Питання соціальної адаптації людей з особливими потребами в Україні стоїть надзвичайно гостро. Однак прогресивні країни керуються загальною стратегічною метою – забезпечення повноцінної участі людей з інвалідністю в суспільному житті та вирішення питань, пов’язаних з залученням громадян з особливими потребами до усестороннього активного життя. Яскравий приклад досягнення цієї мети – Швеція, яка ще в ХХ ст. почала піклуватися про людей з особливими потребами.

^{Фото: http://www-en.independentliving.be}

З чого ж все почалося?

У 70-х роках ХХ століття у Каліфорнії, США, зародилась концепція «незалежного життя». Рух виник на фоні боротьби за рівні права для темношкірих та інших соціально незахищених верств населення. На початку 80-х американська делегація представила ідеологію та методи роботи нового руху на конференції у Швеції.       

Згодом, на основі цієї ідеї, німець Адольф Ратцка заснував у Швеції Стокгольмський кооператив з незалежного життя (СКНЖ).   

Історія зародження Стокгольмського кооперативу з незалежного життя

У 1961 році Адольф Ратцка захворів поліомієлітом. Він на собі відчув залежність від електричного візка, штучної вентиляції легенів, зрозумів наскільки необхідна такій людині практична допомога  у повсякденному житті. До приїзду у Швецію Рацка протягом семи років навчався у Каліфорнійському університеті. Саме там й ознайомився із концепцією «незалежного життя».  

Приїхавши у  Швецію, чоловік був дещо здивований: як у високорозвиненому громадянському суспільстві, яке намагається подолати прірву між багатими й бідними, так мало уваги приділяється людям з особливими потребами?  Адже їм бракує доступу до освіти, праці тощо. У Каліфорнії, на той час, мережа соціального піклування була на порядок вищою, ніж у Швеції… 

Так зародилась ідея створення організації, яка б допомагала людям з особливими потребами. Планувалося, що тут вони отримають шанс на вибір, зможуть  вирішувати свої проблеми, зробивши життя комфортнішим та незалежним.

Об’єднати тих,  хто потребує допомоги у повсякденному житті

Адольф почав організовувати регулярні зустрічі зацікавлених у цій справі осіб. А навесні 1984 року вони заснували громадську організацію «Стокгольмський кооператив незалежного життя» (СКНЖ).  Метою організації було об’єднати тих,  хто потребує особистої допомоги у повсякденному житті.

Міська рада Стокгольма офіційно схвалила діяльність СКНЖ та уклала контракт з організацією. Це, фактично, був унікальний випадок, коли організація працює не на прибуток, а на оптимізацію – тобто на створення кращого продукту за ті ж самі гроші.

«Мати змогу жити у будь-якому місті й не бути «заручником» міської влади»!

Таким було основне гасло організації. Протягом майже трьох років СКНЖ поширювала цю ідею у ЗМІ. Це принесло свої результати.

Проект, який пропонувала СКНЖ для вирішення соціальних питань людей з особливими потребами,  здобув широку популярність серед громадськості. Згодом  Національна рада з питань соціального захисту взяла  його за основу законопроекту, що був переданий у парламент. Документ пройшов чимало обговорень, отримав багато схвальних відгуків. Не обійшлось й без критики.

Та 1991 року, коли ліберальна партія здобула більшість, новий міністр соціальної політики вніс законопроект про забезпечення прав людей з особливими потребами на розгляд. Закон підтримали.  Він набув чинності в 1994 році, подарувавши людям з обмеженими можливостями незалежне життя.

Переклад: Павло Мальон
Редагування: Тетяна Вербіцька