Від першого дня революції і дотепер, на Майдані знаходиться чимало людей, яких легко впізнати по їх "обладунку" - скромному одягу священика. Вони моляться у каплицях-наметах, на барикадах, стоять на захисті людей перед грізними військовими, відспівують померлих Героїв до хрипоти голосів. При цьому не забувають посміхатися, вітатися, відгукуватися на прохання про сповідь чи просто спілкування. Тепер, коли люди Майдану переживають стрес через загиблих побратимів, ці скромні слуги народу все ще тут, поруч із ними. Хоча на одязі деяких із них, піт і кров загиблих і поранених Майданівців. 

Ми вирішили розповісти про цих трудівників на ниві духовності. Звичайно, їх набагато більше й досі працює на Майдані. Усі вони - різних конфесій та віросповідань, проте єднає їх бажання служити Богу, людям і Україні. 

Отець Михайло Демид, Український католицький університет, Львів. На Майдані з 26 листопада.

- Робота священиків - це молитва. Молитва по-різному виявляється. Основне - це відправляти службу Божу. Мільйони людей приносять свою жертву, Сотня принесла своє життя і цю жертву треба ушляхетнювати, щоб вона стала благословенною. Молитва і літургія є важливими саме для цього, щоб Господь прийняв нашу жертву, щоб він її перетворив на щось тривале, що залишиться не тільки зовні, а й у наших серцях. Навіть коли ми повернемося додому, по своїх містах і селах, треба, щоб був новий дух, той дух, що ми відчували на Майдані - любові, пошани. Коли молиться священик, то чи людина є атеїстом, чи іншого віросповідання, вона молиться так само. Священик є символом і духовною підтримкою. Ми також вислуховуємо людей. Вони приходять з різними питаннями, з різними проблемами, а священик слухає, допомагає, сповідає...Зокрема, перед вбивствами, хлопці приходили сповідатися, вони відчували, говорили: “Отче, висповідайте мене, бо я хочу чистим померти”.

Священик має бути зі своїм народом, завжди, не тільки, коли гарно, не тільки на приході бути...Ні, він має пильнувати за своїм народом. Де народ, там і він має бути. Зараз наші люди зробили надзвичайні зусилля і вони вичерпалися. Багато з них себе запитує: “А що далі?”. Коли люди почали боротьбу, вони забули про свої проблеми. А зараз, коли перемога прийшла, то вони знову повертаються до своїх проблем. Коли ми прагнули свободи, ми були всі разом. Знову ж таки, після перемоги кожен повертається у свій куток і там почувається самотнім. Ось це такі моменти, де не тільки священик може допомогти, а й усі люди доброї волі.

Отець Вячеслав Клембовський, Римо-Католицька Церква, Хмельниччина:

- На Майдані надається багато духовної і психологічної підтримки - сповіді, духовні розмови, літургії... Нещодавно, навіть, дякуючи Богу, я сам похрестив хлопчину, якому десь біля двадцяти років. Тут була каплиця на цьому місці, яка згодом згоріла. Потім я побачив інтерв'ю із ним на одному з телеканалів, де він говорив: “У мене руки прострілені, щока обпалена”. Тож я дуже зрадів, що він був похрещений, бо знаю, що без хрещення людина не може увійти в Царство Небесне. Це таїнство, яке є брамою всіх таїнств. Я тішуся тим, що можу тут служити людям, надавати допомогу, перш за все, духовну. Дуже багато людей за цим звертаються. Спершу, коли я приїжджав, то сповідав тут по чотири-п’ять годин поспіль. Приходять греко-католики, римо-католики, православні...Більшість із них - чоловіки, але й жінки теж, які тут стояли, молилися, тримали, так би мовити, духовну оборону. Молоді дуже багато...Голос Бога завжди є у серці, навіть коли людина цього не усвідомлює. Ми маємо сумління, а сумління - це є голос Божий. Припини робити зло і почни чинити добро. Сумління діє до вчинку, під час вчинку і після вчинку.

