Соціальне підприємництво – нове і дещо не зрозуміле явище для сучасного українського бізнесу. На противагу європейському, який давно знайомий з таким видом підприємницької діяльності. Так, Італія вважається історичним центром соціальної кооперації та підприємництва, де різні форми такого бізнесу закріплені на законодавчому рівні, а у Великобританії, для прикладу, нараховується понад 50 тис. соціальних підприємств. Україна тільки відкриває для себе такий спосіб введення бізнесу. І якщо одні вітчизняні підприємці ще розмірковують над перевагами новітнього «підприємницького світогляду», інші – заявляють про перші досягнення в якості соціальних підприємств.
Соціальне підприємництво в перспективі
Олеся Саноцька, директор Львівської міської громадської організації «Спільнота взаємодопомоги «Оселя», поділилася з ГУРТом планами щодо створення соціального підприємництва на базі їхньої організації.
«Оселя» - неприбуткова громадська організація, яка однією з перших в Україні почала підтримувати бездомних і створила спільноту, де разом живуть і працюють, ведуть спільне господарство ті, що опинилися в скрутному становищі. Організація є членом міжнародного руху «Емаус», що заснований у 1949 році священиком Абе П’єром. Основними завданнями, що ставить перед собою «Оселя», є: створення спільнот взаємодопомоги, організація навчальних майстерень, у яких можна набути професійних навиків, проведення акцій солідарності з бідними та бездомними, пропагування ідеї взаємодопомоги.
«Ми плануємо створити соціальне підприємство для людей, які проживають на території спільноти та вже дечому навчилися, а саме – ремонтувати меблі. Тому логічно було би створити майстерню з ремонту меблів, яка б діяла поза спільнотою. Ми зробили аналіз ринку і прийшли до висновку, що це досить вигідна справа. – Каже пані Олеся. – Ми маємо невеликі приміщення, до яких щодня приходить близько 25 людей, для того, щоб попрати одяг, помитися, перекусити, постригтися. На функціонування такого осередку щомісяця потрібно 6 тис. гривень. Для того, щоб осередок працював безперебійно, має бути постійне джерело фінансування. Соціальне підприємство могло б вирішити цю проблему».
Пані Олеся зазначила, що їхній організації доводиться зіштовхуватися з немалою кількістю складнощів, на шляху реалізації запланованого: «Складнощі, з якими ми не можемо й досі впоратись, - це законодавство України, яке не сприяє соціальному підприємству. Наприклад, такі спільноти як наша, в інших країнах світу можуть легально заробляти на своє утримання. Кошти не є прибутком конкретних осіб, вони йдуть на функціонування соціальних проектів. Навіть у сусідній Польщі є ряд законів, що сприяють соціальному підприємству».
Соціальне підприємництво в дії
На відміну від своїх львівських колег, Медичний реабілітаційний центр «Здоров’я» (м.Новоазовськ, Донецька область) на чолі з головним лікарем Людмилою Чориковою вже практикує соціальне підприємництво протягом шести років. ГУРТ вирішив поцікавитися та дізнатися більше про досвід Центру.
Пані Людмило, Медичний реабілітаційний центр "Здоров’я" відносять до соціального підприємництва. Чи Ви самі вважаєте себе таким підприємством?
На мій погляд, більш правильно нас назвати соціально орієнтованим бізнесом. Адже ми звичайне приватне підприємство, і в плані схеми отримання прибутків нічим не відрізняємось від інших. Але разом з тим частину свого прибутку віддаємо соціально незахищеним верствам населення, у нашому випадку – пацієнтам.
Тобто ваше підприємство вирішує певні соціальні проблеми?
Соціальні підприємства, і наше в тому числі, беруть на себе вирішення частини проблем суспільства: працевлаштування безробітних, людей з обмеженими можливостями, виступають волонтерами, реінвестують частину прибутку в громаду й потреби суспільних організацій.
Специфіка нашого Центру полягає в тому, що ми займаємося реабілітацією хворих після будь-якої хвороби чи кризового стану. Майже всі лікарні надають допомогу при гострих, невідкладних станах. Проходити санітарно-курортне лікування дозволяється лише через рік після кризового стану, у водолікарні – через півроку. А як відновити сили після того, як вас тільки виписали з лікарні? Такою реабілітацією і займається наш Центр. Ми спеціалізуємося здебільшого на хворобах нервової системи, суглобів та хребта, лікуємо хворих на сколіоз (діти), остеохондроз (дорослі), дітей з ДЦП.
Які лікувальні методики застосовуєте?
Ми нічого не робимо абсолютно нового. Наш підхід у лікуванні відрізняє сукупність різних методів. Я займаюся здебільшого проблемами сколіозу – свого часу об’їздила безліч лікувальних установ, санаторіїв, ознайомилася з методикою роботи різних лікарів, костоправів, народних цілителів. На основі всього цього винайшла власний підхід до реабілітації хворих.
До того ж, фахівці нашого Центру пройшли навчання в спеціалістів Міжнародного відкритого університету, Академії імені Павлова, прослухали курс лекцій зарубіжних лікарів-практиків. Завдяки німецьким колегам, ознайомилися з відмінною від нашої методикою реабілітації постінсультних хворих. Переконалися в її дієвості – застосування на практиці дали прекрасні результати. Індивідуальний комплексний підхід до наших хворих – ось в чому секрет успіху.
Чи багатьом вам насправді вдалося допомогти?
Складно відповісти, хотілося б всім, хто потребує нашої допомоги. Протягом року Центр приймає майже 1000 пацієнтів. У більшості спостерігається позитивний результат лікування – в кого менше, в кого більше. Зміни в стані здоров’я наших пацієнтів фіксуємо на відео – до і після лікування. А ще – сприяємо соціальній адаптації та працевлаштуванню людей з особливими потребами, безробітних.
