bg-img bg-img bg-img
Увiйти в ГУРТ
Забули пароль?

Ще не з нами? Зареєструйтесь зараз

Ефективне використання самодопомоги в Україні: приклад Бородянки

Ще в середині 30-х років минулого століття в США, а згодом і в усьому світі, популярності набули групи самодопомоги, первинною метою яких була допомога людям позбавлятися алкогольної залежності. Нині цей спектр помітно розширився.

В Україні переважна кількість населення із групами самодопомоги знайома з іноземних фільмів, мало уявляє їхню ефективність та в основному сприймає їх як «інноваційну форму соціальної роботи». Навіть сторінки українського Інтернет простору ще досі «не рясніють» інформацією про цей вже давно перевірений метод. Натомість, щоби створювати групи самодопомоги в громадах, вивчаємо переваги та недоліки, вигадуємо новий велосипед, який вже й так давно успішно їздить.

Проте не можна узагальнювати, адже є й в нашій країні ті, хто активно використовує самодопомогу на практиці. Серед них і Олександр Старовойтенко – президент громадської організації «За життя без шкідливих звичок», учасник проектів ГУРТа, спрямованих на популяризацію в Україні самодопомоги як технології соціальних змін . ГУРТ у рамках PRоГОну поспілкувався із паном Олександром.

Пане Олександре, я знаю, що Ви перший в Бородянці звернули увагу на створення групи самодопомоги, що Вас підштовхнуло до цього кроку?

У 2000 році я почув про рух Анонімних алкоголіків, які працюють за програмою соціально-психологічної реабілітації з назвою «12 кроків». Опинився під Москвою, познайомився із жінкою-психологом, яка працювала в цій програмі. Потім вона мене в Україні познайомила з людьми, які відвідували такі групи. Якщо заглянути ще раніше, то я працював колись в органах внутрішніх справ, так склалися обставини, що я розлучився зі своєю жінкою, однією з причин став саме алкоголь. На певному етапі я зрозумів, що хочу змінити своє життя на краще, почав шукати шляхи, і відкрив для себе цю програму.

Я людина, яка легко сприймає все нове та схильна навчатися. Захопився цією ідеєю, вивчав  тему, згодом розпочав пошук приміщення. Мені пощастило, я познайомився з директором Центру соціально-психологічної реабілітації населення, що постраждало внаслідок Чорнобильської катастрофи «Довір’я», вона погодилася надати приміщення. Рік я в них волонтерував, їздив до Києва на навчання по боротьбі з залежностями.

У 2001 році ми при Центрі створили першу групу самодопомоги для осіб узалежнених від алкоголю. Почав шукати людей, яким потрібна допомога, запрошував у групи. Порозвішував усюди, де тільки можна було, рекламні оголошення. У момент, коли почало приходити дуже багато людей, стало страшно, бо підготовлений був ще не на достатньо високому рівні. Та це підштовхнуло до того, що почав ще більш серйозно ставитися до цієї справи, багато навчався, пройшов курс психотерапії, пізніше покинув свою роботу, і перейшов працювати в Центр соціальним педагогом.

У 2003 році, як результат цієї ініціативи, народилася громадська органзація «За життя без шкідливих звичок». Ми почали займатися первинною профілактикою в навчальних закладах, трудових колективах. Працюємо з підлітками, молоддю, людьми, які хочуть звільнити себе від алкогольної залежності, з родинами, в яких є узалежнені.


А чим організація живе зараз?

Ми готуємо один проект, який передбачає первинну профілактику в школах. За час нашої діяльності, ми зрозуміли, що, коли людина вже вживає психотропні речовини, то тяжко її спрямувати на шлях здорового способу життя, тому ми вирішили, що краще попереджувати, починаючи з першого класу. Дітям можна запрограмувати, що якщо в майбутньому вони підуть шляхом нездорогвого способу життя, то це дорога до смерті. Чим старша дитина, тим тяжче. Адже на кожному кроці вони чують: «не пали», «не пий», «з тими друзями не товаришуй». Всюди заборони. Загалом «не можна» – це погане слово. Бо можна все. Але людина має право вибору, також має право знати, що за всі наслідки вона нестиме особисто відповідальність. А часто в ранньомі віці ми про це не знаємо, адже батьки не готують дитину до самостійного життя.

Діяльність Вашої організації спрямована лише на Бородянку?

В основному так. Але зараз ми налагодили гарні стосунки з Макарівським районом. Плануємо розширитися.

Яких позитивних змін вдалося досягти?

Якщо брати превентивні заходи, то це довгоочікувана перспектива. Ми на підсвідомість дітям вкладаємо цю інформацію і яка, як бомба уповільненої дії, колись вибухне. Щодо груп самодопомоги, то позитивних прикладів дуже багато. Вдалося допомогти сиротам, які виховувалися в інтернатах, людям, котрі і батьків мали, але через негаразди почали вживати наркотичні та психоактивні речовини.

