За підрахунками Transparency International рівень корупції в Україні знаходиться на рівні 2.2. Цей показник означає, що практично все населення причетне до корупційних діянь різних рівнів.

Якщо не вжити негайних заходів по боротьбі із корупцією, через п’ять - сім років ми будемо жити в «українському Сомалі, тим більше, що море у нас є», пояснював доповідач регіонального експертного обговорення «Національна антикорупційна стратегія – від стратегії до тактики» Олексій Хмара, президент Творчого об’єднання «ТОРО» - Контактної групи Transparency International в Україні. Цей захід було організовано ТО «ТОРО» в партнерстві з ГО «Центр громадянських ініціатив» за підтримки міжнародного Фонду ім. Фрідріха Науманна у м. Львові 08 червня 2010 року. На заході були присутні представники громадських організацій («ОПОРА», «Право і демократія», «ЛРВ Асоціації міст України», «Твоє право», «Центр громадської адвокатури», «Центр досліджень місцевого самоврядування»), влади (департаментів адміністрації міського голови та економічної політики, головного управління освіти і науки, комісії законності ЛМР, відділу громадського партнерства) та вищих навчальних закладів (Львівського регіонального інституту державного управління, НУ «Львівська політехніка», НУ ім. І. Франка, Львівського державного інституту новітніх технологій та управління ім. В. Чорновола).

Сергій Яременко, в.о. заступника керівника апарату Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, доповідав про корупцію як двохсторонній процес, що у два рази частіше ініціюється клієнтом; громадські ради, журналістські розслідування, онлайн-спілкування, антикорупційне експертиза як інструменти боротьби із корупцією; запровадження посади інспектора в центральних органах виконавчої влади і обласних адміністраціях, що призначаються за погодженням і призначенням з урядовим повноваженим.

Олексій Хмара пояснював відтермінування антикорупційного законодавства Верховною Радою «максимальною незацікавленістю депутатів з усіх таборів» у відкритій інформації про їх доходи/видатки та боротьбою між президентом, парламентом чи урядом за очолення антикорупційної політики задля одержання ефективного інструменту «швидко і зручно впливати на опонентів…» Офіційну причину відсутності двухсот – восьмиста млн. гривень для реформування було знівельовано за допомогою даних про витрати населенням трьох млрд. гривень на хабарі щорічно.

При таких умовах антикорупційна стратегія, на думку учасників обговорення, мала б передбачати впровадження «вигідних умов стукати на хабарників», підвищення оплати праці державних службовців, унезалежнення професійних державних службовців від політичних сил, відділення влади від бізнесу, етичне виховання молоді, введення курсу «громадянська освіта і практичне право», активні консультації з громадськістю, проведення громадських експертиз, громадських рад, доступ до публічної інформації, вироблення критеріїв оцінювання стратегій по боротьбі з корупцією, спеціалізація антикорупційної діяльності на одному секторі (на прикладі введення зовнішнього тестування), усунення персонального контакту зі службовцями завдяки оплаті послуг через інтернет та функціонування дозвільного офісу, спрощення та пришвидшення адміністративних процедур.

Суб’єктом реалізації стратегії по даним напрямам мають стати агенти громадянського суспільства, адже в країні, де влада сама себе продукує завдяки корупційним діянням, «існтитуціоналізація антикорупційних заходів робить їх об’єктами ті прошарки суспільства, які найменше втягнуті в корупцію, цим самим лише штовхаючи долучитися до корупції», прокоментував Фільц Олександр Орестович, завідувач кафедри психіатрії та психотерапії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького.