—  Я неймовірно важко фізично працював. І знаєте, мені це дуже сподобалося! Я просто супер класно відпочив душею і тілом! І я дуже ціную, що потоваришував з класними людьми! На той час я вже вивчав руйнування російськими окупантами археологічних об’єктів в Криму. Тому мені цікаво було зрозуміти, як саме відбувається процес археологічних досліджень. І як історики розслідують минуле, я ж слідчий. 

Фото: Сергій Мокренюк на розкопках в Тягині. Фото надане Сергієм Мокренюком.

Археологічні розкопки дійсно схожі на детектив, у якому дослідники по фрагментах і уламках відтворюють картину минулого. Сергія найбільше вразило те, що він взагалі нічого не знав про середньовічну історію Херсонщини.

— Такиииий неймовірний пласт! —  говорить чоловік захоплено. 

Цей пласт почала відкривати у 2016 році Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України на чолі з начальницею експедиції, доктором історичних наук, професоркою Світланою Біляєвою. Перші розкопки тут відбулися у 1914 році, їх проводив засновник херсонського краєзнавчого музею Віктор Гошкевич. Після того довгий час пам’ятка всерйоз не досліджувалася, хоча фортеця і городище Тягинь мають статус пам’ятки археології національного значення. Наталя Бімбірайте, голова громадської організації «Культурний центр Україна-Литва» і директорка ІРЦ «Правовий простір», вважає, що це не випадковість:

— Ще Гошкевич вважав укріплення в Тягині литовським замком та митницею, а це ж говорить про європейську приналежність цих земель. Звісно, для історії «радянської України» це було неприпустимо, за їхньою версією історії цивілізацію в ці землі принесли Катерина ІІ і Потьомкін, що є цілковитою брехнею, і саме археологія як наука остаточно спростувала цей російський історичний фейк.

Наталя Бімбірайте стала справжньою «музою експедиції», адже з 2017 року жодна з них не обходилася без її участі і підтримки. Пані Наталя знаходила гроші, організовувала побут у наметовому містечку, залучала волонтерів – тих самих «копачів», без яких дослідження і знахідки просто не відбулися б. Саме завдяки зусиллям громадських активістів Тягинь стала відомою і в Україні, і в Литві. Тож сюди їхали волонтери з усієї країни – витрачали свої власні гроші, час своїх відпусток, щоб долучитися до відкриття справжньої середньовічної історії українського півдня. Так приїхав в експедицію і Сергій Мокренюк з двома дітьми.

 — Ми познайомились із Сергієм на одній з наукових конференцій, обмінялись контактами, і коли я розпочала набір волонтерів на розкопки, Сергій відгукнувся, ще й привіз з собою дітей. Ця експедиція стала знаковою для багатьох із нас, зокрема і для Сергія, який потім звільняв Херсонщину, — говорить про волонтера Наталя Бімбірайте.

 — Я дуже хотів, щоб мої діти мали змогу доторкнутись до чогось стародавнього, — розказує Сергій. – Бо можна пояснювати скільки завгодно, але жити вони будуть так, як жили їх батьки. Тому коли побачив набір волонтерів, вирішив поїхати з дітьми. Мілані було 13 років, Арлєну - 11. Скажу одразу, їм дуже сподобалось. Їм було цікаво все: бути залученими до важкої праці, жити в наметі на природі серед дорослих, приготування їжі і гойдалки-«тарзанки» в наметовому містечку, походи скупатися в Дніпрі, спільна вечеря під дзижчання комарів… 

Атмосфера наметового табору. Сергій Мокренюк в центрі у ролі писаря. Фото надане ГО «ІРЦ «Правовий простір».

Експедиція запам’яталася Сергію не лише відкриттями і атмосферою, але й знайомством з неймовірними людьми, які глибоко знають історію України. Він працював у розкопі з доктором історичних наук, експертом з середньовічної зброї Олегом Мальченком, який також приїхав «постояти на лопаті» як волонтер разом із дружиною. 

— Ми були копачами. Олег і я копали в одному розкопі (квадраті), тому він і був вимушений (сміється) мені розповідати про той історичний період, про те, як робили укріплення в той час, про значення цієї фортеці… — згадує Сергій, — Я його буквально засипав питаннями, а він радий був ділитися знаннями.

На фото: журналістка Ірина Староселець, Сергій Мокренюк, Олег Мальченко. Фото надане ГО «ІРЦ «Правовий простір».

