Сьогоднішні російські ЗМІ переповнені пропагандистськими гаслами, на зразок: «Крым – русская земля», «Севастополь – город русских моряков» і посилаються до ефемерної історичної справедливості, за якою Крим мав би належати Росії. Та чи так воно насправді? І наскільки заслужено Крим належить Україні? ГУРТ спробував розбіратися в цьому питанні, зібравши добірку фактів про історичну близькість Криму саме до українців.
Джерело: bike-crimea.com
Факт 1. У І-ІІ ст. до н.е. в Криму вперше з’являється народність, яку грецькі історики називають «роксолани». У 94 р. до н.е., за свідченнями римського історика Страбона, відбувалась війна між Мітридатом Євпатором та плем’ям роксоланів за контроль над південним Кримом. В ході неї роксолани програли і відійшли на територію центрального Криму. Як відомо, термін «роксолани» був загальновживаним для західних істориків, включно до ХVІІІ століття, для позначення українців.
Факт 3. Ще у Київських літописах, головні на той час порти Криму називалися українськими назвами, вочевидь, переінакшеними з грецької мови на українську: Судак звався "Сурож", Херсонес – 2Корсунем", Керч – "Корчево", Євпаторія – "Козлов".
Джерело: bike-crimea.com
Факт 4. Українці складали переважну більшість передових загонів російського війська під час усіх Російсько-Турецьких воєн за Крим. У 1735-38 роках діяло 50 тис. українців, без урахування морських козаків. У 1776 році, вже після розгрому останньої Січі, російські полководці змушені були заново організувати суто українські військові формування, за запорізьким зразком, для війни в Криму.
Факт 6. Перші кораблі Чорноморського флоту належали Дніпровській та Азовській флотиліям, які повністю складалися з козаків. Увесь склад флоту, станом на його появу у 1789 році, 4 великих корабля і близько 200 малих, обслуговувались козаками. Відтак, справжніми засновниками теперішнього російського Чорноморського флоту є українці.
Факт 7. Напередодні лютневої революції 1917 року у Севастополі діяв підпільний гурток офіцерів «Кобзар». Саме офіцери зі складу гуртка пізніше творили Севастопольську українську громаду. На її перше засідання, що проходило під жовто-синіми прапорами та портретами Шевченка, прийшло кілька тисяч чоловік. Аналогічні гуртки та зібрання були і в Сімферополі, і в інших кримських містах.
Факт 8. 12 жовтня 1917 року на усіх кораблях Чорноморського флоту у Севастополі було піднято жовто-сині прапори. Зняття прапорів вдалося добитися тільки за кілька днів завдяки масованому тиску з Петербургу, при цьому деякі кораблі (наприклад, міноносець «Завидный») узагалі відмовилися зняти прапор.
Факт 9. У 1918 році за приєднання Криму до України виступив з’їзд землевласників та хліборобів півострова. А також про включення регіону до складу УНР, за умов гарантування культурних привілеїв, неодноразово зверталися делегати від кримськотатарського народу. На заваді приєднанню стали німецькі війська, що тоді контролювали Крим.
Джерело: wikimedia.org
Факт 10. Повальна русифікація українців Криму почалася ще в 20-ті роки ХХ століття. Тоді більшовиками були розпущені усі українські школи, які фінансувалися, здебільшого, коштом самих українців. Не зважаючи на наявність значної групи українців на півострові, можливість для навчання українською мовою для них була повністю відрізана. Прикметно, що кримськотатарські, вірменські, болгарські, караїмські та єврейські школи півострова продовжували працювати.
Факт 11. В 1941 році окупаційні німецькі війська, реагуючи на потреби населення, дали дозвіл на створення в Криму кількох українських шкіл. З поверненням Криму під владу СРСР, ці школи знову були закриті. Заново українські школи в Криму з’явилися вже лише після передачі Кримської області під контроль УРСР. Втім, у 60-х українська мова як основна використовувалася лише у трьох школах-інтернатах півострова.
Факт 12. У грудні 1991 року, під час референдуму про незалежність, 54% жителів півострова проголосували за входження Криму до складу України. В Севастополі про бажання ввійти до складу України висловилось 57% жителів.