Скільки таких людей працює у вас?
На сьогодні це три особи з особливими потребами і ще троє безробітних. Всіх ми працевлаштували через Центр зайнятості. Вони професійно виконують свої обов’язки в якості соціальних працівників.
А з якими труднощами доводиться стикатися Центру як соціальному підприємству?
Здебільшого це проблеми фінансового характеру. Подальша розбудова нашого Центру потребує коштів. Ми отримали кредит у розмірі 100 тис. гривень, але цього недостатньо, щоб повністю реалізувати проект, у тому обсязі, в якому він задуманий. Є ще складнощі інформаційно-просвітницького характеру: не вистачає коштів на проведення рекламних кампаній Центру, якісного функціонування сайту, спілкування з європейськими колегами тощо. Але я вірю, що немає нічого такого, що б не можна було вирішити.
Чи розраховуєте ви на допомогу держави, спонсорів, меценатів?
Знаєте, деякі соціальні підприємства чекають від держави певних пільг, наприклад, у питанні оподаткування. Я на це не розраховую. Я б чекала на допомогу від держави лише в плані поліпшення соціальної захищеності наших громадян. У нас немає культури медичного страхування. Тому всі витрати за своє лікування лягають на плечі пацієнтів. І часто саме неможливість оплатити якісне лікування не дає їм змоги вільно обирати лікаря та медичну установу, де їм можуть надати необхідну допомогу.
Тобто лікування у вас не кожен може собі дозволити?
На жаль, не кожна людина може собі дозволити пройти в нас реабілітацію. За нашими даними, лише 30% з тих, хто до нас звертається – це соціально захищені верстви населення – люди, які працюють і мають кошти. Більше приїздять на лікування іногородніх, ніж місцевих жителів. Це говорить про доступність нашого лікування в плані відкритості Центру – до нас може потрапити будь-яка людина, з будь-якого регіону країни. Але якщо говорити про фінансову доступність, то тут виникають складнощі. Хоча вартість лікування – це лише собівартість для нас.
Тобто ваш бізнес не є прибутковим?
Так. Хоча з точки зору традиційного бізнесу це неправильно. Будь-яке приватне підприємство має бути рентабельним, інакше який в ньому сенс? І я за те, щоб робота фахівців оплачувалася достойно плюс робота Центру взагалі приносила прибуток. Але ми працюємо в соціальній сфері – це все ускладнює. Зрозуміло, що «своя кишеня ближча», але разом із тим бізнес повинен розуміти, що багато хто з наших громадян не може собі дозволити купити розкішне авто, шматок ковбаси чи пройти повний курс лікування.
Які кроки зроблені у напрямку розвитку підприємства?
На сьогодні архітекторами підготовлено проект будівлі: планується об’єднати перший поверх діючого корпусу з другим поверхом, що на разі будується. В перспективі – будівництво ще одного триповерхового корпусу. Зрозуміло, що отриманого кредиту не вистачить на меблі, оплату робочим, медичне устаткування, але, тим не менш, вже закуплено необхідні будівельні матеріали, закладено фундамент.
А коли закінчаться кошти, що потім?
Складне питання. Нещодавно до мене заїздив колишній голова держадміністрації. Коли ми тільки починали свою діяльність, він допоміг знайти приміщення, яке нам вдалося викупити. Ніхто в місті не вірив, що в нас щось вийде. Ніхто, крім нас та нього. І тепер я йому показала наш проект подальшої розбудови Центру, розповіла про труднощі, про нестачу коштів. Він після паузи сказав: «Людмило Леонідівно, я знаю, ви все одно побудуєте і реалізуєте задумане». Поки що не знаю, що ми будемо робити потім, але точно знаю, що не можна сидіти склавши руки, треба діяти. Якщо є рух в зворотному напрямку, буде й результат.
Пані Людмило, чому для себе Ви обрали шлях соціального підприємця?
Наше підприємство працює більше шести років. А розпочати цю справу я вирішила через те, що в мене не було іншого вибору. Лікар – це допомагаюча професія. А у традиційному бізнесі неприпустимий «благодійний тип мислення». Соціальне підприємство – спроба примирити одне з іншим.
Я могла б найняти виконуючого директора або ж долучити заможного співвласника до своєї справи. Так, можливо, з таким управлінцем наше підприємство отримувало надприбутки, але в гонитві за матеріальним зиском соціальна складова в кращому випадку відійшла б на другий план або взагалі б зникла. Така людина навряд чи поділяла б мою точку зору – точку зору лікаря. Прибуток можна розуміти по-різному: як у вигляді паперових грошей, так і у вигляді розвитку установи, збільшення її матеріальної бази. Останнє – це моє бачення бізнесу.
Що б Ви могли порадити тим, хто хоче займатися соціальним підприємництвом?
Для початку треба пройти навчання. Можна звернутися до Центру підтримки Соціального підприємництва – там хороша навчальна база і є досвід роботи таких підприємств. Я, наприклад, знаю такий центр в Донецьку, що діє при Асоціації громадських організацій. Наступний крок – реєстрація. А далі – щоденна наполеглива праця.
Над матеріалом працювали Юлія Герус і Тетяна Гончарук, учасниці проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні."
Від редакції: про соціальне підприємництво в деталях читайте в спеціальних випусках:
Коментарі
Соціальне підприємництво - бізнес із людським обличчям..)
Я б сказала, навіть - бізнес із жіночим обличчям:))))))))))
Приклад того як звичайна людська допитливість може роботи революційні речі http://www.ted.com/talks/lang/ru/pranav_mistry_the_thrilling_potential_of_sixthsense_technology.html#.TzZsfm9LGmc.facebook
Желание и делание порождает успех.Молодци. Светлана.