Сашко Положинський… Харизматичний, має активну життєву та громадську позицію, патріот України, в свої 39 років продовжує вражати життєрадісністю, ентузіазмом і невгамовною енергією. Не вживає алкогольних напоїв і м’яса, - через це дехто називає його занадто правильним, дивуючись чи не нудно так жити, на що Сашко з упевненістю відповідає: «Абсолютно не нудно. Інтерес до життя, його насиченість, інтенсивність, яскраві враження та емоції, на мою думку, зовсім не залежать від м’яса чи алкоголю».

^{Фото із сайту tsn.ua}

Та все ж більшість Сашка знає як лідера гурту «Тартак», який неодноразово підтримував суспільно-важливі та благодійні проекти. Це інтегровані концерти незрячих виконавців, провідних українських артистів та оркестру Національного театру ім. М. Заньковецької «Відчинилося життя», з останніх – благодійні концерти: «Заради життя» в Запоріжжі, «Ти подумай» у Києві, «Від Андрія до Миколая» у Львові.

Сам Сашко брав участь у відбудові Запорозької Січі на території заповідника "Хортиця".

«Свого часу знайшлися чималі гроші — кілька мільйонів доларів — на відбудову Запорозької Січі. Підрядники, зрозуміло, посприяли тому, що кошти були освоєні, а роботи не закінчені... Знайти їх, звісно, вже неможливо. Типова українська афера! Про це мені розповідав новий директор заповідника «Хортиця» Максим Остапенко. Він, власне, аби знайти вихід із ситуації, заручився підтримкою запорізьких бізнесменів, об’єднаних у благодійний фонд «Патріот Запоріжжя». І коли мене туди запросили на одноденну благочинну акцію, у нас разом з Миколою Томенком виникла ідея організувати доброчинний табір, адже залишалося чимало марудної роботи, що її могли робити нефахівці. Наприклад, кудись бульдозер не міг заїхати і засипати вали, тому треба було їх закопувати вручну. Через молодіжно-патріотичні організації розіслав інформацію про проект «Відродимо Запорозьку Січ». Отже, я з 17-ма волонтерами прибув на Хортицю. У перші дні дирекція розгубилася — не встигала нам вигадувати завдання. Може, думала, приїхали задля «галочки». З ким із добровольців не розмовляв, всі отримали колосальне задоволення! Єдине, що прикро: здається, того, що там збудовано, надовго не вистачить. І скоро треба буде робити реставрацію або відбудовувати заново: підрядники працювали не дуже якісно. Ми говорили з хлопцями про те, що до таких проектів треба залучати людей, які відчували би серцем, що вони Січ відроджують, а не працюють над черговим об’єктом!», - розповідає лідер «Тартака».

^{Фото з сайту plast.org.ua}

Багатьох, особливо дівчат, хвилює запитання, чому ж Сашко ще досі не одружений та не має власних дітей. А він і не приховує відповіді: «Поки що я не хочу мати власної дитини, бо в цій країні, в такій складній екологічній, моральній, економічній, політичній ситуації, дуже важко просто виховувати свою дитину, а не боротися за її виживання. Тому я намагаюся більше зусиль докладати до того, щоб ті батьки, які виховують своїх дітей в сучасній Україні, мали можливість робити це з більшою ефективністю, хай не зараз, так у майбутньому. Але, загалом, мені би хотілося, щоб всі діти в Україні росли щасливими. І це для мене, принаймні поки, важливіше питання, ніж питання про те, чи хочу я мати власних дітей».

Декілька запитань до Сашка Положинського...

Як ви ставитеся до благодійності?

Сашко: Я її ненавиджу. Благодійність – це те, що скеровує велику кількість дуже хороших зусиль у дуже невеличкі сегменти. Я би волів, щоби всі ті люди, які займаються активно благодійністю… А зараз дуже багато людей займаються цією справою і добре, що є люди, які переймаються. Добре, що є люди активні, які хочуть щось робити, допомагати іншим людям. Але мені прикро, що всі ці зусилля як коло по воді розійшлися і немає. Десь трошки допомогли людям, але корінь проблеми лишається все одно. Я за те, щоби викорінювати всі ті проблеми, які викликають необхідність благодійності. Можливо, я ідеаліст, занадто фантазую і, можливо, в сучасному суспільстві це не припустимо. Я це усвідомлюю також, з цим мирюся і беру участь у різних благодійних проектах. Але, разом із тим, на глобальному рівні, на рівні принциповому, я би волів жити в такому суспільстві, де би всі члени цього суспільства були не тільки задоволені всім, що вони мають у житті, але й, щоби благодійність сама по собі була не потрібною.

