«Допомогти може лише той, хто сам не потребує допомоги», — переконаний Мішель Терещенко, прямий нащадок славетних українських цукрових магнатів і благодійників Терещенків, який гідно продовжує добру справу своїх пращурів.

З його ініціативи діє БО «Фундація спадщини Терещенків», метою якої є захист церков, лікарень, сиротинців, музеїв, університетів, шкіл, концертних залів та житлових будинків, споруджених його предками. Меценат також жертвує кошти на розвиток медичних та освітніх установ в Україні.

ГУРТ скористався нагодою й поспілкувався з паном Мішелем на IV Міжнародній конференції Українського форуму благодійників «Благодійність 2020: бачення та стратегія розвитку».

^{Мішель Терещенко, фото Українського форуму благодійників}

Пане Мішелю, як гадаєте, чи існує український варіант благодійності?

Я б не поділяв благодійність на «українську» і «не українську». Адже благодійність — це загальнолюдське явище й міжнародна філософія. В усіх країнах світу знайдуться люди, котрі бажають зробити щось корисне для інших. І це не риса якоїсь окремої нації. Це людська природа загалом. Українці в прагненні допомагати одне одному нічим не відрізняються від європейців: вони жертвують кошти на зведення храмів, будинків культури, футбольних стадіонів, лікарень у великих містах та маленьких селищах. І це чудово!

Перевага Європи лише в тому, що там давно існує культура благодійництва та допомоги нужденним, там благодійність — багатовікова безперервна традиція. В Україні ця традиція теж раніше існувала, але була втрачена внаслідок революції 1917 року. Сьогодні українці знову повертаються до доброчинності.

І це лише питання часу. Знадобиться не одне десятиліття, аби відновити старі та сформувати нові принципи благодійницької культури.

Чи актуально бути благодійником в Україні?

Так. Оскільки держава, на превеликий жаль, не може гідно опікуватися тими, хто потребує допомоги. Низький рівень соціальної захищеності вимагає залучення меценатів. Особливо важливо долучатися до вирішення проблем своєї громади. Як правило, люди, що мають змогу допомогти, живуть пліч-о-пліч з тими, хто потребує цієї допомоги.

Сьогодні ти вкладаєш в людину, а завтра тобі від неї повернеться. Це класична схема людської взаємодії та співпраці.

Але в нашій країні благодійність часом викликає деяку недовіру. Адже українське законодавство не встановлює чітких вимог щодо фінансових звітів благодійних організацій.

Так, з проблемою непрозорості фінансових аспектів благодійницької діяльності я вперше зіткнувся саме в Україні. І це мене дуже здивувало. Проте, я не вбачаю в цьому якоїсь загрози. Головне, що в одних є бажання допомагати, а в інших — потреба приймати цю допомогу. А як ефективно працювати в секторі благодійних організацій, навчать європейські фахівці, що мають багатовіковий досвід в цій сфері.

Крім того що ви доброчинець, Ви ще й успішний бізнесмен. Що допомагає досягати успіху?

Гуманізм та повага до інших. Ніколи не потрібно забувати, що ви примножуєте свій успіх за допомогою людей, які знаходяться поряд. Потрібно розуміти, що цінність в самій людині. Мої рідні стали успішними, в першу чергу, завдяки людям. У мого прапрадіда було в володінні 39 цукрових заводів, більше 400 тис. га землі, і він добре розумів: щоб все це працювало, приносило прибутки, потрібні інші люди, бо без них все зупиниться. Скарби України — це її народ.

Перш за все, народ. Так, Україна — це родючі землі, широкі ріки, високі гори, корисні копалини, море... Бог не обділив цю країну природними багатствами. Але разом з тим — і щирими людьми.

Ресурс у вас самих, у вашому народі, в особистості. І в персональній відповідальності за те, як ви будете розпоряджатися своїми багатствами.

Якщо говорити про державний рівень, то проблема України не в ресурсах, а в поганій репутації. Вам потрібно покращувати свій імідж на міжнародному рівні. Я особисто зіткнувся з цією проблемою. Оскільки займаюся льонарством та бджільництвом на українських землях, то, логічно, що експортую українську продукцію, зокрема мед, у Францію. Але український мед ніхто не хоче купувати (незважаючи на те, що це товар високої якості), тому що бояться. Україна асоціюється в європейців із Чорнобилем. І вашої провини тут немає. Це негативні наслідки трагічної історії українського народу.

За своїми подіями ХХ століття для українців було, мабуть, чи не найважчим, порівняно з іншими народами. Багато чого було знищено й втрачено на ментальному, фізичному та емоційному рівнях. Не знищили лише український дух. І тому є надія, що рано чи пізно якість життя українців відчутно покращиться. Але ваша перевага в тому, що у вашій країні є безліч можливостей — як прихованих, так і явних. Наприклад, у Франції започаткувати власну справу з нуля практично неможливо. Оскільки вже все зроблено іншими. В Україні «не оране поле» для будь-якої підприємницької діяльності. І це потрібно використовувати.

Існує думка, що лише 3 % людей мають підприємницький хист…

Якщо й так, це нічого не змінює. Несуттєво, що одні створені бути підприємцями, а інші — ні. Важливо інше: щоб ті, хто вміє заробляти великі гроші, допомагали тим, хто менш успішний. Уявімо собі, що затонув корабель, на борту якого знаходилося 30 осіб. Всі вони за іронією долі опинилися на безлюдному острові. Для того, щоб вижити в таких екстремальних умовах, їм потрібно певним чином організувати своє життя. Через рік троє будуть найбільш успішними — керувати всім. 20 осіб будуть їм допомагати в цьому. А семеро залишаться без нічого. І тут важливо не звинувачувати та не казати, що ці семеро повні невдахи, а допомогти їм.

А допомогти може лише той, хто сам не потребує допомоги.

Над матеріалом працювали Тетяна Гончарук та Дарина Стремецька.

Матеріал підготовлено учасницями проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.