У рамках реалізації проекту «Ресурсний Центр для органів самоорганізації населення Луганської області» ГО «Громадська ініціатива Луганщини» вирішила з’ясувати стан розвитку ОСН на Луганщині.

В результаті аналізу отриманих відповідей від 25 міських та селищних рад стало відомо, що рівень розвитку ОСН на Луганщині зовсім різний.

Найбільша кількість органів самоорганізації населення зареєстрована у містах Лисичанськ (396), Сєверодонецьк (367) та Алчевськ (258).

У містах із населенням більше ніж 100 тисяч лідерами за кількістю ОСН є м. Кіровськ (179), м. Краснодон (114), м. Брянка (103), у містах з населенням менше ніж 100 тисяч – м. Попасна (76), м. Первомайськ (59), м. Рубіжне (51).

 За відповідями міських рад, ОСН відсутні у містах Лутугине, Свердловськ, Слов’яносербськ та Новоайдар.

Варто відзначити, що більшість ОСН Луганської області (68%) зареєстровані і діють в приватному секторі і по своїй суті є вуличними комітетами. Але у містах Кіровськ, Лисичанськ і Сєвєродонецьк кількість ОСН у багатоповерхових будинках у 1,5 рази перевищує кількість ОСН приватного сектору.

Важливим є, що органи самоорганізації населення у відповідних адміністративно-територіальних одиницях створювались ні за ініціативи їх мешканців, а за ініціативи органів місцевого самоврядування. Але деякі із наданих відповідей дозволяють зробити припущення, що певна частина органів самоорганізації населення створювалась за ініціативи органів місцевого самоврядування, а не у зв’язку з бажанням місцевих мешканців.

На Луганщині наявні приклади сталої самоорганізації населення, яка почала діяти ще з часів Української РСР (міста Перевальськ, Попасна, Рубіжне). Наприклад в м. Перевальськ нових органів самоорганізації населення міською радою не легалізується через відсутність заяв від мешканців.

Вцілому, по Луганському регіону можна відмітити високий рівень охоплення населення найбільших районних міст і сіл органами самоорганізації населення. Частина органів самоорганізації населення створені до вступу в дію Закону України «Про органи самоорганізації населення» або за часів Української РСР, а тому підлягають актуалізації (перереєстрації) у відповідності із діючим законодавством. Абсолютна більшість органів самоорганізації (більше 95%) населення легалізовані шляхом повідомлення і не мають статусу юридичної особи, що позбавляє їх певних привілеїв (мати рахунок в банку, вести господарську діяльність, тощо).

Надані відповіді міських рад свідчать, що більша частина органів самоорганізації населення не носять ознак послідовного, сталого та професійного розвитку, оскільки виконують переважно технічні завдання та не забезпечуються належним чином: ні сучасними методичними рекомендаціями, ні нормативною базою, ні новітніми знаннями у галузі самоорганізації населення.