Джерело: km.ru
І наостанок. Електро- та водопостачання Криму, переважною мірою, здійснюється з території України. Залізничне та шосейне сполучення Крим має лише з територією України. З територією Росії існує лише морське та паромне сполучення. На 90% постачання продуктів харчування та промислових продуктів у Крим здійснюється з території України. Також Крим є одним з найбільш дотаційних регіонів України – його доходи втричі менші за видатки, що фінансують з держбюджету України.
А які українські факти про Крим знаєте Ви? Розповідайте у коментарях!
Підготував: Сашко Кульчицький
Коментарі
Ничего подобного - в 91-м году 90% населения голосовало за суверенитет Крыма. А спустя ночь задним числом формулировка была изменена на "в составе Украины".
брехня повна... або Ви були самі ініціатором, або виконавцем "етого дєянія с заднім чіслом" !?
1. Роксолани були іранцями і жодного стосунку до українців не мали, війна відбулася 110-107 рр. до н.е.
3. Козлов - то не українська назва, а перекручена російська від татарського Гезльов.
Первіряйте факти :)
почитайте академіка Шилова... факти "перевіряти" потреба відпаде з розширенням Ваших знань.
Севастополь - чиєї слави місто?
...уривок з промови командувача Чорноморського флоту адмірала Олександра Колчака на Пушкінський площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед кількадесяттисячними колонами маніфестантів він сказав: "Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут, заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким маю за честь, на 90% складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі".
Господин Микола, сражаться с вами оружием интеллекта я не вижу смысла - бы абсолютно безоружны. Особенно в свете своей верыи догмы.
..."бы абсолютно безоружны"...це догма і "вєра"???. Про який інтелект йдеться, коли Ви абсолютно безграмотна особа окрім загальних фраз нічого і не спромоглися відповісти... замість того, щоб навести бодай якісь факти чи аргументи Ви перейшли на тролівсько-поллюцєрські закидончики...нелюбите Ви руссскоязичні правду про Ваше "вєлічіє і магущество", яке виявляється мильною бульбашкою, як тільки Ви перестанете ховатися за не своєю, чужою історією, культурою, назвою вкраденою і приписаною собі у інших народів
Севастополь - місто «русской слави». Ці два речення відомі сьогодні більшості громадян, як у Російській Федерації, так і в Україні. У них закладено тези, які може самостійно розвинути будь-яка людина, навіть не знаючи історичних фактів. Мовляв, якісь окупанти вдерлися до Криму з метою захопити «ісконно» російські землі. Але тут їм на заваді став Севастополь, який героїчно захищали російські солдати і матроси. Особливо «обізнані» ті громадяни, які вивчають історію за художніми творами: книжними романами та ігровими кінофільмами. Про те що ці «ісконно російські землі» були загарбані Російською імперією лише за 71 рік до згаданих подій вони чомусь забувають. Багато хто з пересічних громадян навіть не знає чим же завершилися оборона Севастополя і Кримська війна - перемогою чи поразкою. А варто було б поставити собі бодай такі запитання. Чому окупанти з'явилися на Кримському півострові лише восени 1854 року, тоді як початком цієї війни є літо 1853 року? Значить почалася війна десь у іншому місці. А де саме це сталося і як? І нарешті, хто ж розпочав цю війну? У середині XIX сторіччя Російська імперія намагалася поширити свої володіння і впливи на Балканах і Близькому Сході. Зокрема, вона прагнула встановити свій протекторат над Молдавією, Волощиною, Болгарією та Сербією і мала намір окупувати місто Стамбул разом із протоками Боспором і Дарданеллами. Приводом до початку здійснення цих зазіхань стала вимога російського імператора Миколи І про надання йому прав захисника православного населення Туреччини. Турецький уряд у травні 1853 року категорично відмовився задовольнити вимоги царського уряду. Тоді Російська імперія оголосила про розрив дипломатичних відносин з Туреччиною. А 21 червня (3 липня) 1853 року російські війська вступили у дунайські князівства Молдавію і Волощину, що