Для когось безпритульні тварини - низка проблем, які в українських реаліях нелегко подолати, а для інших - це справа всього життя, яка приносить колосальне задоволення. Серед українців навряд чи знайдеться така віддана боротьбі з проблемою безпритульних тварин жінка як Ася Серпінська - голова Київського товариства захисту тварин, яка свого часу заклала власну квартиру в Києві, щоб на ці гроші купити покинутий корівник в смт. Гостомель і переобладнати його в притулок. ГУРТ у рамках PRоГОну завітав до притулку та поспілкувався з пані Асею.

^{Ася Серпінська - голова Київського товариства захисту тварин}

Асю Вільгельмівно, ким і коли було створено Київське товариство захисту тварин? 
Товариство починає свою історію ще з 1960 року. Але тоді самого товариства ще не існувало, а була секція захисту тварин при Українському товаристві захисту природи. І цю секцію очолював Максим Рильський.

Які основні цілі Товариства та напрямки діяльності?
Основною ціллю товариства є захист тварин від жорстокості людини. В природі тварини гармонійно співіснують між собою та природою. Крім агресії людини їм нічого не загрожує. В дикій природі основною загрозою є браконьєри та мисливці, в місті – це люди, що отруюють і калічать тварин, а також комунальні підприємства, що жорстокими методами відловлюють тварин. Я не кажу про Київ та Одесу, де боротьба з безпритульністю тварин ведеться гуманно, а маю на увазі регіони України, в яких відлов тварин здійснюють комунальні підприємства, що займаються вивозом сміття. Крім захисту тварин, ми, фактично, боремося за гуманізацію суспільства, щоб жорстокість не мала прояву в нашому житті, а особливо жорстокість до найслабших членів суспільства, тому що знущатися,калічити і вбивати істоту, яка не може себе захистити і яка не має навіть мови – це найбільша підлість. Ще наша ціль – знайти та адаптувати тварин у нові родини, і ми цим займаємося, розміщуючи інформацію на власному сайті .

Найголовніші досягнення організації?
Вважаю, це те, що ми все ж створили найбільший та найкращий притулок в Україні. Коли починали його будувати, ми відразу ж рівнялися на європейські стандарти, тобто це не просто місце, в якому ми збираємо тварин і доглядаємо їх до старості. Оскільки, наша ціль боротьба з безпритульністю тварин, то для цього повинен функціонувати величезний госпіталь, де тварини стерилізуються. Тому ми відразу планували будівництво такого госпіталю, в якому одночасно можуть лежати після операції 64 собаки. В нас є операційна, кабінет лікаря, аптека, прийомний хол, стаціонар. Єдина причина чому ми не можемо ефективно використати наш госпіталь – він повинен мати мінімум двох лікарів, двох фельдшерів, обслугу для догляду за тваринами після операції. Для цього перш за все потрібні кошти на зарплату. Оскільки не має постійного фінансування, то я не можу брати людей на постійну роботу.

Які труднощі спіткали на шляху?
Труднощі в основному фінансові. Фактично весь притулок створений без залучення коштів. Ми починали з того, що збирали з смітників викинуті вікна, балконні двері, кахель, дощечки.

Та все ж Товариство має джерела фінансування?
Ні держава, ні місто Київ нам не допомагало всі ці роки. Лише в 2011 році Київська адміністрація нам пообіцяла виділити 100 тис. грн., їх мало б вистачити приблизно на 1.5-2 місяці, але з обіцяної суми ми отримали лише 29 тис. грн. перед новим роком. Тому розраховуємо лише на пожертви простих людей. А загалом нам вдається вижити, тому що в притулку все зроблено дуже економно: немає розкоші – будок з полірованого дерева, мармуру та дзеркал. Коли ми починали, не мали нічого і ми розуміли, що розраховувати можемо тільки на власні сили.

