Життя Катерини Птахи не можна назвати простим і до початку конфлікту на сході України, який перетворив її рідне місто на зону бойових дій. В результаті вона була змушена покинути Луганськ та шукати себе в чужому місті. Однак, врятувавши себе, вона змогла допомогти іншим.

***

У Луганську я займалася вихованням сина Владислава, у якого аутизм. Увесь свій час віддавала дитині, оскільки моя ціль: адаптувати його до життя в соціумі. Я завжди мріяла про фотографію. Одного разу завдяки синові з’явилася можливість перетворити свою мрію на реальність – у реабілітаційному центрі, де займався Влад, відбувалися заняття з фотографії для дітей із інвалідністю. Разом із Владом ми почали цікавитися фотографією. В Луганську це стало моїм хобі. На той час я була заміжня, і мій чоловік негативно сприймав таку ідею, оскільки вважав, що я не зможу себе реалізувати в цій галузі, а відтак це марне витрачання грошей. Однак я позичила гроші і придбала фотоапарат.

Коли почалися обстріли, стан Влада погіршився. Треба було вирішувати, як жити далі. Із кожним днем бойові дії ставали сильнішими. Їхати не було куди – майже вся наша рідня в Росії, але ні за яких обставин я туди не збиралася. Львів – найкраще місто, де працюють із людьми з аутизмом. Тому треба було ризикувати, хоча знайомих і друзів там у мене практично не було. Ми розпочинали життя спочатку.

Перед початком війни я розлучилися з чоловіком. На жаль, донька Ірина вирішила залишитися з батьком. Луганськ ми покидали з великим болем, тому що Ірина була там.

Перші півроку стали найважчими. Соціальний фото-проект про аутизм «Птах з одним крилом», пізніше надрукований і презентований в одній із кав’ярень в центрі Львова, створювала в сльозах. Однак віра в себе і в хороших людей не давала зламатися.

Конкуренція в сфері фотографії велика. Я розуміла, що треба творити у Львові щось інше. Після фото-проекту «Птах з одним крилом» до мене почали звертатися за зйомками люди з інвалідністю. Але їхня кількість все одно була незначною. Я вирішила не вигадувати нову формулу, як себе реалізувати, а пішла перевіреним шляхом: Змінюйся. Вір в найкраще. Твори добро.

Наступним етапом стала участь на волонтерських засадах у створенні книги про людей із інвалідністю. В книгу, видану й презентовану в жовтні 2015 року у Львові, увійшли мої фото-роботи. Добрі справи з кожним днем давали свої плоди, все більше людей хотіли фотографуватися в мене.

Я розуміла, що варто створити особливу фотографію. Тому показала людям світ фототерапії – фотографії, яка дає можливість розкрити внутрішній світ. На фототерапію приходять родини, які вже багато років живуть разом й іноді забувають прекрасні миті свого кохання. Через фотографію вони згадують пройдений шлях. Або, навпаки, пари, які щойно створили або планують створити сім’ю, тож під час фотосесії вони розкривають свої почуття, які тільки зародилися.

Матеріал підготовлений у рамках спеціального медіа-проекту «Інформація для свідомих дій: почуй голос постраждалих внаслідок конфлікту на сході України», що  впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією уряду США.