Якщо казати про конкретні приклади, то був випадок коли прийшов успішний чоловік, який має власний бізнес. Мав бажання позбутися такої звички як куріння. В процесі розмови виявилося, що він залежний ще й від алкоголю. Ми запропонували йому прийти в групу самодопомоги. Проблема була такою: він заробляв гроші, а коли зустрічався з друзями, випивав і витрачав усе зароблене. Не допомагали ні кодування, ні народні методи. Зауважу, цьому чоловіку нічого не допомагало, тому що лікування відбувалося примусово. В групі людина має свободу вибору, вона сама вирішує, чи потрібно їй це чи ні. Декому прийняти новий стиль життя буває нелегко, тому частина повертається до старого способу життя. А щодо бізнесмена, він уже більше року відвідує наші заняття. Не вживає алкоголю, кинув палити. Йому важливо мати підтримку, яку він має завдяки групі самодопомоги.

Чи відвідують гуртки самодопомоги діти, молодь? Який вік переважає?

Переважають люди середнього віку від 25 до 50 років. Але є й ті, кому давно за 60. Була навіть десятирічна дівчинка, яка приходила до нас, і це дало свій результат. Вона ходила зі своїми батьками, але через деякий час її мама та тато перестали ходити, а вона все приходила. Потім тато повернувся. Вона ходила до нас, тому що їй не було куди йти, вона виговорювала все, що їй боліло. Ходив також тринадцятирічний хлопчина. Ці діти з родин, у яких є узалежнені. Їх ніхто ніколи не виганяв. Вони сюди ходили, тому що їм було затишно.

А на багатьох людях тримається діяльність організації?

Взагалі в штаті є три ключові особи: бухгалтер, секретар та президент. Всі інші – це волонтери, більшу частину яких складають ті, хто відвідував та відвідує групи самодопомоги.

Які основні джерела фінансування організації?

Спочатку ми ходили до підприємців, власників бізнесу, доносили їм ідеї нашої організації. Вони робили певні добровільні внески, за які ми організовували різні заходи. Декілька років тому наша організація увійшла в Міжнародний Альянс із профілактики ВІЛ/СНІД в Україні. Я та наші представники зарекомендували себе з гарної сторони, наш проект переміг у конкурсі, свого часу співпраця з ГУРТом нам суттєво допомогла. Зараз намагаємося теж не сидіти на місці, пишемо проект у Посольство США.

А місцева влада підтримує організацію?

Зі всіма владними структурами ми підтримуємо тісні стосунки. Ми взаємодіємо з Центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Вони поширють інформацію про діяльність організації, про групи самодопомоги, спрямовують до нас людей. Один з яскравих прикладів, – коли сюди спрямували матір трьох дітей, яка не дуже міцно стояла на ногах, а її чоловік мав проблеми з алкоголем. Вона почала відвідувати нашу групу. Стала доволі успішною жінкою, хоча з чоловіком довелося розлучитися.

Організація, яку Ви очолюєте, активно бореться із алкоголізмом, чи лишило це відбиток не тільки на долях окремих людей, родин, а й в соціально-економічному житті Бородянки?

На жаль, сьогодні дуже мало робиться з профілактики вживання та шкоди психоактивних речовин. Якщо покласти на терези рекламу алкоголю/сигарет та профілактику, то реклама значно переважує. Немає зацікавленості й у влади. Загалом, алкоголь – це бізнес і те, що дає чималий прибуток. Люди не задумуються, що десь руйнуються родини, діти втрачають батьків…

Якщо говорити про групи самодопомоги, то держава не бачить в них потреби і не розуміє їхньої користі. Поляки та німці, для прикладу, вже давно зрозуміли, що самодопомогу потрібно розвивати не тільки на ентузіазмі, а й на державному рівні. Зараз у Польщі таких груп існує близько 200. Якщо говорити про Німеччину, то там Міністерство охорони здоров’я їх фінансує. Групи самодопомоги в цих країнах знизили рівень і самогубств, і депресій. Сподіваюся, що й в Україні вони набудуть такої популярності, бо необхідність у самодопомозі є.

Над матеріалом працювали: Євгенія Кравченко та Тетяна Маринченко.

У попередньому випуску PRоГОну ГУРТ писав про громадську організацію "Вікімедіа Україна". Детальніше читайте тут.

Познайомитись ближче з самодопомогою можна у помічнику "Самодопомога: технологія соціальних змін"

 

Матеріал підготовлено в рамках проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Контакти

Share
Чи вважаєте цей матеріал корисним + Так 1  - Нi  

Коментарі

  •   Пiдписатися на новi



Щоб розмістити свою новину, відкоментувати чи скопіювати потрібний текст, зареєструйтеся та на портал.