Опитані загалом нічого не знають про сучасні ГО. Хіба лише те, що існувало ще за часів радянщини - про професійні об"єднання і політичні організації. Како било, тако єсть. Чи мають знати більше? Мають. Але не всі. Комусь то загалом непотрібна інформація. Як, наприклад, для Капранових ;-) По-друге, громадяни ж більше воліли б, щоб до них прийшли і щось запропонували, а не самим шукати. По великому рахунку, їм однаково, є чи ні ті організації. По-третє, це брак інформації (не повторююся, чому, про це я вже писала).

На жаль, вагома більшість відмовилася говорити на відео. Одна жінка з Запоріжжя згадала про БФ, який виділив кошти на лікування для її подруги.
Як на мене, то наші громадяни мають знати більше про організації громадянського суспільства. Адже ОГС - це досить дієвий інструмент для вирішення низки проблем. І українці навіть не усвідомлюють, що ним можна скористатися.

Жень, а громадськість хоче знати?

Я думаю, громадськість не знає, що вона може про це знати;)
Коли я проводила опитування, то все ж виникав діалог на цю тему. Не тільки я надокучливо пояснювала суть питання. Були присутні репліки й з боку респондентів, виникали питання... а, якщо виникають питання, то є інтерес.

Жах, але я не здивований. Третій крайній сектор. Щось таке аморфне схоже на прибиральницю з ЖЕКу. Катастрофа. Це як же МИ працюємо, що нас ТАК сприймають. Період капіталізації думок громадян у самому розпалі. Бабло і власний гаразд правлять Україною. Це все догори дригом. Що кому не потрібно і не цікаво то нехай ГО займаються. Які ще мають до вас прийти і запросити до участі. Хто пригадає, дійсно, що людина сама прийшлі і запропонувала якусь ідею і приймала участь у її реалізації?? Таких випадків одиниці. І це в Києві знімали, а що говорити за села(

Для повноти та об’єктивності варто провести серед тих самих пересічних громадян опитування, поставивши три простих запитання:
1. Чи є у нашому суспільстві проблеми, які можуть/мають вирішувати громадські організації?
2. Чи є ви членом/активістом/волонтером такої чи будь-якої іншої громадської організації?
3. Чому "ні"?
Бо запитання "Що ви знаєте про НУО" і посипання попелом голови через очікувані відповіді - це з нашого нуо-шного боку така садомазохічна гра в одні ворота на користь соціуму, який вперто залишається у солодкому дурмані очікувань "мани небесної".

Друге питання я задавала) у відповідях братів Капранових - це звучить)

А за перше питання - дякую))
Люди дуже мало знають про ОГС, щоби знати чи ці, чи інші проблеми вирішуються ГО - це мої власні спостереження.

Від шанованих мною панів Капранових можна почути дуже корисні речі, але, на жаль, вони не "репрезентативною вибіркою". Бо якби у головах тих сорока осіб, які втекли від опитування, була хоч би п’ята частина того, що є у голові Капранова, ми жили б у іншій державі.

думаю, експеримент цілком підтверджує дані різного роду опитувань, наприклад, http://ua.for-ua.com/ukraine/2011/07/21/172031.html

загальна байдужість...

Богдано, в таких умовах працюємо. Але хіба це привід нічого не робити?

:-) не привід, звичайно, навпаки

Повністю підтримую. Такі відповіді з боку пересічних і не дуже пересічних громадян - реалії нашого життя. З цього приводу згадую монолог Хазанова часів перебудови, де була така фраза: "Окружающие говорят, что каждый должен начинать с себя, но все на мои плавки смотрят" )))

Результат опитування великою мірою залежить від постановки запитання. Золоте правило інтерв'ю - уникати альтернативних запитань (на які можна відповісти так чи ні). Тому, якщо треба буде дізнатися, "Чи є у нашому суспільстві проблеми, які можуть/мають вирішувати громадські організації?" - ліпше натомість назвати зо 5 таких проблем для прикладу і запитати, хто їх в Україні вирішить найкращим чином: держава, бізнес, НУО, ви особисто?