перебували тоді під протекторатом турецького султана. У листопаді того ж року Чорноморський флот Російської імперії було вислано до турецького узбережжя Чорного моря. Турецький флот вступив у бій з нападниками біля своїх берегів, але зазнав поразки у бою біля міста Синопу. Наприкінці 1853 року Російська імперія розпочала вторгнення до Туреччини суходолом зі сторони Кавказу в напрямку на Брзерум. Навесні наступного, 1854 року, російське військо перейшло річку Дунай і вступило до Болгарії, маючи наметі рухатися далі у напрямку Стамбулу. По цьому, на прохання Туреччини, вступили у війну її союзники: Великобританія, Франція і Сардинія. У червні-липні 1854 року вони висадили 70-тисячний десант біля міста Варни (Болгарія). Війська союзників примусили російське військо відступити аж за річку Прут, а їхній флот заблокував порти Російської імперії на Чорному морі та висадив десант на Кримському півострові. Це сталося 2 (14) вересня 1854 року біля міста Євпаторії. Отже, війська союзників прийшли до Криму не як агресори, а у відповідь на агресію, з метою приборкання загарбника. Стає зрозумілим й чому війська Великобританії, Франції, Туреччини та Сардинії з'явилися на Кримському півострові лише восени 1854- року, а також чому в світовій історії ця війна відома не як Кримська, з як Східна війна 1853 — 1856 років. Десант союзників під командуванням французького маршала Сен-Арно попрямував від Євпаторії вздовж узбережжя на південь, 8 (20) вересня 1854 року відбулася битва на річці Альмі, у якій військо Російської імперії під проводом головнокомандувача сухопутними військами і військово-морськими силами в Криму Олександра Меншикова зазнало поразки. Після перемоги на річці Альмі, британці зайняли Балаклавську бухту, а французи - бухту Камвзіюву і їхні війська 13 (25) вересня 1854 року розпочали облогу Севастополя. Організаторами оборони міста стали начальник штабу Чорноморського флоту віце-адмірал Володимир Корнілов і командувач ескадрою віце-адмірал Павло Нахімов. Лінію оборони довкола Севастополя було поділено на чотири ділянки, яки очолили генерал-майор Олександр Аслановнч, віце-адмірал Федір Новосальський, контр-адмірал Олександр Панфілов і контр-адмірал Володимир Істомін. Отже, 1854 року захисникам: Севастополя довелося обороняти де місто з тій ж причини, з якої німці захищали Берлін 1945 року. А тепер подивимось хто ж так завзято, протягом 349 днів, оборонявся тоді у Севастополі? Кому довелося власною кров'ю та життям платити за авантюри правителів Російської імперії? По-перше, це були моряки берегової залоги Севастополя, а також кораблів Чорноморського флоту частину яких було затоплено на вході до Севастопольської бухти за наказом російського командування. За часів Російської імперії Чорноморський флот традиційно комплектувався вихідцями з України. Там служили уродженці Таврійської, Херсонськім, Подільської, Катеринославської, Київської, Полтавської, Харківської, Чернігівської, Волинської та Холмської губерній. Це підтвердив свого часу адмірал Олександр Колчак, який з червня 1916 року командував Чорноморським флотом, а перед тим служив на Балтійському флоті. Ось його слова: «...офіцерство і матроси на Балтійському і Чорноморському флоті розподілялися головним чином за місцем народження ті, що жили на півдні йшли на південь, ті яки ж були з півночі, йшли на Балтику». А це уривок з промови командувача Чорноморським флотом адмірала Олександра Колчака на Пушкінський площі міста Севастополя у квітні 1917 року. Перед кількадесяттисячними колонами маніфестантів він сказав: «Мені випала честь говорити з українцями, що зібралися тут, заявити про своє існування, наочно його засвідчити. Чорноморський флот, керувати яким маю за честь, на 90 % складається з синів цій нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки є у світі». Та повернемось до часів облоги Севастополя під час Східної війни. Згадаємо й тих українців, то брали участь а обороні цього міста у складі сухопутних військ, які у ті часи також комплектувалися за територіальною ознакою. Отже, у складі Севастопольської залоги були: два Волинські, Подільський, Житомирський, Полтавський, Чернігівський, Дніпровський, Кременчуцький, Український, Азовський, Одеський та Адексопольський полки (Алексополь - Нехвороща на Полтавщині). Крім цього українці Волині, Холмщини та Підляшшя воювали у складі Брестського, Замоського. Люблінського та Білостоцького полків, брали, участь у обороні Севастополя і козаки Чорноморського козацького Війська. Нагадаємо як воно утворилося. 