«Я вражена, як танець може видозмінювати та полегшувати біль. Не зважаючи на постійний прогрес хвороби Паркінсона, ми активні, рухаємося та сміємося, ділимося один із одним найкращими емоціями!», – так відгукується про проект  «Dance for Parkinson Disease» (з англ. – «Танці як ліки від хвороби Паркінсона») його учасниця Патрисія Нідл.

Все почалося з ідеї, згодом переродилося в експеримент та стало інноваційним міжнародним проектом, який діє у понад 100 громадах дев’яти країн та допомагає тисячі людей із хворобою Паркінсона та їхнім сім’ям.

Історія бере початок з Брукліну (США). У 2001 році Олі Вестхаймер, засновник та виконавчий директор «Бруклінської групи хворих на хворобу Паркінсона» (BPG), завітала до Танцювальної групи Марка Моріса (MMDG) і запропонувала проводити творчі танцювальні заняття для хворих.

Олі Вестхаймер знала, що професійні танцівники, тренуючись виконувати складні рухи з упевненістю, силою та грацією, навчаються балансу, ритму і самоконтролю, які, на думку Вестхаймер, можуть позитивно впливати на людей, що мають хворобу Паркінсона. На щастя, Олі вдалося вмовити представників танцювальної компанії приєднатися до проекту.

Того ж року Джон Хегінботам та Девід Левенталь разом із професійним піаністом почали щомісяця проводити безкоштовні заняття для шести хворих. Поступово приєднувалися інші професійні танцівники та музиканти, й уроки перетворилися на масштабну програму.

Починаючи з 2004 року Танцювальна група Марка Моріса почала проводити заняття «Танці як ліки від хвороби Паркінсона» в тих містах, де вона гастролювала. На сьогодні оригінальна бруклінська програма є взірцем для мережі танцювальних класів, що спеціалізуються на хворобі Паркінсона у США, Мексиці, Канаді, Австралії, Англії, Шотландії, Італії, Німеччині, Голландії, Ізраїлі та Індії. Щотижня у Брукліні та Манхеттені на заняття записуються по 45-50 чоловік.

У 2012 році програма стала основою для фільму під назвою «Заволодіти грацією». Стрічка розповідає історію унікальної постановки, яка поєднала на одній сцені професійних танцівників та людей, що страждають на хворобу Паркінсона. За словами авторів проекту, вони стали свідками появи унікальної танцювальної спільноти, яка змінила життя як самих учасників, так і їхніх вчителів. Один із останніх, відомий танцівник Давід Левенталь, навіть  вирішив покинути сценічну кар’єру  та повністю сконцентруватися на проекті «Танці як ліки від хвороби Паркінсона». 

Попри географічну експансію, проект відповідає фундаментальним принципам та баченню його ідейної засновниці Олі Вестхаймер. Знання професійних танцівників про баланс, послідовність рухів, ритм та естетичність допомагають людям із хворобою Паркінсона; заняття відкриті для людей будь-яких здібностей, а також їхніх сімей, друзів та доглядальників. Заняття не позиціонуються як лікувальні, не присвячені терапії чи обговоренню хвороби Паркінсона. Натомість, в центрі уваги – мистецтво танцю, його технічні аспекти та радість, яку він приносить. Одна з учасниць танцювальних занять Реггі Баттс так описує свої враження: «Коли розпочинається урок, ми вже не пацієнти, ми – танцівники!».

Справа в тому, що хвороба Паркінсона, в першу чергу, знижує спонтанну рухову активність, а танці, повторення рухів за викладачем та розвиток мускульної пам’яті тимчасово знімають симптоми. Це не можна назвати панацеєю, однак дещо полегшує  стан хворих. Ось чому танець став таким корисним для лікування пацієнтів із хворобою Паркінсона чи іншими формами зниження розумової діяльності.

Під час танців люди спілкуються, вчаться разом, розмовляють та надихають один одного на відкриття творчого та фізичного потенціалу, адже заняття доповнюються уроками співу, йогою, фітнесом.

Із розширенням програми вчителі та керівники намагаються пристосуватися до потреб локальних громад та об’єднань. Проте, де б не відбувалися заняття – в Брукліні, Единбурзі чи десь в Індії, – основа незмінна: це танці й музика найвищої якості, створені кваліфікованими вчителями та музикантами, які люблять свою роботи та хочуть допомагати людям.

Переклад Олени Назарчук

Джерела: 1, 2, 3