Вони мають заслуги перед державою, воюють на сході і більше ніколи не зможуть повернутися до країни походження через небезпеку, що на них очікує. Україна для них тепер – новий дім. Але не дуже гостинний: отримати громадянство тут - завдання не з простих. Чи має Україна політичну волю запровадити дієвий механізм отримання громадянства для осіб, які потребують додаткового захисту або мають особливі заслуги перед країною?

Юлія Толопа (Валькірія): «В Росію я не повернуся»

Вже декілька років виборює українське громадянство росіянка, яка підтримувала ідеї Майдану, приїхала в Україну і одразу ж відправилася на схід як доброволець. Нещодавно вона написала на своїй сторінці в Фейсбуці:

• Смішно, а плакати хочеться! 3-й рік я борюся за громадянство України і нічого, зовсім нічого! Жоден депутат, ні Міграційна, ні АП не можуть дати нормальної відповіді, чому я до сих пір не можу вирішити це питання! З 14 року я воюю на фронті, зараз закінчився останній контракт. І знаєте я хочу вам сказати, я воювала в так званому АТО (хоча все давно знають, що це війна) но ти хоча б знаєш з ким ти там воюєш і бачиш противника, але коли ти повертаєшся в цивільне життя тобі доводиться воювати знов, тут на мирній території за право жити, жити офіційно, не боячись що тебе можуть викинути як кошеня з країни яку ти з автоматом в руках захищаєш в Ато. Але є проблема, тут я не бачу противника, я не знаю хто він. Я не можу як то на нього вплинути, дотиснути, добити. Мені доводиться воювати з ним в сліпу. Але для мене це не важливо, я знайду його! Я нe здалася на фронті, і нe здамся тут! Для мeня це вже справа принципу! Я гідна бути громадянкою країни за яку воюю! (8.11.17)

Юлія Толопа (позивний Валькірія, росіянка, брала участь в бойових діях на сході України, батальйон «Айдар», народила дочку в Україні):

«За словами комісії Адміністрації Президента, єдина проблема, яка заважає мені отримати громадянство України, в тому, що я не можу надати довідку про несудимість. Проблема, начебто, саме в цьому. Але я сумніваюсь, що якби була ця довідка, мені дали би громадянство.

Ця історія триває вже третій рік. З 2014 року я в Україні, в зоні АТО. З початку 2015-го почала займатися цим питанням. Зверталася до багатьох депутатів, до міграційної служби, півтора року тому говорила з правозахисниками, але вони не змогли допомогти. Зараз моїм питанням займаються юристи.

Мені доведеться почекати ще півтора року, щоб мати офіційний п’ятирічний стаж проживання на території країни і подати документи для отримання громадянства. Відповідно до законодавства, потрібно прожити в Україні 5 років для права подання документів на громадянство на загальних підставах.

У 2014 році Петро Порошенко у ВРУ говорив про те, що добровольці АТО отримують громадянство за прискореною процедурою. Проте так отримали український паспорт лише 2 чи 3 людини.

Знаю дуже багатьох людей, які опинилися в такій же ситуації, як я. У декого з них є і паспорт громадянина Російської Федерації, і довідка про несудимість, але все ж вони не можуть отримати громадянство.

Якби в мене була ця довідка про несудимість, то, можливо, вони знайшли б іншу проблему. З документів у мене на руках офіційно завершений контракт і військовий квиток. В Росію, звісно, я не повернуся». 

Крістіан Жерегі: «Мене досі шукає військкомат у Москві»

Нестандартно отримав українське громадянство в 2015 році журналіст та режисер Крістіан Жерегі, який брав участь в подіях на Майдані та воював в АТО. Його пост про те, що він не хоче загинути в цій війні з російським паспортом у кармані, зібрав 16 тисяч лайків та 3 тисячі перепостів. Вже наступного ранку Крістіану подзвонили з Адміністрації Президента…

• Мне - 25. Здоровье - труха. Нет дома, семьи. Смерть - вокруг веет и жнет. Черти ломятся в двери. Враг страны в которой родился. Приемный сын страны, в которой раньше не жил. Воинская клятва дана ей, Украине. Ее народу. Чего я хочу в свои 25? Победы Украине. Прошлый день был по колено в огне под Стеллой Свободы. Хотелось одного - победы Майдана. Света во мраке. Какого подарка желаю сейчас? Одного. Шановний пан президент - прошу гражданства Украины. Не хочу умереть защищая эту землю с российским паспортом в кармане (19.02.15)

