кінці засідання наш Голова розказав всім про те, яку функцію повинна виконувати громадська рада. За його версією це зовсім не дорадчий орган. Громадська рада повинна «підхопити той локомотив», який тягне Міністерство і допомагати його тягнути. Звісно, йому, як провладному члену нашої ініціативної групи мабуть і хочеться щоб громадська рада тягнула локомотив і виконувала частину функцій Міністерства, за яку його чиновники отримують заробітну плату, на виплату якої громадяни сплачують податки. Але на мою думку, кожен повинен займатися своєю справою – працівники Міністерства тягнути локомотив, а інститути громадянського суспільства здійснювати контроль та виконувати консультативно-дорадчу функцію.

І на самому кінці засідання Голова розповів історію про якогось випускника з юридичним дипломом, якого ніхто не хотів брати на роботу, чим підкреслив, що наша система освіти на низькому рівні, і що видані дипломи не відповідають дійсності. У мене одразу виникло питання навіщо Ігор Степанович запитував про мою освіту і аргументував цим свої слова, якщо сам усвідомлює, що наявність диплома нічого не означає. Це питання для мене лишилось без відповіді, хоча як на мене вона очевидна.

Також, хочу звернути увагу на те, що дана ініціативна група не єдина, до складу якої увійшов Марієн Ігор Степанович, тож поживемо – побачимо, що буде далі.

З усього, що я написав вище, нехай кожен сам робить висновки, але мені здається, що все може мати і інший бік медалі.