Працівники Ресурсного центру ГУРТ придбали слуховий апарат для 21-річного Юрія Ходана з Чернівецької області, який влітку підірвався на ворожій гранаті. Таким є внесок колективу організації у підтримку українських бійців, що на Сході боронять країну від російського агресора. 

Скромний і життєрадісний хлопець Юра змалечку мріяв бути військовим, тож три роки прослужив за контрактом і в зону АТО пішов одним із перших. Наприкінці липня під час служби в Краматорську в районі аеропорту (на той час у місті ситуація була неспокійною й точилися бої, – авт.) він постраждав, натрапивши на ворожу «розтяжку».

Юра на прийомі в аудіолога

«Напередодні бабусі наснився сон, що Юру поранили. І через день вона запитала мене, чи це так. Але тоді, крім мене, ніхто того ще не знав, і я здивувалася, звідки їй про це відомо», – згадує мама Юрія Анна Ходан.

Ця героїчна жінка, яка півроку тому пішла на пенсію, дні і ночі проводила поряд із сином, коли той лікувався у Харкові та Львові. Дбала про нього, не шкодуючи власного здоров’я. «Маму там називали не інакше, як генералом», – сміється тепер Юра.

В тілі хлопця нарахували 50 осколків. Внаслідок травми Юра втратив здатність чути лівим вухом, але слух частково збережений справа. Сучасний пристрій допоможе юнакові займатися з логопедом, бо ще одним наслідком цієї трагедії стала проблема з мовою – хлопець мусив фактично наново вчитися говорити. Це зараз він демонструє дива вправ на дрібну моторику рук, і людина, що не знає його історії, навряд зрозуміє, що хлопцю важко даються окремі звуки. А про те, яку серйозну травму він отримав, нагадують шрами на шиї та голові.

Юра з мамою Анною Ходан

Втім, не зважаючи на проблеми зі здоров’ям і довгий шлях, який ще належить подолати родині, вони сповнені оптимізму і заряджають ним інших. 

«Бог посилає нам добрих людей», – каже, посміхаючись, Анна і розказує про волонтерів, які допомогли їй із вирішенням поточних проблем, а головне – вселили надію, що вона не залишилася наодинці зі своїм горем, а долею її сина переймається багато свідомих українців.

Хлопець щойно почав оговтуватися від пережитих операцій. За три місяці на нього чекає обстеження, щоб з’ясувати, чи вдасться бодай частково відновити здатність чути правим вухом. Але, не зважаючи на все пережите, Юра тепло згадує час, проведений на війні: «Там все справжнє, непідробне. Хлопці поруч як одна велика родина. Зараз підтримуємо з ними зв’язок. Провідували друзі, подарували кулон-тризуб із гравіюванням номеру військової частини», – розказав юнак і показав дорогий серцю сувенір.

Юра зі співробітницями ГУРТа

Враховуючи постійну напругу, в якій живуть воїни, їхні родини та сотні тисяч небайдужих по всій Україні, нам усім найбільше хочеться миру. Але так само, як хлопці на передовій не збираються відступати без перемоги, так і кожна свідома людина має розуміти, що жоден мир не буде можливим, доки нам загрожує зовнішній ворог. Українські воїни на фронті добре знають, що насправді криється за словом «перемир'я» і скільки жертв тягне за собою кожне його оголошення. Бойовики не поспішають виконувати даних обіцянок. Як наслідок, у різний час ми мали розстріляних офіцерів, які домовлялися за полонених, знищену колону з мирним населенням, диверсії та провокації під час режиму «припинення вогню». Зважаючи на це, говорити про мир можна лише в єдиному випадку – коли війну буде остаточно завершено.