Ми продовжуємо знайомити вас з українськими підприємцями, які відновлювюють свій бізнес, розвивають його та масштабують.

Олена Кіріченко (43 роки) разом зі своєю великою сім'єю переїхала із села Маркове Костянтинівської громади у Донецькій області в село Сергіївку на Полтавщині.

Родина на Донеччині займалася розведенням великої рогатої худоби і зараз, на новому місці, відновлює свою справу. На жаль, значна частина господарства втрачена, тож попереду дуже багато роботи. Наша героїня з оптимізмом дивиться в майбутнє.

***

Ми перебралися на Полтавщину великою родиною – 17 людей, дев’ятеро з них – діти. Дорослі – це, окрім мене, мої батьки, сестри та невістка. У Марковому наші сім’ї жили порізно: у кожної був окремий будинок і своє господарство, кожен з нас мав роботу. Сім’я брата жила в Краматорську. Наша родина дружна: на свята було заведено збиратися разом у батьківській хаті, а в будні ми допомагаємо один одному в різних господарських справах, яких у селі традиційно багато. 

Одна з моїх сестер жила поряд із батьками і в них було спільне господарство – невелика ферма. У мене і в іншої сестри були свої окремі господи. Кожен тримав худобу та виготовляв традиційну молочну продукцію, яку продавали на агропродовольчому ринку. 

Мені не вірилося, що у XXI сторіччі може розпочатися така війна. Коли почалися обстріли, було складно усвідомити цю реальність і те, що потрібно виїжджати, полишивши все. Це особливо важко, якщо ти довго прожив на одному місці. Березень був важкий і депресивний, квітень минув у невеселих роздумах, пошуках перевізника, евакуаційного автобуса для всієї родини. Потім були вагання, чи варто евакуюватися, думали може минеться... Потім травень – садили город “на автоматі”, самі себе заспокоюючи: «Не нам, так людям буде».

А потім по нашому селу був перший приліт, який в одну мить убив усі вагання. Наші п’ять сімей помістили у вантажівку найважливіше і поїхали, не зупиняючись 12 годин поспіль, а за кермом був мій 76-річний батько. 

Ми знайшли Сергіївську громаду по інтернету. У нас не було тут родичів чи знайомих. Ми шукали саме сільську громаду, хотіли, аби це було подалі від бойових дій, і нам був потрібен великий будинок, адже нас багато. Волонтери допомогли з переїздом, а місцеві люди дуже тепло зустріли, хоча ми приїхали вночі. 

Евакуювалися першого червня, символічно на День захисту дітей, полишивши все – і будинки, і побудовані господарчі споруди, і роботу, і напрацьованих клієнтів на агропродовольчому ринку, і більшу частину худоби. 

Худобу відразу не забирали, бо не уявляли, чи буде змога її тримати на новому місці. Через два тижні, коли ми трохи освоїлися, вирішили перевезти наших корів. До 24 лютого у нас було поголів’я 26 особин. Ми домовилися з одним із місцевих фермерів, що він догляне за худобою, поки ми переїжджатимемо. На превеликий жаль, через його недобросовісність ми втратили більшу частину поголів’я: вдалося забрати лише шість дійних корів, теличку та бичка. Та худоба, що залишилася, була дуже худою і недоглянутою.  

Трохи згодом стадо збільшилося – ми викупили корів в односельчан з Донеччини, які так само, як і ми колись, тримали корів, але були змушені розпродавати своє господарство. Так поголів’я збільшилося до 15 особин. 

Біля будинку, де ми поселилися, не було хліва чи іншої будівлі, де ми могли би тримати корів. Колгоспну ферму, яка колись працювала в селі, давно розібрали. Тож на перший час ми нашвидкуруч зробили просто звичайну загорожу для тварин і почали дуже активно працювати. Будувати ферму з нуля, та ще й переїхавши на зовсім нове місце, важко і фінансово, і фізично. Перед нами були непрості завдання і мало часу: за три місяці, до похолодання, нам треба було побудувати корівник, заготовити власноруч сіно, напрацювати клієнтів з місцевого населення, щоб зібрати кошти на зерно та будматеріали для цього ж таки корівника. До того ж ми втратили пайові землі у розмірі 17,5 га і можливість заготовляти корм для тварин. Тут своєї землі і техніки нема, тому треба все купувати. 