Асю Вільгельмівно, розкажіть історію притулку.
Коли я стала президентом Товариства, ми домоглися, щоб влада нам надала приміщення під притулок для тварин. Притулок розміщений на території колишньої ферми, спочатку доводилося знімати його в оренду. Але потім нам запропонували викупити це приміщення. Щоб це зробити, мені довелось взяти кредит під заставу власної квартири, адже грошей в Товариства не було. Таким чином притулок починає своє літочислення з 2000 року. Протягом 12 років його відбудовуємо та змінюємо цільове призначення. За цей період ми відремонтували дах, зробили підлогу, збудували зовнішні та внутрішні вольєри для собак і кошатники, розділили приміщення на окремі блоки під госпіталь, навіть є кімнати для працівників ,адже всі мої працівники живуть при притулку. Часто через брак досвіду, доводилося переробляти те, що зробили, тому що воно виявлялося недієвим. Наразі в нас живе близько 50 котів та 700 собак. Усі вони зігріті любов’ю та піклуванням, а також вважають притулок своїм домом.

Гостомельський притулок для бездомних тварин

Як Ви, кандидат математичних наук, опинилися в сфері захисту тварин?
Тепле відношення до тварин має бути закладене Богом, а все інше – життєві обставини та виховання. Раніше, як і всі молоді люди, я не могла повністю присвятити себе цій справі через роботу, родину. Поступово, десь з 80-х років, я почала більш пильно придивлятися до ситуації з безпритульними собаками. В 1999 році я потрапила в смт. Бородянка, шукаючи собак, яких ми з дітьми підгодовували. Тоді вперше я побачила шкуродерню. Потрапити туди було неможливо, вона неймовірно потужно охоронялася, але ми заплатили охоронцю і пробралися. Те, що я побачила, вразило мене на все життя. Я побачила собак, які гризли клітки, які стояли по живіт у каші з екскрементів, снігу та грязюки. І мертві, і живі. Я була настільки цим вражена, що не могла зрозуміти, чим це можна виправдати. Лише з часом я змогла зрозуміти, що це вигідно владним структурам, адже це чудова сфера для відмивання грошей. Після того, як я там побувала, зрозуміла, що моє життя змінилось, і зараз для мне не важливо нічого, крім справи захисту тварин і боротьби з їхніми убивцями.

^{Котячник Гостомельського притулку для бездомних тварин, фото з сайту http://animalprotect.org}

У тому ж 1999 році я почала шукати однодумців і знайшла Товариство. Воно було в дуже занепалому стані. Очолювали його не чесні люди. В тому ж році на громадських зборах мене обрали президентом, тоді ж ми почали шукати місце для притулки і знайшли в Гостомелі.

Як родина ставиться до справи вашого життя?
Нормально, власне все почалося з дітей, які приносили додому тваринок. Донька на своїй садибі має 100 безпритульних тварин. А чоловік працює водієм у притулку. Вони підтримують та допомагають мені.

Асю Вільгельмівно, як і які тварини потрапляють до Вас?
В основному тварин підкидають. Щодня під ворітьми притулку ми знаходимо цуценят і кошенят. Зараз цуценята живуть в одному вольєрі, але тварини дуже швидко виростають і їх уже не можна буде тримати разом. А для збудування нових потрібно, знову ж таки, кошти на будматеріали та роботу. Також ми підбираємо збитих і покалічених тварин. Нам телефонують люди з усієї України і просять допомоги для нездорових тварин. Ми завжди платимо за лікування свої кошти. Бувають випадки, коли просять забрати тварин із міських квартир ,коли в них влаштовують мініпритулки. Так і потрапляють: або в разі нещасних випадків, або в разі смерті колишнього господаря, коли нас просять забрати його тваринок.

Собаки Гостомельського притулку для бездомних тварин

А Товариство долучає волонтерів?
Так, звичайно. Їх приблизно 50. Але не всі волонтери однаково активні. Близько десяти волонтерів дуже активні. Вони регулярно приходять в притулок, допомагають доглядати тварин. Організовують благодійні акції для збору коштів на потреби притулки. Проводять інформаційну роботу.

Хто саме волонтерує?
В основному молодь 19-30 років. Молоді люди, які мають роботу, освіту, заробіток. Переважно їхня робота – збір коштів, тому що притулок не фінансується ніким: ні державою, ні містом Києвом, ні Європою. Волонтери організовують благодійні вечірки, акції, ярмарки, займаються пропагандою стерилізації тварин.