Одне слово, у громадянській журналістиці мало ЖУРНАЛІСТИКИ. Є репортерство (передача власних вражень і відчуттів). Є добре володіння технічними засобами. А от ази журналістики (правильна постановка запитання, вибір основного повідомлення, редагування тексту, "читабельність" без спотворення суті

А люди наші справді камер бояться. Із досвіду: поза камерою говорять яскраво, образно, а на камеру - штампами про "необхідність розвитку", "демократизацію", "поліпшення ситуації" - те, що чують по телевізору.

За півтора десятки років роботи у ЗМІ перший раз чую про таке однозначне трактування закритих запитань. В інтерв’ю можна використовувати і відкриті, і закриті запитання, в залежності від побудови і цілей інтерв’ю. Наприклад для того, щоб отримати однозначне ствердження, а потім попросити його обґрунтувати. Журналісти часто користуються цим прийомом, і якщо це тільки крок для переходу до основного запитання, то це абсолютно прийнятно. Так, власне, я і побудував свої запропоновані запитання. Без контексту воно виглядає недосконало, але розглядати інформацію у контексті – також є одним із правил об’єктивної журналістики. А контекст запитань був інший, і не випадково я побудував їх у обов’язковій зв’язці.
До речі, наші можновладці навилися чудово уникати прямих відповідей на закриті запитання, і замість «так» чи «ні» вдаватися у заплутані абстракції. Тож вміти за необхідності дотиснути співрозмовника на чітку відповідь – іноді вимагає набагато більше майстерності, ніж дати можливість розлого поговорити.

Миколо, я згодна, - коли треба дотискати балакунів. Коли працювала парламентським кореспондентом, біля диктофона постійно опинявся Борис Беспалий. Він без запрошення коментував усе: від мовних до енергетичних питань, причому по півгодини. Закрите запитання було єдиним способом здихатися його за 10 хвилин :) Але, коли йдеться про вуличне інтерв'ю з "пересічними громадянами" і про "аморфний" третій сектор, як на мене, так починати бліц не можна. Треба почати з того, що "пересічного" може зачепити, тобто конкретна проблема. Цікаво було б провести паралельно інтерв'ю в рівнозначних аудиторіях за Вашим і моїм підходом і порівняти результати.

Та не потрібні жодні дослідження. Елементарно запитайте своїх знайомих, які не в "третьому секторі", що вони про той сектор знають. Матимете картину від і до... Але я би не стверджувала однозначно, що громадяни мають знати, або не мають знати. Тут є багато нюансів, які в загальному випливають у два фактори: 1) небажання громадян вести активне громадське життя; 2) небажання/невміння ОГС інформувати про свою діяльність. Я часто думаю, що то замкнутий круг. Наприклад, старається організація, щось робить, журналісти пишуть... А хто відстежував, який відсоток читає? Не можна насильно запхнути людині ложку манної каші, якщо вона її не хоче. і лише коли стикається з конкретною проблемою, починає чухати потилицю, оббивати пороги влади, ні до чого, переважно, не достукавшись...І надибує випадково громадську організацію, сплескує руками: "А чого ж я про вас раніше не чула?!" Щодо інформаційної діяльності ОГС, то мої роздуми тут: https://gurt.org.ua/articles/11594/

Пані Лесю, Ви самі погодилися, що все залежить від специфіки конкретного інтерв'ю чи опитування, але говорити про заборону закритих запитань "взагалі" як "золоте правило" некоректно. І навіть у вуличних опитуваннях можна його ставити. Конкретний приклад - тільки-но 5-й канал показав вуличне опитування із начебто закритим запитанням - "Чи може розпочатися газова війна між Україною та Росією" - народ у відповідь активно розмірковував на цю тему. Але якщо ви передбачаєте, що респондент може замкнутися на одній відповіді "так" чи "ні", то звичайно треба питати по-іншому.
Хоча в принципі, своїм коментарем я хотів не стільки буквально скласти список запитань, скільки підвести до думки, яку чудово сформулювала пані Богдана - необізнаність громадян про НУО спричинена не лише недоліками самих НУО, а й особливістю психології українського суспільства на сьогоднішній день.

А той факт, що опитування викликало таке жваве професійне обговорення, підтверджує, що ГУРТ обрав правильний вектор! І за привід посіплкуватися із колегами - окрема подяка! до цього часу якось до активних коментарів не спонукався, а тут зачепило "за живе" - точно як пані Леся говорила :)