Після успішного досвіду міста Порту Алегрі, що у Бразилії, термін «партисипативне бюджетування» міцно увійшов до словників економістів та переліку рекомендацій ООН по веденню бюджетів. На подив усім експертам, унікальна система управління бюджетом цього міста зламала усі шаблони про те, як має відбуватись фінансове планування території, а заодно вирішила і найгостріші соціальні та інфраструктурні проблеми міста.

Все почалося 25 років тому, у 1989 році. Тоді місто мало значні проблеми з бюджетом – 98% коштів йшло на операційні потреби, а на інвестування або будівництво грошей практично не лишалося. Особливо гостро питання розбудови міста стояло через те, що майже третина жителів Порту Алегрі мешкали у малопридатних для життя нетрях.

Разом із тим, рівень освіченості людей Порту Алегрі був порівняно високим. У 1989 році було обрано нову міську адміністрацію. Проте громадськість вирішила не віддавати усі важелі правління в руки чергових чиновників і допомоглася участі у розподілі майже 15 % бюджету, які найбільше стосувалися розвитку міста. Зважаючи на міську специфіку, активісти розробили складну, але дієву схему громадських обговорень, слухань, надання пропозицій тощо.

Стосовно усіх важливих статей бюджету, у яких йшлося про розвиток міста, було організовано ряд робочих груп у мікрорайонах та районах, а також, паралельно, робочі групи за темами (наприклад, культура, громадський транспорт, розвиток молоді тощо). Після численних засідань та дискусій, групи затверджували свої пропозиції  на спеціальному засіданні, яке, в обов’язковому порядку, мав відвідувати мер міста та депутати міської ради. Також при кожній районній раді створювалися своєрідні громадські ради, які контролювали виконання складеного громадянами бюджету. До затвердження фінального річного бюджету на загальноміському рівні були залучені не лише депутати, але й по два активісти від районних ініціативних груп, профспілкові лідери.

Відповідно до системи, розробленої в Порту Алегрі, місцеві адміністрації не могли повністю проігнорувати жодну з пропозицій громади - кожна з них мала бути внесена у фінальний річний бюджет, щоправда, подекуди у компромісному для городян і адміністрації вигляді. Дорадча система взаємодії адміністрації та громадськості діяла цілорічно.

За 25 років партисипативний метод  бюджетування пережив дві владні команди, але дозволив місту й далі триматися обраного громадськістю шляху. Воно змогло поновити привабливий інвестиційний клімат. Окрім того, активісти спрямували увагу на забезпечення умов проживання у найбідніших районах: водопостачання вперше було проведено до усіх житлових будинків, з’явилося соціальне житло, значно покращилися показники освіченості та охорони здоров’я серед населення. Серед іншого, було оптимізовано систему громадського транспорту, побудовано найнеобхідніші інфраструктурні об’єкти тощо.

Партисипативний метод дозволив громадянам не просто долучитися до формування витратної частини міського бюджету, але й відчути власну відповідальність за витрачені кошти і розвиток міста в цілому.

Сьогодні членами територіальних та тематичних дорадчих рад є близько 40 тисяч жителів Порту Алегрі (2,5% населення). Нерегулярно беруть участь у засіданнях та надають свої пропозиції значно більше городян.

Крім того, успіхи Порту Алегрі допомогли змінити переконання багатьох експертів і чиновників, які були впевнені, що система бюджетування міста призведе до хаосу та провалу бюджетної політики.  Сьогодні Порту Алегрі виступає класичним успішним прикладом переваг інклюзивного врядування фінансами на рівні міст, районів, мікрорайонів.

Після Порту Алегрі практику партисипативного бюджетування почали використовувати в сотнях міст в усьому світі. Лідером у використанні цього методу лишається Бразилія. Нещодавно, про намір перейти на партисипативний принцип формування бюджету оголосила адміністрація Нью-Йорку. До того ж, ООН визнала досвід Порту Алегрі «позитивною практикою», яку закликала використовувати, а Всесвітній банк включив його до переліку інструментів, якими він радить користуватися власним позичальникам.

В Україні, де громадськість навіть не має повного доступу до інформації про місцеві бюджети, про такі практики залишається хіба мріяти... Або ж припинити мовчати і вимагати від влади бути повноцінними учасниками бюджетних процесів. Яка з цих тенденцій переможе - покаже час. 

Читайте також: «Міське село» Дадлі-стріт: історія відродження одного мікрорайону

Текст: Сашко Кульчицький
Фото: wikimedia.org, copa2014.gov.br