Отець Петро, Церква Святого Миколая, Греко-Католицька Церква, Івано-Франківськ:

- У першу чергу, ми тут молимося. Я сюди також приїхав, щоб відвідувати поранених, хворих у лікарнях, які є у Києві. Така допомога їм дуже потрібна. Ось я вчора відвідував сімнадцяту лікарню, в реанімації був. Спочатку прийшов до них, привітався, благосповив Йорданською водою. Потім почав молитися, а вони всі заплакали. В одній палаті чоловік на ім'я Ярослав має кульові поранення - дві кулі в голову і одна куля ще є в легенях...Тобто три кулі він отримав. Чудом він залишився живий, вчора саме прийшов до тями вже після операції. Дружина дуже дякувала, що ми молилися...Далі всі палати відвідав - усі дякували, спочатку плакали, потім раділи, просили про молитву. У дванадцятій лікарні теж багато лежать. Чим зараз можна допомогти людям? У першу чергу, спілкуванням, треба нести мир, побороти страх, тривогу, смуток. Так, це - страшна трагедія, але ці рани - рани нашого народу, нашої України. Кожна людина, в якійсь мірі, поранена пороками, гріхами, які треба лікувати. Чому зараз такий смуток? Кожна людина розуміє, що вона теж є частинкою цієї провини, цієї трагедії. Те, що я бачив у лікарні, є відтворенням цілого нашого народу. Тому, в першу чергу, молимося, щоб вилікувати ці духовні рани. А разом з вилікуванням духовних ран, йде уздоровлення тілесне. Я працюю в лікарні як капелан уже вісім років, вже маю великий досвід, коли лікарі казали, що вже все, неможливо врятувати. Але через молитву, через оздоровлення душі, дуже скоро приходило й оздоровлення тіла. Лікарі казали, що це чудо. Але це не ми, це Господь.

Отець Олександр Дорикевич, протоієрей, обслуговує парафію української діаспори в Іспанії. Був останнім, хто виходив із Будинку профспілок під час штурму, прикриваючи відхід людей.

 
- Я є капеланом охорони, фактично, працюю з військовими структурами. Ви підійдіть до афганців і запитайте, чим я тут займаюся і чи є корисним для них. Я працюю з ними як священик, як духівник, як людина. Просто спілкуюся, допомагаю знімати різні стреси. Чим зараз можна допомогти майданівцям? Є така казочка добра про того єнота, якого мама питає: “Чому ти там бігаєш?”. А він відповідає: “Та там в озері живе такий, що на мене палицею махає”. Мама сказала: “А ти посміхнися”. Навіть ваша посмішка буде більше лікувати, ніж агресивність. Людям потрібне просто добре, тепле слово, в першу чергу. Бо якщо немає того доброго слова, то гріш ціна тому, що ми тут робимо.

Отець Ігор Козанкевич, Дрогобич, Карітас (УГКЦ):

 
- Я від початку приїхав, тому що в Україні нищились Божі права. Бог дав людині волю, а її забрали. Бог сказав: “Не бреши”, а у нас брехали. Тому я тут, щоб захистити Божі права і тих людей, які за них борються. Я вважаю, якщо людина хоче вийти з брехні, треба їй допомогти. Позбутися зла важко, деколи треба життя віддати, щоб вийти з брехні. Чим зараз допомогти? Як усім допомогти, немає одного рецепту, але молитва допоможе зрозуміти як допомогти конкретній особі. Натомість, у суспільстві ми повинні, передусім, відмовитися від гріха, відмовитися від брехні, постаратися кожного дня вставати і наново робити правду. Жити у правді, говорити правду. Зробив щось не так - іду перепрошую, і починаю наново, і вчуся жити у правді і любові. Можливо, широко виглядає, але це насправді дуже конкретні речі.

Підготувала: Любов Єремічева
Фото: Ярина Почтаренко