Проект Закону «Про волонтерський рух» № 5266 не передбачає для громадянського суспільства жодної державної підтримки. Цей законопроект несе тільки обмеження можливостей і нові ризики: державне фінансування бодай підготовки волонтерів не передбачується, а от витрати для організацій (особливо на обов’язкове страхування будь-яких волонтерів) та санкції пропонується збільшити.

Попри певне редагування норм законопроекту, у ст. 5 вказано, що волонтерські організації не лише діють без мети одержання прибутку, а й мають отримувати статус відповідно до ст. 6 цього закону. В ст. 3 згадано таємничий центральний орган виконавчої влади, що надаватиме статус волонтерської організації або позбавлятиме такого статусу. Причому позбавлені статусу організації взагалі не можуть використовувати в своїй діяльності слова “волонтерська організація”. Це є обмеженням права на поширення інформації та вибір форм благодійної діяльності.

Законопроектом пропонується включити до обов’язків організацій відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої волонтерською діяльністю, обов’язкове страхування волонтерів (ст. 7 та 9), а також забезпечення водночас захисту конфіденційної інформації та вільного доступу до інформації про волонтерську діяльність (ст. 5).

Викликає здивування, чому волонтерські організації, крім благодійних, мають приймати кошти і майно для ведення волонтерської діяльності на окремі балансові рахунки (ст. 12).

Крім того, законопроект закладає колізію через неоплачувану працю осіб, які мають право на зарплату (працівники або члени органів управління організацій). Так, волонтери як учасники цієї діяльності ніяк не відокремлюються від працівників. Тому “фактичний допуск” волонтерів до роботи залишатиметься підставою для претензій з невиплати зарплат якщо не з боку волонтерів, то державних органів і, ймовірно, профспілок. Адже в ст. 5 йдеться про надання волонтерської допомоги шляхом залучення працівників або членів волонтерських організацій.

Проект закону пропонує зробити ще один крок до визнання волонтерів працівниками, до того ж за нормативами держсектору. Ст. 11 встановлює відшкодування витрат волонтерам волонтерськими організаціями у межах витрат на відрядження державних службовців та працівників державних підприємств.

Крім того, вік волонтерів підвищено до 18 років або 16 років (за письмової згоди законних представників) у ст. 7. При цьому не зрозуміло, як це співвідноситься з правом осіб від 14 років бути членами громадських організацій.

Цікаво, що законопроект детально перелічує напрями волонтерської діяльності, аби вказати в ст. 1, що її можна здійснювати в інших напрямах, не заборонених законом. Але заборонені напрями в законі не вказуються.

У проекті є також один пункт, який суперечить закону про соціальні послуги: отримувати волонтерську допомогу можна тільки на підставі договорів з волонтерськими організаціями (ст. 8). Тобто волонтери поза рамками статусних “волонтерських організацій” взагалі не можуть надавати волонтерську допомогу як таку, в тому числі у рамках надання соціальних послуг.

Як зазначив керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень Максим Лациба, Україні не потрібен окремий закон “Про волонтерську діяльність”.

Уряд має ухвалити та виділити кошти на Державну програму підтримки розвитку волонтерського руху в Україні, в якій, зокрема, передбачити: пропагування волонтерської діяльності; створення реєстру волонтерів; державне фінансування програм підготовки та сертифікації волонтерів, які надають соціальні послуги; спрощення візового режиму для іноземних волонтерів, що діють на підставі договорів з органами виконавчої влади або українськими ГС.

Як відомо, Комітет з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму рекомендував парламенту прийняти у другому читанні та в цілому законопроект “Про волонтерський рух” (зі зміною назви на “Про волонтерську діяльність”).