ГУРТ продовжує публікувати рецепти успіху від громад-учасниць проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп у реалізації культурних прав: багатство у різноманітті». Цього разу презентуємо історію села Семиполки Київської області. 

***

Уже 20 років я живу в с. Семиполки. Працюючи в школі, спостерігаю, як ростуть і дорослішають діти моїх односельців. Дивлюся на їхні ігри, переважно комп'ютерні та хатні, і згадую своє дитинство – рухливі забавки на подвір'ї, гойдалки, каруселі, драбини, лабіринти, тенісні та волейбольні змагання.  А наша нинішня малеча навіть не має, де активно, весело і корисно проводити своє дозвілля. Дуже захотілося подарувати дітворі трохи радості, захвату, задоволення від гудіння у м'язах, від власної спритності і сили.

Разом з тим треба було «витягти на вулицю» і їхніх рідних, бо ж, не зважаючи на те, що специфіка села ніби і передбачає тісніше спілкування з сусідами, але за справами та благами цивілізації ця проста, але така важлива людська риса потроху зникає. Важливо було знайти справу, яка б об'єднала навколо себе якомога більшу кількість односельців. І, звісно, те, що вони в жодному разі не могли б проігнорувати – це інтереси найменших мешканців громади.

Ось так і зійшлися в одне русло дві ідеї, які трансформувалися в конкретний проект, а потім і справу – побудову дитячого майданчика власноруч. Цю задумку підтримали небайдужі односельці – школярі, декілька вчителів, учнівські батьки, сільський голова та троє місцевих підприємців.

Ми мали низку проблем на шляху до втілення мрії в життя, але той, хто шукає, обов’язково знаходить відповіді. Тож нам вдалося подолати труднощі, які на початку, здавалося б, становили нездоланну перешкоду. У нас вийшло знайти і узгодити місце для майданчика, відшукати кошти, яких бракувало, зацікавити і долучити до справи пасивних і скептичних односельців.

Насправді нашу  перемогу у консолідації громади важко чимось виміряти, але шлях до неї дорівнює, як мінімум, 15 причіпам сміття, вивезеним із території майбутнього майданчика, 20 причіпам землі і щебеню, завезених натомість,  12 мішкам цементу і кільком десяткам дерев’яних стовпчиків і дощок для лавочок, які подарували нам лісники. А скільки годин обговорень, спільної праці і та моральних зусиль було витрачено на цю справу, годі й згадати. Але саме цей час став основою і підґрунтям нашого подальшого єднання як громади. Нам добровільно допомагали підприємці, відгукнувшись на нашу ініціативу. Старші школярі-одинадцятикласники волонтерували, облаштовуючи майданчик, пліч-о-пліч із батьками, вчителями та професійними робітниками. Нарешті 30 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття майданчика.

А протягом літа тут було людно і гамірно. Сюди приходили батьки з дітьми, бабусі з онуками, учні школи, молоді люди. Дорослі спілкувалися, діти бавилися, юнаки змагалися у силі та спритності на тренажерах. Коло тенісного столу була постійна черга в очікуванні партії. Той самий ажіотаж лишився і з початком навчального року під  час перерв та після уроків на групі продовженого дня.

Я рада, що вдалося здійснити заплановане, досягти поставленої мети, що з'явилися нові знання, інструменти, знайомства, можливості. Якщо ти сам загорівся якоюсь ідеєю, то можеш запалити й інших. І, що дуже важливо, попри всі перешкоди, довести справу до кінця і не здаватися!

Автор – Тетяна Василенко

Публікація підготовлена в межах проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті» (2011-2014 рр.), що впроваджувався Ресурсним центром ГУРТ (Україна) у партнерстві з Фондом громадянського суспільства та партнерства (Вірменія) і Центром розвитку НУО (Вірменія) за фінансової підтримки Європейського Союзу в межах програми «Культура» та спрямований на розвиток культурного різноманіття й підтримку культур національних меншин через посилення спроможності органів місцевого самоврядування та державної влади, ОГС, керівників культурних установ у місцевих громадах України та Вірменії.