bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Українці та Нобелівська премія: короткий огляд номінантів і лауреатів українського походження
20.10.2014

З приходом осені розпочалися нагородження лауреатів однієї з найпрестижніших відзнак світу – премії Альфреда Нобеля, яку заснували 1901 року. Нобелівську нагороду видатні науковці та діячі отримують у номінаціях за надзвичайні досягненні в сфері фізики, хімії, літератури, фізіології, медицини, миру та економіки.

За більше, ніж століття існування цієї нагороди, першу сходинку за кількістю переможців з абсолютним відривом обіймають США (354), другу позицію займає Великобританія (99), на третьому місці – Німеччина (78).

Україна, на жаль, не входить навіть у ТОП-10 цього списку. На сьогодні наша держава може похизуватися Нобелівськими переможцями, які були українцями лише за походженням. ГУРТ підготував для вас список лауреатів і номінантів Нобелівської премії, які жили або працювали в Україні.

Лауреати

Ілля Ілліч Мечников (1845–1916) – Нобелівський лауреат з фізіології та медицини. Український науковець, автор та основоположник численних теорій і наукових вчень у сфері біології. Здобув освіту у Харківському університеті, згодом переїхав за кордон.

Семен Сміт Кузнець (1901–1985) – американський економіст єврейського походження, отримав Нобелівську премію з економіки. Здобув освіту та почав працювати у Харкові, після чого переїхав до США.

Ігор Євгенович Тамм (1895–1971) – фізик-теоретик, лауреат Нобелівської премії з фізики. У період із 1898 по 1913 рік жив та навчався у Кіровограді (Єлисаветграді), пізніше вступив до Единбурзького університету, де закінчив перший курс, згодом повернувся на батьківщину.

 

Номінанти

Михайло Станіславович Тишкевич (1857–1930) – український дипломат, публіцист, митець і меценат. Належав до славетного польського роду Тишкевичів, мав титул графа, номінований на Нобелівську премію миру як засновник та президент київського Товариства прихильників миру.

Ісмаїл Гаспирський (1851–1914) – кримськотатарський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. 1910 року авторитетна група вчених Франції висунула його кандидатуру на здобуття Нобелівської премії миру. Їх підтримали відомі письменники з країн мусульманського Сходу.

Іван Якович Франко (1856–1916) – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Доктор філософії (1893 р.), член НТШ (1899 р.), почесний доктор Харківського університету (1906 р.). 1915 року письменника висунули на Нобелівську премію з літератури. Дослідники називають дві причини, чому Франко так і не отримав цю премію: перша – те, що лист на заявку номінанта прийшов надто пізно, коли список претендентів уже затвердили. Друга – смерть Франка 1916 року.

Іван Павлович Лозов'ягін (Іван Багряний) (1907–1963) – український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч, маргінал та дисидент. Акцію за нагородження Нобелівською премією письменника розпочала філія Об'єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаго, але письменник невдовзі помер.

Павло Григорович Тичина (1891–1967) – український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, директор Інституту літератури АН УРСР,  голова Верховної Ради УРСР двох скликань, міністр освіти УРСР, академік АН УРСР, член-кореспондент Болгарської академії наук, лауреат Сталінської та Шевченківської премій. У 1966 році завдяки українським активістам його номінували на Нобелівську премію з літератури, але шведський комітет відмовив у подачі заявки у зв’язку з «недоречністю та несвоєчасністю».

Микола Платонович Бажан (1904–1983) – український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Академік АН УРСР (з 1951 року), заслужений діяч науки УРСР (з 1966 року), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (з 1964 року), народний поет Узбецької РСР. У 1970 році його кандидатуру на Нобелівську премію запропонував Омелян Пріцак – широко відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог.

Улас Олексійович Самчук (1905–1987) – український письменник, журналіст і публіцист, редактор, лауреат УММАН, член уряду УНР у вигнанні, член ОУП «Слово». Кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури висунув російськомовний журнал «Современник» (Торонто). Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лауреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.

Василь Семенович Стус (1938–1985) – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Герой України. За власні переконання в необхідності української культурної автономії творчість Василя Стуса була заборонена радянською владою, а самого поета на 12 років позбавили волі. Кандидатуру поета висунув нобелівський лауреат Гайнріх Бьолль. Того ж року Стус згинув у таборі для політв'язнів, тому його кандидатуру так і розглянули.

Олесь (Олександр) Терентійович Гончар (1918–1995) – український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959–1971), академік НАН України (1978). Заходи щодо його висунення розпочала українська діаспора після того, як у 1989 році з'явилося нове видання «Собору» англійською мовою.

Віктор Андрійович Ющенко (1954) – український політик, голова партії «Наша Україна» (2005–2013), засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи». Третій Президент України (2005–2010), голова Національного банку України (1993–2000), прем'єр-міністр України (1999–2001), лідер Помаранчевої революції. Кандидатуру Президента України разом із президентом Грузії Михаїлом Саакашвілі подали двоє впливових тоді американських сенаторів  Джон Маккейн та Гілларі Клінтон. У їхньому спільному листі до Нобелівського комітету йшлося, що Ющенко та Саакашвілі «завоювали підтримку народу, відстоюючи демократію, свободу і громадянські права». На відміну від інших українських номінантів, Ющенко претендував на Нобелівську премію миру, а не літератури.

Борис Ілліч Олійник (1935) – український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури. Почесний академік Академії мистецтв України. Член правління Національної спілки краєзнавців України, відомий державний діяч, обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік – заступник Голови Ради Національностей Верховної Ради СРСР) та України. 

