Все почалося відтоді, коли в країні з’явилося слово «АТО». Мене, як і багатьох інших активістів Іванкова, включили до районної робочої групи з надання допомоги військовослужбовцям, які беруть участь в антитерористичній операції та їхнім сім’ям.

Перші мобілізовані, материнська біль, сльози дружин та довгоочікувані телефонні дзвінки, а пізніше найтяжче – поранення, контузії, втрати.

Бійці потребували харчів, води, одягу. До таких подій, що розгорнулися на Сході України, держава була не готова.

На засіданнях штабу вирішувалися питання, як і чим ми можемо допомогти хлопцям. Перш за все – збір коштів. Акції, концерти, зустрічі з населенням. Та, звісно, такої допомоги було замало. І тоді мені прийшла думка – чому б не запропонувати членам своєї організації соціальний супровід сімей учасників АТО. Ідея була підхоплена також районною робочою групою. 60% сімей, де були мобілізовані, ми розподілили між бажаючими допомогти – членами громадської організації «Центр розвитку громади». Запропонували й іншим представникам центральної лікарні, управління праці та соціального захисту, пенсійного фонду опікуватися сім’ями учасників АТО.

Розуміючи, що наша робота – це надання допомоги людям, які її потребують та нездатні без сторонньої допомоги вирішити свої життєві проблеми, ми розпочали з визначення потреб. Якщо поставити потреби в один ряд із проблемами, вони виглядали б так:

• переломні моменти, що обумовлені зміною способу життя, статусних ролей та кризовими обставинами;
• відсутність зворотного зв’язку із соціальним оточенням;
• складнощі у спілкуванні із членами родини та іншими групами;
• міжособистісні конфлікти;
• незадоволення соціальними відносинами;
• проблемами з офіційними організаціями;емоційне виснаження, неадекватність;
• недостатня адаптація сімї;
• втрата взаємності;
• інші психологічні проблеми.

До цієї роботи в нашій організації були залучені фахівці своєї справи – соціальні педагоги, психологи, соціальні працівники. Кожен із них мав 5-6 підопічних бійців, серед яких були однокласники, знайомі та сім’ї учасників АТО, з якими нам довелося зустрітися вперше.

Аби наша робота була більш професійною, психологи за фахом (члени «Центру розвитку громади») підвищували свою кваліфікацію на тренінгах, що проводили відомі у нас в країні та за кордоном спеціалісти – професор кафедри міжособистісних відносин – університет Оклахоми, США Френк Пьюселік, доктор психологічних наук, завкафедрою соціальної педагогіки Київського національного університету ім. Т. Г.Шевченка Юрій Швалб та ін.

Робота з новими мобілізованими розпочалася зі знайомства із родиною. Потім, знаючи потреби, організовували роботу. Це – пошук коштів та надання фінансової допомоги тяжкопораненими, трьом із них було надано 15600 грн. І, як результат, – орден «За мужність» 19-річному Дмитру Орещенку який, до речі, після тяжких поранень знову повернувся на Схід.

Зусиллями багатьох, в першу чергу, Ірини Превор – членкині громадської організації, психолога за фахом, повернуто до життя Володимира Василенка. Останньому та Денису Лучку з нагоди Дня Іванкова вручили подяки від голови Іванківської райдержадміністрації.

Члени організації долучилися до збору гуманітарної допомоги, організували  до Дня святого Миколая виїзд в 169 навчальний центр «Десна». Хлопці потребували обмундирування, теплих речей, то ж довелося працювати і над цим. Індивідуальні посилки вручили тим, ким опікувалися члени нашої організації та громада в цілому.

В більшості ми стали членами родини учасників АТО, разом святкували демобілізацію, допомагали і ділом, і словом. Останнє було потрібне всім – мамам, дружинам, воїнам. Ось тут, як ніде, знадобилися психологічні методи соціальної роботи.

Довелося нам працювати в напрямку створення учасниками АТО власної громадської організації та взагалі роботи по залученню їх до суспільного життя. Сьогодні ГО «Учасники бойових дій АТО» вже працює.

Не все складалося просто. В ході роботи зрозуміли, що саме слово «психолог» хлопці не хочуть сприймати, не те що його консультацію. Доводити важливість подібних консультацій варто краще без їх оголошення, в знайомих, краще домашніх обставинах. Цьому нам сприяли виїзди в села, зустрічі з сім’ями та демобілізованими.

Бійці АТО – надто вразлива категорія. І саме це ми враховуємо при зустрічах та організованих заходах. Зокрема, при проведенні другого «Дня національних культур» ми запрошували до участі учасників АТО та переселенців зі Сходу України. І, коли поза сценарієм, зі словами подяки всім бійцям та присутнім воїнам звернулася переселенка з Луганської обл. (вірменка за походженням), байдужих до її слів в залі не залишилося. А Валерій Середа, один серед інших, промовив такі слова, від яких просто було неможливо стримати сльози.

Людина, знає, коли до неї звертаються з відкритою душею, а коли просто для «галочки». Особливо це з першого погляду розуміють ті, хто пройшов полум’я війни. Тут не можна «перебавити», в цьому разі не проходять улесливі слова. Вони розуміють тебе в тому випадку, коли в тобі є душа – щира, відкрита, готова бути поряд.

Володимир Василенко, смт. Іванків: «Для нас важливо, що не забувають. Ці слова я адресую Ірині Превор та всім тим, хто був поряд із моєю дружиною в складні часи, коли лікарі мені прогнозували 20% одужання. Сьогодні я самостійно можу поїхати до Мукачевого, військової частини, з якої відправили в зону АТО – потрібно додатково отримати деякі документи. Знаю, все буде добре!».

Юрій Марущак, с.Фенивичі, Іванківський р-н: «Не пошкодував, що доля звела мене з вами. Я отримав достатньо інформації про пільги учасникам АТО, грошові виплати, загалом про правовий захист учасника АТО. Моє знайомство з Ольгою Гаркушою, яка вперше протягнула руку допомоги, стало, на мою думку, довгим містком добра».

Ярослав Федоренко, с.Федорівка, Іванківський р-н: «Не віриться, що я вже дома. Усміхається мама, радіє дружина. А я запрошую Галину Бабич на шашлик, хочу подякувати. Вона весь цей час була поряд з моєю сім’єю, допомагала, чим могла! Підключилися до збору коштів для придбання термобілизни, берців і Олександр Верес та Юрій Федоренко. Сила єднання – велика сила!».

Микола Курято, с. Залішани, Поліський р-н: «За сина я спокійний. Мій Стас вперше цього літа перетнув кордон України, два місяці перебував в іспанській сім"ї, в Барселоні. Все це організувала Іванківська районна громадська організація «Центр розвитку громади». Не встиг обмінятися з сином враженнями, як мене знову мобілізували. Я захищаю Україну, а вони захищають мій дім, мою дитину. Вже вдруге запросили на відпочинок, цього разу зустріти Новий, 2016, рік та Різдво Христове».

Рецепт успіху опублікований в межах конкурсу для представників місцевих громад на кращий рецепт успіху «Успішні приклади залучення громадян до розвитку громади», який триватиме до 22 вересня 2015 року. Ваші коментарі наближують учасників до перемоги!