Фортеця Тягинь дійсно має величезне значення для розуміння історії. За весь час археологічних розкопок не було знайдено нічого російського в культурному шарі середньовіччя. З російського знайшли лише артефакти 18 століття військового призначення, коли вони пішли війною на Крим і окупували території сучасного українського півдня. А в більш глибоких культурних шарах – керамічний водогін 14-15 століття, багатий керамічний посуд, кримськотатарська культура, литовські накладки на шкіряні торби «калита» (середньовічні гаманці) й арбалетні болти, монети різних народів, знаряддя праці і риболовлі – все те, що говорить про високий рівень цивілізації, про активну торгівлю і дипломатію, тобто про прекрасне життя без росіян. І коли ця історія дійсно відкривається на твоїх очах, коли ти ще й можеш цьому допомогти – це дійсно надає сил і наснаги, щоб захищати цю землю.

— Ми воюємо для того, щоб оце коріння собі повернути, щоб тяглість історії поколінь і сотень тисяч мільйонів людей, які жили на цій території, повернулась до нас, бо ми стали такими завдяки їм. Повернулась до нас, бо росіяни воюють тут і за історію в тому числі. Їхня задача знищити або заховати цю частину нашої історії. Те, що можна викрасти, вони крадуть і вивозять, а те, що ні — руйнують. Війна не залишає по собі фізичних пам’яток, бо всі історичні пам’ятки знищуються, —  говорить Сергій Мокренюк.

Фото: в Херсоні на центральному майдані, одразу після звільнення, листопад 2022. Усі троє кримчани. Фото надане ГО «ІРЦ «Правовий простір».

Сергій Мокренюк. Фото надане ГО «ІРЦ «Правовий простір».

Коли у червні 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС і сталася катастрофічна повінь, серед затоплених сіл опинилася й Тягинка, з її розкопками, городищем, Тягинською фортецею. Після того, як вода зійшла, територія все одно залишається небезпечною через постійні обстріли, а потім потрібно обстеження і розмінування. Голова сільської військової адміністрації Микола Яценко зазначає, що бувало і понад 100 прильотів на день. Тож про розкопки поки не йдеться, це справа майбутнього – як і створення в Тягині історико-культурного парку, про який до повномасштабного вторгнення мріяли громадські активісти і тягинчани. 

Проте історію Тягині й здобутки експедицій, до яких був причетний і Сергій Мокренюк, росіянам не вдалося ані знищити, ані вкрасти. У лютому 2022 року, буквально напередодні повномасштабного вторгнення, «Культурний центр Україна-Литва» разом з Інститутом археології НАНУ організував у Києві в Музеї археології виставку про Тягинь, і таким чином колекція артефактів опинилася у безпеці. У майбутньому частина колекції, яка належить Херсонському обласному краєзнавчому музею, повернеться в Херсон і, сподіваємося, стане цінною частиною його експозиції, адже за всі роки до повномасштабного вторгнення вона жодного разу не була показана глядачам.

— Через війну зараз ми не можемо продовжувати розкопки, але наша команда не зупиняється. Нині ми працюємо над створенням віртуального музею, який дасть змогу усьому світові познайомитись із Тягинню. Також дуже скоро ми побачимо, як могла виглядати фортеця Тягинь – створюємо її 3D-модель на основі відкриттів усіх років археологічних експедицій і авторських креслень, які щойно завершив експерт-науковець, — ділиться планами Наталя Бімбірайте.

Пані Наталя запрошує спостерігати за розвитком проєкту та знайомитися з історією Тягині у соціальних мережах проєкту: у Facebook та Instagram . Можливо, саме Ви станете наступним волонтером Південної середньовічної експедиції ІА НАНУ, яка неодмінно повернеться в Тягинь.

Фото: Сергій Мокренюк на розкопках в Тягині. Автор фото: Ібрагім Сулейманов. Фото надане ГО «ІРЦ «Правовий простір».

Анна Істоміна, Тата Гусар

__________________________________________________________________________

Проєкт «Фортеця Тягинь – форпост європейської історії українського Півдня» впроваджується ІРЦ «Правовий простір» в рамках проєкту «Програма сприяння громадській активності «Долучайся!», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) та здійснюється Pact в Україні. 

Зміст проєкту є винятковою відповідальністю Pact та його партнерів i не обов’язково відображає погляди Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) або уряду США.