Крістіан Жерегі (народився у Москві, журналіст, кінорежисер, учасник Євромайдану, учасник творчого об’єднання Вавілон’13, військовий кореспондент, брав участь в бойових діях на сході України):

«Я в Україні з 2010 року, але остаточно в Київ переїхав десь за півроку до Майдану. І коли почалися всі ці події, у мене вже назад дороги не було: я був на Майдані, а в Росії до моїх друзів приходили ФСБ-шники.

Українське громадянство отримав дуже нестандартно. На свій день народження, два роки тому, написав пост у Фейсбуці: я був пригнічений та збентежений, що у мене досі немає українського паспорта, а я сиджу в АТО, і якщо мене підстрілять, то можуть взагалі з чужими переплутати. Цей пост того ж вечора розшарили тисячі людей, а наступного ранку мені подзвонили з Адміністрації Президента і взялися допомогати.    

Навіть не знаю, що порадити людям, які опинилися в схожій ситуації. Без підтримки АП та Міністерства інформполітики в моєму випадку нічого б не вийшло. До цього я подавав прохання, пробивався через депутатів – все марно. Мені пощастило, я йшов не чисто по військовій темі, а як журналіст і режисер. У мене є кілька державних нагород за видатні заслуги: наприклад, я робив рекламу армії - великий проект, за власні кошти. Тому підтримка Міністерства - це подяка за той обсяг контрпропаганди, який я зробив. У нас була співпраця і по лінії Ukraine Crisis Media Centre: я був першим журналістом, котрий отримав прес-карту АТО за свою активну участь у подіях на сході України та інші заслуги військового характеру.

Однак, незважаючи на таку потужну підтримку, за прискореною процедурою процес отримання громадянства зайняв півроку. В процесі виникала маса перешкод. Державна міграційна служба тричі відхиляла прийом документів від Президента через те, що там дві букви неправильно написані або щось не так заповнене. І співробітниці Адміністрації, що мені допомагали, двічі перепідписували документи у Президента, а ще тричі у міністра.

Без прописки я не міг отримати паспорт, а прописку не можна отримати, поки ти не громадянин. Якби мене близькі друзі не прописали в Києві, я би так і не отримав паспорт.

У мене був порушений термін перебування, я жив в Україні на нелегальному становищі. По внутрішніх відділах ДМС ходили папери туди-сюди, поки мені, як виняток, не пробачили грубе порушення термінів перебування.

Не так просто було відмовитися від російського громадянства: треба їхати до Росії та виходити з громадянства місяці два. А я не міг повернутися в Росію, я перебував там в розшуку. Найсмішніше, що мене військкомат досі шукає в Москві. Хоча я вже давно в іншій армії і під іншою присягою, і взагалі воюю проти них, негідників. Але їх це якось не цікавить, вони все одно надсилають повістки і хочуть, щоб я їм послужив. Але і це питання ми вирішли.

Як я розумію, мене проводили за спеціальною процедурою, тією, за якою приймають у громадянство політиків. Думаю, якби не допомога з Адміністрації Президента, в мене це зайняло б ще пару років. Я прихильник жорсткості законодавства, тому що за цією процедурою намагаються отримати документи дійсно неприємні особи. Але мені шкода, що нормальні хлопці, які воювали, віддавали своє здоров'я і сили на благо України, не можуть отримати громадянство. У той час як офіцери ФСБ тут живуть і горя не знають».

Вже два роки Крістіан український громадянин. З 2015 року брав участь в АТО як журналіст і волонтер, знімав кіно, потім воював в лавах ЗСУ. Після поранення його списали і зараз він живе і працює в Києві. Як розказав режисер, навесні почне знімати короткометражний фільм про українських військових (сценарій виграв на пітчінгу Держкіно та отримав держфінансування). Також активно працює благодійний фонд «Чисте небо», який свого часу організував Крістіан. 