А яким чином залучаєте волонтерів?
Товариство має сайт – це перший в Україні зоозахисний сайт. На ньому можна знайти всю інформацію про притулок та наших вихованців, про товариство, є рахунок на який можна пожертвувати гроші. Найчастіше через нього нас і знаходять волонтери.

Як ставиться громада Гостомеля до притулку? Допомагає якимось чином?
Перші роки ставлення було дуже вороже, тому що не могли зрозуміти, що ми тут робимо і підозрювали, що коїться щось погане. Нас неодноразово обкрадали, вибивали вікна, двері, крали корм для котів, мішки з пшоном, алюмінієві котли. А потім коли про нас стало відомо загалу, то вже спокійніше. Про допомогу не варто і говорити, навпаки ми допомагаємо їм, підгодовуємо собак, інколи здійснюємо безкоштовну стерилізацію. А взагалі в селі дуже жорстоко ставляться до тварин, тому ми відслідковуємо як поводяться з тваринами в найближчих садибах, якщо їх там не доглядають, то забираємо їх.

^{Ася Вільгельмівна зі своїми улюбленцями}

Асю Вільгельмівно, як Ви оцінюєте діяльність влади, спрямовану на допомогу безпритульним тваринам?
Для державної влади не існує навіть такої проблеми. Хоча цього року ми добилися, що Україна підписала міжнародну конвенцію на захист тварин. А київська влада вирішує це питання більш менш правильно, зараз відстріл тварин не ведеться, лише стерилізація. Спеціальні служби відловлюють, стерилізують та повертають назад тварин. Але з’явилася друга проблема – це вбивці тварин із числа населення, так звані догхантери, котрі труять тварин ізіоніазідом – ліками від туберкульозу, що вільно продаються в аптеці. Собаки від цієї речовини помирають в страшних муках. А влада не вживає жодних заходів для припинення цього явища.

Чи співпрацюєте з іншими аналогічними організаціями? Якими?
У Києві майже 10 зоозахисних організацій. Співпрацюємо з ними тоді, коли проводимо акції чи мітинги. Якщо говорити про притулки, то ми допомагаємо шести закладам, які менші за наш. Ми допомагаємо притулкам в селах Старі Соколи (там 40 собак) та Бортничі, в Борисполі, Гостомелі, Глевасі, Києві.

А які акції, мітинги чи інші заходи проводите?
Остання була організована 4 жовтня 2011 року на Всесвітній день захисту тварин. Ми провели День скорботи за померлими тваринами на Майдані Незалежності. Цим хотіли звернути увагу на вбивства, що кояться просто перед нашими очима і на які ми ніяким чином не реагуємо. На цю акцію завітало декілька депутатів.
Також проводимо велику виховну роботу. Цього року влаштували приблизно 10 навчальних семінарів для зоозахисників, адже найчастіше вони не мають ні ветеринарної, ні екологічної освіти. І тепер , пройшовши такий довгий шлях у цій галузі, я можу ділитись досвідом. Ми профінансували видавництво книжки захисника тварин Володимира Борейка. Крім того, за свої кошти оплатили видавництво 100 посібників «Екологічна етика» і «Гуманне відношення до тварин і рослин» для шкіл. У школах ми проводимо тематичні зустрічі, на яких я розповідаю дітям про відповідальне ставлення до тварин.

Які плани в Товариства на 2012 рік?
У 2012 році влада має прийняти програму захисту тварин, у рамках якої ми хочемо запропонувати послуги свого госпіталю для стерилізації тварин.

Р.S. У попередньому випуску PRоГОну ГУРТ писав про Українську асоціацію власників зброї, члени якої виступають за те, щоби українці мали право володіти звичайною бойовою зброєю. Деталі читайте за посиланням.

Матеріал підготовлено волонтеркою ГУРТа Тетяною Маринченко в рамках проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який здійснюється Ресурсним центром ГУРТ в партнерстві з Центром волонтеріату "Добра Воля" за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.