Ми шукали різні можливості фінансування. У Сергіївській ОТГ якісно організоване місцеве самоврядування, яке дуже допомагає в пошуках грантових програм та в інших питаннях. Мені прикро, що такої підтримки не було на Донеччині. Дуже багато чого залежить від місцевої влади, від того, наскільки вона зацікавлена в розвитку своєї громади. Коли бачиш людей, які зацікавлені в тому, щоб їхня громада процвітала, щоб кожен її житель був успішним, хочеться працювати в такій спільноті. 

Ми отримали безвідсотковий кредит у розмірі 200 000 грн від локального фонду підтримки. Декілька громад спільно утворили фонд для надання безвідсоткових кредитів односельчанам. Це значна допомога, яку може отримати той, хто її справді потребує.  

У процесі пошуку фінансів мені пощастило натрапити на інформацію про конкурс міні-грантів від Ресурсного центру ГУРТ для діючих підприємців, які забезпечують критичні потреби населення України та зайнятість внутрішньо переміщених осіб. Ми подали заявку, виграли грант і отримали кошти в розмірі 180 000 грн. Так у нас з’явилася можливість закупити будівельні матеріали (пінопласт, мінеральну вату, фольгований утеплювач та інші), переобладнати й утеплити приміщення для худоби, і таким чином повноцінно підготувати його до зимівлі тварин. Приміщення розраховане на 25 голів ВРХ, тож є куди розширятися і підприємство навесні буде збільшувати поголів’я. Таким чином збільшиться кількість молока і стане можливим розширення виробництва крафтових сирів. Ми хочемо задовольнити попит на цю продукцію не лише Сергіївської громаду, але й сусідніх. 

 ***

У липні я відкрила ФОП. Податки, які офіційно сплачую, ідуть у громаду, де ми нині проживаємо. Ми прийняли на роботу двох жінок ВПО, яким виплачуємо заробітну плату, платимо відповідні податки – це наш внесок в економіку України. 

Я постійно шукаю не тільки фінансові, а й навчальні можливості. У рамках різних проєктів ми отримали консультації юриста, бухгалтера, фахівця зі стандартизації продукції, маркетолога-таргетолога, який допоміг з роботою в соцмережах. Щоб бізнес добре працював, його необхідно правильно організувати. 

Наше сімейне молочне господарство називається «Марківчанка» в пам’ять про рідне село на Донеччині, з яким у нас так багато пов’язано. Зараз розвиваємо свою інстаграм-сторінку та плануємо вести акаунт у ТікТок, щоб популяризувати продукцію та спілкуватися з нашими клієнтами. 

Інстаграм-сторінка «Марківчанки»

Ми виготовляємо традиційну молочну продукцію та крафтові сири. У нас є старовинний рецепт, ще мамин, за яким ми готували раніше – сир з різними органічними добавками (гриби, перець, паприка та інші). Уже тут почали робити бринзу, а трохи пізніше, коли закупили необхідне для сироварні обладнання – і ферментовані сири. Асортимент розширився, зараз робимо також сулугуні, халумі, моцарелу, качотту, адигейський сир. У найближчих планах подальше облаштування сироварні для того, щоб виготовляти сири, які потребують довгої витримки.  

Ми вдячні людям, які нас підтримали під час переїзду, прийняли в свою громаду та допомагають адаптуватися. Організаціям, які надають грантову та консультаційну підтримку. Нашим клієнтам, які обирають саме нашу продукцію, регулярно її замовляють та задоволені якістю! Ми не очікували, що на новому місці зможемо не просто врятуватися від війни, а відновимо наше втрачене господарство, вийдемо на новий рівень розвитку сімейного бізнесу, власною працею піднімемо рівень життя родини. А найбільше пишаюся, що, розпочавши все з нуля, ми зараз активно допомагаємо економічному відновленню країни та регулярно передаємо власну продукцію на передову для ЗСУ, наближаючи країну до перемоги! 

*** 

П’ять порад від пані Олени для тих, хто сьогодні розпочинає свій бізнес в Україні 

1. Вірити в перемогу України. 
2. Активно працювати. 
3. Допомагати самому та приймати запропоновану допомогу. 
4. Реєструвати бізнес, сплачувати податки, піднімаючи економіку країни. 
5. Виготовляти якісну продукцію для потреб споживачів. 

***

Рецепти успіху підприємців-учасників тренінгів «Розпочни свій бізнес», що проводяться Ресурсним центром ГУРТ, опубліковано у межах проєкту «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць в Україні», який здійснюється Міжнародною організацією праці за фінансування Міністерства закордонних справ  Данії. Конкурс міні-грантів проводився за фінансування уряду Німеччини за підтримки Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH.

________________________________________________________________________

• • Facebook
• • Telegram
• • YouTube
• • Twitter
• • Instagram