Дарина Толкач, БФ «Право на захист», координаторка з адвокації:

«Категорії осіб, що намагаються отримати громадянство України, мають різний правовий статус. Щодо учасників військових  дій у складі ЗСУ – є закон, що передбачає службу іноземців за контрактом у складі ЗСУ, і це дозволяє після 3 років служби звертатися за отриманням громадянства. Є певний пакет документів, що подає командування того підрозділу ЗСУ, де служить іноземець. Під час виконання службових обов’язків за контрактом вони отримують посвідку на проживання – спочатку тимчасову, потім постійну, що є легальною підставою для перебування в України.

Стосовно комбатантів-добровольців, що брали участь у бойових діях на стороні України, – це питання фактично не вирішене з правової точки зору. Оскільки залишаються добровольчі батальйони, що не входять до структури ані ЗСУ, ані МВС, іноземні громадяни, що брали участь у військових діях у складі таких структур, фактично не мають юридичних підстав для звернення за посвідкою на проживання, і в подальшому на отримання громадянства. Зафіксовані численні спроби звернення таких осіб для отримання статусу біженця. Легально перебуваючи на території України під час своєї діяльності у складі батальйонів, по завершенню строку дії візи або паспорту вони звертаються до Міграційної служби з проханням надати їм статус біженця. Міграційна служба відмовляє, через те, що її діяльність у сфері надання захисту регулюється Женевською Конвенцією 1951 року «Про статус біженців», якою закріплено, що статус біженця має гуманітарний характер. У Конвенції є протокол, де визначене поняття «комбатанти» - особи, що беруть участь у військових діях. Вони є виключенням із норм дії Конвенції, бо вона створювалась для захисту цивільного населення, щоб дати можливість йому захистити свої права через звернення до третьої держави за допомогою. Відповідно, особи, що беруть участь у військових операціях, не можуть отримати статус біженця. На такий статус може претендувати особа, яка заявляє, що «склала зброю».

Закономірно, що в такої особи можуть бути об’єктивні побоювання повертатися до країни походження через ту діяльність, що вона вела. Якби в державі була певна політична воля – вона мала б піти шляхом розробки окремого механізму за зразком Франції, де законодавчо регулюється діяльність легіонерів. Логічно ініціювати процедуру набуття громадянства або іншого легального статусу для осіб, що потребують додаткового захисту. Такі законодавчі спроби були з боку різних політичних сил, але поки що недосконалі. Одна з найадекватніших передбачала надання посвідки на постійне проживання за умови наявності доказів про діяльність у складі добровольчого батальйону. Це дало би право на легальне перебування в країні, хоча не захистило б від екстрадиції. У разі якщо інша країна відкриває кримінальне провадження (навіть сфальсифіковане) проти свого громадянина, що брав участь у військових діях на теренах України, і видає запит на його екстрадицію, то в України немає правових підстав для відмови.

Що ж стосується осіб, які не брали прямої участі у військових діях, законодавство передбачає можливість отримання ними посвідки на проживання. Це стосується, наприклад, волонтерів. Вони мають звернутись до Міграційної служби з підтвердженнями своєї діяльності у складі громадянських організацій чи формувань. Однак, така форма легалізації не передбачає «невидворення». Осіб, що звернулися для отримання посвідки на проживання за волонтерською лінією, досить багато.

Щодо надання громадянства Президентом за особливі заслуги перед державою – це унікальні випадки. Ми намагалися цю процедуру втілити неодноразово, але вона передбачає довгий бюрократичний процес збору документів.

Найгостріше питання громадянства сьогодні стосується комбатантів як людей, яким справді загрожує небезпека в країні, звідки вони приїхали. Їм необхідна легалізація на території України, захист від видворення за порушення міграційного законодавства. А як максимум – створення процедури надання їм громадянства. Є, зокрема, міжнародна практика – «толерантний статус». Коли людина перебуває на території країни тривалий час, має міцні зв’язки (роботу, родину, дім), але не має правових підстав, щоб залишитися, тобто фактично вона є нелегалом, - їй надається «міграційна амністія». Це могло б врегулювати і статус комбатантів, і нерегулярних мігрантів, що тривалий час перебувають в Україні».

Фото - 1, 2, 3, 4