Як гадаєте, благодійність повинна бути безіменною?

Сашко: Я за те, щоби благодійність була безіменною. Але, що поробиш, коли інколи доводиться визнавати свою причетність до того чи іншого благодійного проекту. Інколи оприлюднення імен людей, які беруть участь у благодійній акції, йдуть на користь самій акції – долучається більше людей, залучається більше коштів...

Як Ви ставитеся до мітингів?

Сашко: Я вже ходив на кілька десятків жалюгідних нікому не потрібних мітингів, які нічого не міняють і я за більш радикальні зміни життя суспільства.

Ви не вважаєте, що мітингами можна щось змінити?

Сашко: Я не вважаю доцільним ходити на окремі мітинги, коли нам принципово треба змінювати і систему влади в Україні, і наповнення цієї системи влади. Якщо буде мітинг, щоби змінити систему влади і людей у владі, то я звичайно на нього піду.

Які інструменти на Вашу думку можуть змінити ситуацію в Україні?

Сашко: Є кілька варіантів застосування цих інструментів. Але всі вони поки що не придатні для застосування в Україні, тому що в нас немає достатньої кількості готових до цього людей. Зараз кожен повинен на індивідуальному рівні готуватися до тих змін, які він хоче здійснити в майбутньому. Підвищувати свій власний рівень – інтелектуальний, моральний, фізичний, рівень своїх умінь та навичок, розширювати коло своїх інтересів, скеровувати свої зусилля до пріоритетних напрямків, для того, щоби в цих напрямках стати фахівцем високого рівня. І потім, коли в нас буде достатня кількість людей, фахівців своєї справи, людей активних, розумних, всебічно розвинених, тоді вже можна буде пробувати робити корисні зміни на краще.

Ваша співпраця з ВГО Національний Алянс є проявом піару чи підтримкою ідеології українського націоналізму?

Сашко: На жаль, в Україні співпраця з Національним Альянсом, як і з будь-якою іншою патріотичною організацією, не робить особливого піару, а часом і навпаки – шкодить. Однак, я звик в житті робити те, що люблю робити, що мені подобається і не заперечує мої переконання. В НА є люди, з якими мені приємно працювати, з якими ми є однодумцями з багатьох питань. Що стосується ідеології українського націоналізму, то я впевнений, що ми спитаємо в десятьох ідеологів про його зміст, і всі відповіді багато в чому між собою відрізнятимуться. Принаймні мені доводилося спілкуватися з багатьма українськими націоналістами, які є мені абсолютно близькими по духу та переконанням, і так само з такими, з якими ми є абсолютними антиподами.

Сашко, як ви ставитеся до ВІЛ-позитивних людей? Чи здавали ви кров, щоб перевіритися?

Сашко: Я добре ставлюся до всіх позитивних людей, в тому числі й ВІЛ. Моє ставлення до людини не залежить від того, який соціальний статус вона має, які має проблеми, негаразди, досягнення чи гроші. Мені важливіші інші речі – думки цієї людини, її дії, її чесноти. А сам я, звісно ж, здавав кров, щоб перевіритися. Зрештою, я брав участь у кількох акціях, в яких агітував людей це зробити. Як би я міг агітувати, сам цього не зробивши? Це не в моєму стилі.

Післямова

У Тартака є пісня «Ти подумай», яка надихнула молодих ініціативних людей на ідею однойменного соціального проекту, мета якого – дати можливість українцям з вадами слуху інтегруватися в суспільство, залучити їх до культурного життя країни. В історії гурту є ще один випадок, коли пісня переросла в проект – це козацький реаліті-проект «Лицарський хрест».

На рахунок цього Сашко жартує: «Я вже подумую, може написати пісню «Оновлена Україна». А, може, й справді варто? ;)

Попередній PRоГОн

Які перспективи чекають Національну спілку письменників України (НСПУ), читайте в інтерв'ю з новим головою творчої організації Віктором Барановим.

Матеріал підготовлено в рамках серії публікацій, присвячених висвітленню діяльності інститутів громадянського суспільства України проекту "Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України", який реалізується Ресурсним центром ГУРТ за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.