Портал ГУРТ із середини жовтня 2013 провів опитування серед своїх читачів: "Де найчастіше враховують Ваш голос у прийнятті рішень?". Ми одержали більше 500 відповідей, де 39% голосів (перше місце) здобула відповідь: "у сім'ї".  Далі йдуть: у громадській організації (21%), на роботі - 20 %, ніде - 10%, у місцевій громаді - 4%, у громадській раді - 3%, найменшу кількість голосів набрали відповіді "у церкві"  - 2% та "у будинковому комітеті" - 1%.

КОМЕНТАРІ: 

Олена Шабуніна, Голова ГО «Сімейний Клуб», комунікаційний директор Всеукраїнського громадського руху «Тиждень Подружжя»:



- Згідно соціологічних досліджень, для більшості українців сім’я – це найбільша суспільна цінність. На сьогоднішній день сім’я є місцем найбільшої концентрації довіри. Членам сім’ї ми довіряємо, поради родичів найбільше враховуються при прийнятті власних серйозних рішень, тут кожен може відчувати себе прийнятим і почутим. Натомість, віра в те, що твій голос є цінним назовні (поза сімейною системою) і здатний впливати, щодень знижується. Загалом, відчувається деяка зневіра громадян, поширюється почуття безвиході і безпомічності. Водночас, щодень більше зростає почуття потреби в міцній опорі, підтримці з боку рідних та членів сім’ї. Традиційно, чим слабшими є соціальні зв’язки всередині громади – тим сильнішою є потреба в сімейних зв’язках. Кожна людина потребує відчувати себе почутим і знати, що мій голос чогось вартий. Якщо інші соціальні інститути не можуть забезпечити задоволення цієї потреби, то, закономірно, що ми будемо звертатись до найближчих – до родини.

Олександра Матвійчук, Центр Громадянських Свобод: 

- Те, що серед переліку відповідей не було зазначено вплив на державну та місцеву політику, - цілком передбачувано. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на цих рівнях символічна, і радше використовується як «ширма». Водночас, і громадськості треба перестати сподіватися на те, що «почують кожного», а почати послідовно боротися, щоб її голос було враховано. Тоді ми і маємо результати на зразок ухвалення закону про доступ до публічної інформації, зняття обмежувальних грифів із містобудівельної документації тощо.

Тетяна Шпайхер, журналістка:

- Чесно кажучи, думаю, що все це дуже індивідуально і найперше залежить від особистості. Як людина, яка працює на роботі, не маю проблем з тим, що мою думку не враховують. Але не мала таких проблем і на попередній роботі. Що ж стосується опитування загалом і відповідей щодо Церкви, то думаю, що треба врахувати, який відсоток опитуваних взагалі до Церкви ходить, і який із тих, хто ходить, бере активну участь у житті Церкви, а відповідно і пропонує якісь ідеї. Бо з мого досвіду праці в Церкві і мирянської активності, в Церкві думку людини враховують і багато із пропонованих ідей можна реалізувати.

Микола Матьора, голова громадської ради при Київській обласній державній адміністрації:

- Читачі порталу так мало проголосували за громадські ради, тому що вони ще не стали дієвим інструментом впливу. Більш того, вони нівелюються з кожним роком. От, наприклад, ми затверджуємо проекти, але фінансування обларада не дає. Цікаві проекти, але ж треба фінансування. Я чув, що дещо голос громадських рад враховують у Полтаві та Кіровограді. Ну ось, до прикладу, ми подали документи на громадську експертизу, а керівник відділу каже, що це не доцільно. На папері все гарно написано, але на практиці багато чого гальмують. А в районах взагалі не знають, що таке громадські ради. Рішення повинні знизу формуватись, а не зверху, як при радянській владі. 

Андрій Нагірняк, священик, керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ:



- Я думаю, що опитування є не цілком "валідним" і це через те, що в різних конфесіях це питання по-різному вирішується! Найбільше, мабуть, враховується думка вірних у прийнятті рішень в протестантських спільнотах (лютерани, бабтисти, євангелисти тощо). У нас насправді теж є різні ситуації в різних країнах та різних єпархіях та різних парохіях. Хоча, як правило, значну роль в процесі вироблення рішень, як на рівні місцевої релігійної громади (парохії), так і на рівні єпархій і навіть загально-церковному рівні, приймають миряни - звичайні вірні. У нас є "парохіяльні ради", є відповідні ради при єпископах, є теж загальноцерковні зібрання - так звані "собори" - єпархіяльні та всецерковні - патріарші, учасниками яких є і миряни... Звичайно, що вони по-різному працюють в різних місцях, йде процес вдосконалення, але вони, як механізм участі вірних у виробленні та прийнятті рішень є!

Тетяна Бойко, координатор житлово-комунальних програм Громадянської мережі ОПОРА: 



- Для українців сім'я традиційно була надзвичайно важливою інституцією. Саме тут людина може бути сама собою, розкриватися, бо знає, що люди, які її оточують, її люблять. Тому, цілком природно, що сім'я - на першому місці. Громадські організації, зазвичай, створюються задля задоволення інтересів певних соціальних груп, тому цілком закономірно, що в хорошій громадські організації людину чують. Якщо робота - не лише спосіб заробляння грошей, а і засіб самореалізації, можливість для людини досягти суспільних цілей, цілі, зробити щось корисне, таке, що запалює, дає сил і енергії, приносить внутрішнє задоволення, то на такій роботі ти є частинкою великого спільного, а не одиночкою. Українці не мають навичок прийняття колективних рішень. І це є проблема. Рівень багатоквартирного будинку чи територіальної громади потребує саме таких навичок. У нас немає реального місцевого самоврядування, поняття територіальної громади надто розмите. Люди не знають, як вони можуть вплинути на життя у своїй громаді. Будинкові комітети - це неприродне утворення. На практиці, будинковий комітет часто нав'язаний командою міського голови. Він є найнижчою ланкою місцевого самоврядування, але по факту, люди сприймають керівництво будинкового комітету як "смотрящих" від влади. Є ще одне протиріччя. Будинок є спільною власністю співвласників, і єдиним легітимним інструментом для прийняття рішень в такому будинку є ОСББ, а не будинковий комітет. На сьогодні вже 45% нашого населення знає, що це таке. Хоча, загалом - проблема коренями своїми сягає у відсутність навичок керування спільним майном. 

Більшість сучасних церков перестали виконувати ту роль, для якої її задумано. У кожної людини всередині є порожнеча, яку заповнити може лише Бог. А церква повинна допомагати людині побудувати живі стосунки з Богом. Якщо людина має такі стосунки,то вона буде любити інших, і це буде природно. Проте, багато людей почуває себе одиноко в церкві, їй не допомагають заповнити цю внутрішню порожнечу, вона не бачить цієї наповненості в інших, не відчуває любові. Частина людей розчаровані в принципі. Тому і вважають, що їхній голос не впливає ні на що.

Підготувала: Любов Єремічева 

Інфографіка: Ярина Почтаренко

Долучайтесь до дискусій та обговорень теми врядування на порталі ГУРТ! Слідкуйте за останніми оновленнями із теми врядування: Місяць врядування на порталі ГУРТ: долучайтеся!

Увага! Копіювання доступне лише для зареєстрованих користувачів порталу ГУРТ.  Реєстрація займає менше однієї хвилини.