1775 року за наказом цариці Катерини II було знищене Військо Запорозьке Низове, зруйновано його столицю - Січ. По цьому, частина запорозьких козаків попрямувала на Дунай, де заснувала Задунайську Січ. З числа тих запорожців, які залишилися у Україні, було створене Чорноморське козацьке Військо. 1792 року козаки-чорноморці переселилися з України на Кубань. В 1842 році у Чорноморському козацькому Війську були створені пластунські (піхотні) батальйони. А 1854 року два пластунські батальйони (2-й та 8-й) прибули до Севастополя. Під час оборони міста пластуни своїми діями наводили жах на британців і французів. Серед Севастопольців про подвиги пластунів ходили легенди. Ось лише один випадок їхніх дій. Підкравшись уночі до четвертого французького бастіону, пластуни захопили його в рукопашному бою, знищивши при цьому майже всіх гармашів та солдатів прикриття. Відступаючи, урядник - велетень Іван Герасименко прихопив з собою - поклав на плече та й поніс! - багатопудову мортиру. Майже рік захисники Севастополя тримали оборону. Десятки тисяч його оборонців загинули, десятки тисяч стали каліками. Та все ж 27 серпня (8 вересня) 1855 року Севастополь було здано. Оволодівши Севастополем, Євпаторією, Керчю, іншими містами Криму та навіть фортецею Кінбурном на Херсонщині, Великобританія, Франція, Туреччина і Сардинія примусили Російську імперію визнати власну поразку у цій війні, що було закріплено Паризьким мирним договором 18 (30) березня 1856 року. Проте союзники не мали наміру залишатися у якості окупантів на кримський землі. Їм це було не потрібно. Їхнім завданням було приборкати агресора і вони досягли своєї мети. Держави-переможці оголосили Чорне море нейтральним, на якому, як Російській імперії так і Туреччині заборонялося мати військові флоти, а місто Севастополь було демілітаризовано. Судноплавство по Дунаю проголошувалося вільним. До речі, 1860 року, по закінченню Східної війни. Чорноморське козацьке Військо було перейменоване на Кубанське. Тож містом чиєї слави є Севастополь? Ось найвідоміші з тих, хто його прославив: Петро Кішка, Гнат Шевченко, Федір Заїка, Михайло Мартишок, Павло Головинський, Іван Дем'яненко, Микола Зінченко, Дмитро Горленко, Петро Даниленко, Семен Буденко, Андрій Гиденко, Макар Шульга, Корній Мітченко, Іван Димченко, Роман Журбенко, Василь Чумаченко, Микола Пащенко, Михайло Кузьменко. Саме українці складали переважну більшість його захисників у 1854 - 1855 роках. І їхня слава дійсно руська. Адже москалі це народ фіно-татарського коріння, який назвав себе слов'янським народом та ще й «старшим братом» серед слов'ян, а також привласнив давню назву та історію нашого слов'янського народу русів. Усі в Європі аж до кінця XVIII сторіччя добре відрізняли Русь від Московії, а русинів, або руських від московитів. Згодом, зміни сталися лише через те, що петербурзький уряд протягом цілого сторіччя робив усе можливе, аби створити з цих назв повне злиття. Від того часу справжні русини воліли називатися українцями, аби відрізнятись від русинів - самозванців (москалів). Українці Галичини, що не були під владою Російської імперії, добре пам'ятали давню назву свого народу навіть на початку XX сторіччя, а українці Закарпаття не забули її й зараз, що використовують різноманітні пройдисвіти, аби вводити людей в оману, проте, це вже зовсім інша історія.
хти Ви -Анфалова ?
https://www.facebook.com/search/results.php?q=%D0%A1%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%90%D0%BD%D1%84%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0&init=mag_glass&tas=0.3859804605599493&search_first_focus=1394923444397