Мустафа Джемільов (1943) – політичний та громадський діяч СРСР і України кримськотатарського походження, один із провідників кримськотатарського національного руху, правозахисник, учасник дисидентського руху, політв'язень, Народний депутат України, з 20 серпня 2014 року Уповноважений Президента України у справах кримськотатарського народу. Його кандидатуру висунув Світовий конгрес кримських татар, 17 професорів із відомих університетів України та інших держав, а також три чинні парламентарі: депутати з України (Борис Тарасюк), Канади (Борис Вжесневський), а також європарламентар із Литви Юстас Палецкіс.

Контакти

Коментарі

Игорь Каминник   3710 днів тому   #  


За номінантами не всіх лаурреатів записали. Доречі, а навіщо було номінантів писати, для забезпечення національної квоти?:)))

Ілля Ілліч Мечников (1845—1916) — мікробіолог, ембріолог, зоолог та імунолог. Народився у с. Іванівка-Панасівка Куп'янського повіту на Харківщині, нині с. Мечникове. 1908 року Іллі Мечникову разом із німецьким ученим Паулем Ерліхом було присуджено Нобелівську премію — «за праці з імунітету».

Ісидор Рабі (1898—1988) — американський вчений-фізик, що народився на Лемківщині, у місті Риманеві (тепер — Польща). Одержав Нобелівську премію 1944 року «за резонансний метод вимірювання магнітних властивостей атомних ядер» [3].

Зельман Абрахам Ваксман (1888–1973) — американський вчений, вихідець із с. Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (тепер Вінницька область). Нобелівська премія 1952 року в галузі фізіології та медицини — «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

Шмуель Йосиф Халеві Аґнон (справжнє прізвище Чачкес) (1888–1970) — народився у місті Бучачі на Тернопільщині, у заможній і освіченій єврейській родині. За два найвідоміші романи — «Весільний балдахін» і «Нічний гість» — 1966 року йому було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури (разом із Неллі Закс) — «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

Саймон (Семен) Кузнець (1901–1985) народився у Харкові. 1971 року «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке привело до нового, глибшого розуміння як економічної та соціальної структур, так і процесу розвитку» Саймону Кузнецю було присуджено Нобелівську премію з економіки.

Петро Леонідович Капиця (1894–1984) — по матері походив із українських дворян Стебницьких. Батько його, полковник Леонід Капиця — виходець із Волині, поляк за походженням. Сам він народився у Петербурзі. Лауреат Нобелівської премії 1978 року «за базові дослідження та відкриття у фізиці низьких температур».

Менахем Вульфович Бегін (1913— 1992) — 7-й прем'єр-міністр Ізраїлю (від червня 1977 до 1983), лауреат Нобелівської премії миру 1978. Народився в сім'ї секретаря єврейської громади у Бересті (українська етнічна територія, нині на території Білорусі).

Роалд Гоффман (* 1937) — народився в Золочеві в родині випускника Львівської політехніки інженера Гілеля та вчительки Клари Сафран. Лауреат Нобелівської премії 1981 року «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів.


Георгій Харпак (Жорж Шарпак) (* 1924) — французький фізик, родом із Дубровиці на Рівненщині (народився в єврейській родині). Його вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Лауреат Нобелівської премії 1992 року за «винахід та вдосконалення детекторів частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».
Вчилися чи працювали в Україні

Ігор Тамм (1895—1971) — викладав у Одеському політехнічному університеті та у Таврійському університеті, у якому також навчався. Отримав Нобелівську премію в галузі фізики 1958 року разом із Іллею Франком та Павлом Черенковим «за відкриття і тлумачення эффекту Вавілова — Черенкова».

Лев Ландау (1908—1968) — викладав у Українському фізико-технічному інституті та у Харківському університеті. Отримав Нобелівську премію в галузі фізики 1962 року «за піонерські теорії конденсованих середовищ, особливо теорії рідкого гелію».

  •   Пiдписатися на новi
Катерина Полякова   3710 днів тому   #  

Доброго дня! Дякуємо за вашу увагу до матеріалу. Ігоря Тамма та Іллю Мечникова ми згадали. Щодо інших, то зверніть увагу на фрази типу "американський вчений" чи "французький фізик". При підготовці тексту орієнтувалися не просто на місце народження чи текст Вікіпедії, а й на вклад саме в культуру, науку чи громадську думку України.

  •   Пiдписатися на новi
Мирослав Ліщинський   3709 днів тому   #  

Я трішки заплутався. Чи підходить під категорію Шмуель Агнон по літературі.
http://uk.wikipedia.org/wiki/Шмуель_Йосеф_Аґнон

В місті Бучач є памятна дошка, присвячена йому, де він народився.

  •   Пiдписатися на новi
Катерина Полякова   3709 днів тому   #  

Доброго дня! Ми орієнтувалися ще й на те, з ким себе ідентифікувала людина. Шмуель Агнон все ж ближчий єврейському народові, аніж українському. Він писав івритом та їдишем про хасидів :)

  •   Пiдписатися на новi
Ігор Алексєєв   3704 дні тому   #  

Поділяю підхід. Саме тому я не пишаюся "українцями за походженням", котрі звідси еміґрували, мову згодом за кордоном забули, і тут і там дуже часто насправді були "русскімі".

Дуже прошу виправити "Генріх Белль" на "Гайнріх Бьолль".

Дякую за статтю, вона дуже цікава.

  •   Пiдписатися на новi
Катерина Полякова   3704 дні тому   #  

Дякуємо! Ім'я виправила :)

  •   Пiдписатися на новi
  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.