Перші згадки про єврейську громаду Іванкова, що на півночі Київщини, датуються 1848 роком, хоча, очевидно, євреї проживали там і раніше. Як громадська організація вона була заснована в 1991 році, проте представники організації більше схильні оцінювати її вік у 162 роки. Адже навіть у радянський час єврейська громада продовжувала напівпідпільно існувати.

Сьогодні організація нараховує близько 40 осіб. Вона носить світський характер, оскільки іудеїв, як і носіїв ідишу, у Іванкові більше не зосталось. Але, не зважаючи на це, громада зберігає власну культурну ідентичність, допомагає своїм членам та бере участь в житті селища.

Про життя громади, досвід реалізації проектів, книгу як засобу активізації громади та унікальне уміння пам’ятати ГУРТ у форматі PRоГОну розмовляв з Нелею Василівною Григорович, жінкою, яка понад 20 років була головою єврейської громади Іванкова.

ГУРТ: Пані Нелю, розкажіть, будь ласка, про те, як функціонує громада?
Раніше в нас був центр громади, в якому ми зустрічалися, спілкувалися, відзначали релігійні свята: Песах, Пурім-Шпіль, Рош Гашана, Суккот та інші, знання про які передаються від батьків, бабусь та дідів. На ці святкування члени громади залучали й своїх знайомих, тобто, не лише євреї брали в цьому участь, але й українці, росіяни, поляки. Існував у нас і інтелектуальний клуб, до засідань якого активно долучалася молодь, серед якої були не лише євреї. Останнім часом, у зв’язку з відсутністю коштів на оренду приміщення, ми втратили цю можливість, однак це не вплинуло на стосунки між членами громади. Ми завжди дружні між собою, готові прийти на допомогу, зідзвонюємося, спілкуємося. Підтримуємо суто людські стосунки.

ГУРТ: А яким чином громаді вдалося не розпастися, зберегти свою ідентичність?

Відверто кажучи, усіх об’єднувало кладовище, яке існувало ще до офіційної появи громади у XIX столітті. На ньому віддавна висить табличка, на якій написано, що кладовище знаходиться під опікою єврейської громади. Насправді, до Великої Вітчизняної війни Іванків був наполовину єврейським містечком, але в часи війни німцями було розстріляно близько 400 євреїв Іванкова: жінок, дітей, літніх людей. У 60-х роках останки цих людей були перезахоронені на нашому кладовищі, поряд захоронили також рештки близько 400 розстріляних євреїв із села Горностайполя колишнього Чорнобильського району. 

Але за 40 років ці могили прийшли в занепад і стало зрозумілим, що через кілька років їх вже неможливо буде відновити. Тоді я й поставила собі за мету побудувати на тому місці меморіальний комплекс. На щастя, це вдалося.

ГУРТ: А як саме вдалося звести цей меморіальний комплекс?

Потрібна була велика сума і її було дійсно важко зібрати. Але ще до того, як я почала шукати кошти на меморальний комплекс, я видала книгу про історію єврейської громади Іванкова, до якої увійшли матеріали з архівів, ілюстрації, замальовки про людей, яких я знала. Спершу розповсюджувала її безкоштовно серед членів нашої громади, але з часом інформація про книгу вийшла за межі громади. Ця книга зацікавила колишніх жителів Іванкова, які живуть за кордоном і вже втратили зв’язок зі своєю Батьківщиною. Тоді я почала поширювати серед них разом з книгою інформацію про те, що існує така проблема, мовляв, потрібно відновити пам’ятники, будь ласка, допоможіть фінансово. Таким чином серед колишніх жителів Іванкова вдалося зібрати кошти, необхідні для побудови комплексу.

ГУРТ: Чи були ще історії, пов’язані з тим, як ваша книга допомогла активізувати громаду?

Книга загалом вийшла дуже потрібною, особливо після запровадження у школі уроків з історії Голокосту. Усі книги розійшлися, для загального користування їх не вистачає. Бібліотеки просять надати нові примірники, а їх немає. До районної бібліотеки я віддала один екземпляр, але зараз вже ця книга настільки зачитана, що працівникам бібліотеки довелось її перепрошивати. Люди з дуже заціквилися книгою, було багато позитивних відгуків про неї.

ГУРТ: Чи є проекти, які громада реалізовує зараз?

У травні ми завершили спорудження меморіального комплексу на місці самого розстрілу. Автором проекту стала працівниця Міжнародного фонду «Взаєморозуміння і толерантність» Оксана Ніколайчук. Разом з німецькими партнерами цей фонд проводив у Інванкові цікаве дослідження про сприйняття Голокосту дітьми. Фінансування надала Німеччина.

^{Меморіальний комплекс} 

У 2011 році, за сприяння Посольства Ізраїлю, силами нашої громади в селі Сидоровичі Іванківського району була встановлена меморіальна дошка на честь колишнього мешканця Нехемії Рабічева – батька прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна. В церемонії відкриття взяв участь внук Нехемії та син Іцхака Рабіна – Юваль Рабін. На честь Іцхака Рабіна назвали й сільський будинок культури.

Також нещодавно ми займалися спорудженням пам’ятника в Парку слави. Адже про єврейське кладовище не усі знають, зокрема серед молоді. І в мене зародилася думка, що потрібно зробити так, аби молодь дізналася про трагедію, яка відбулася в Іванкові. Для цього я вирішила поставити в Парку слави пам’ятник жертвам масового розстрілу.

Одна з єврейських організацій допомогла фінансово, ми забезпечували усю організаційну діяльність. Назустріч нам пішов і голова райдержадміністрації Олександр Леляк. Зараз цей мармуровий пам’ятник вже встановлений і, коли відбуваються урочисті святкування, туди завжди кладуть корзини квітів від райдержадміністрації. Але коли я приходжу туди і бачу біля пам’ятника букетик кульбабки, який туди принесли діти – це для мене найдорожча вдячність.

Публікацію створено в рамках проекту «Рівні можливості для національних меншин та вразливих груп в реалізації культурних прав: багатство у різноманітті», що впроваджується Ресурсним центром ГУРТ за підтримки Європейського Союзу.

Читати також:

«Дорожній контроль»: Є люди, яким подобається полювати на ДАІшників

Як стати відомим?