Від початку повномасштабного вторгнення Україна зіткнулася з безпрецедентними  руйнуваннями, як наслідок — і з великою кількістю габаритного будівельного сміття. 

Для того, щоб вибудувати ефективну стратегію поводження з відходами руйнацій й виробити можливості для їхнього вторинного використання, насамперед важливо розуміти, як зараз у громадах влаштована ця практика.

Спільнота ОГС «Відновлення» долучилася до проведення дослідження «Поводження з відходами руйнації війни в Україні. Актуальні практики та необхідні зміни» у Київський, Харківській та Херсонських областях.

Результати дослідження свідчать, що практики поводження з відходами внаслідок війни суттєво відрізняються між містами та селищами, між великими та малими поселеннями, а також залежно від наближеності місцевості до лінії фронту.

Як поводяться з відходами руйнацій у містах

Відповідно до результатів дослідження, населення міст в цьому питанні цілковито покладається на місцеву владу. Містяни або не залучені до процесів демонтажу й сортування зовсім, або мало залучені.

Часто вони залишають руйнації власної нерухомості «як є», тому що за демонтаж, виніс, а подекуди й за вивіз великогабаритного сміття треба платити з власного гаманця. Комунальні ж служби вивозять тільки ті відходи, які винесли на вулицю. 

Також містяни можуть затримуватися з демонтажем, бо їхні будинки ще не обстежила комісія для призначення виплат на відновлення.

Водночас процеси демонтажу, вивезення, утилізації, сортування та переробки відходів входять у сферу відповідальності місцевої влади та фінансуються з міського бюджету. Існує практика встановлення спеціальних контейнерів для відходів руйнації. У Харкові, наприклад, встановлені окремі контейнери для металопластикових вікон.

У містах поза обласними центрами ситуація відрізняється. Тут мешканці значно частіше самостійно демонтують й сортують відходи. При цьому в їхніх містах здебільшого не існує інфраструктури для сортування сміття. 

За спостереженнями містян, вивозять відходи руйнацій зазвичай комунальні служби на полігони. У великих містах — часто на ті, які існували ще до війни, у менших є практика створення тимчасових майданчиків для зберігання відходів.

Що робити далі з вивезеними відходами — часто вирішують керівники полігонів. На одних — відходи сортують, частину передають у вторинну переробку, а решту — складують. На інших — лише складують без сортування.

У містах поза обласними центрами ситуація інша. Тут мешканці значно частіше самостійно організовують розбір і вивезення відходів. Але, коли міська рада не покриває витрат на вивезення, частина мешканців міст для економії вивозять сміття в лісопосадки або утворюють стихійні звалища. 

Практика поводження з відходами руйнацій в селищах

У сільській місцевості більшість мешканців демонтують та сортують сміття самостійно або за допомогою сусідів чи волонтерів.

Але водночас значна частина домогосподарств жодним чином не розв’язує ці питання. Це актуально для родин, які стали ВПО або ж виїхали за кордон й ще чекають зручного часу, щоб приїхати та задокументувати руйнування для отримання компенсації.

Ініціатива влади з вивезення сміття у сільській місцевості суттєво різнилася за областями. 

На Київщині селяни були радше залишені сам на сам з проблемою. В окремих громадах лише через рік після деокупації влада почала підписувати договори з власниками будівель та складати кошторис з вартості послуг.

На Харківщині в частині громад налагодили системне вивезення сміття, у частині вивезти відходи можна лише власними зусиллями.

На Херсонщині централізовано вивозили сміття після підтоплення, але майже не допомагають із відходами внаслідок руйнувань від обстрілів через брак коштів у бюджеті та складну безпекову ситуацію.

Від чого залежать практики поводження з відходами руйнацій?

Культура відповідального поводження зі сміттям залежить від рівня доходів у громадах та рівня організації процесу вивезення відходів владою. 

У громадах з нижчим рівнем доходу мешканці частіше розглядають відходи як ресурс для повторного використання. Вони інтуїтивно сортують відходи на рівні домогосподарств. 

Також сортувати відходи руйнацій людей спонукає попередній досвід сортування побутових відходів у громаді та розвинута інфраструктура.

Дослідження засвідчило, що чим менш організований процес поводження з відходами у громаді, тим активнішу позицію щодо цього питання мають її мешканці. Вони замислюються над необхідністю зменшення об’єму сміття, частіше практикують його сортування та вторинне використання. 

Але відсутність будь-якої підтримки взагалі може спровокувати появу несанкціонованих звалищ.

Водночас повний контроль влади над процесом формує пасивну позицію, яка полягає в тому, щоб швидко і без зайвих рефлексій позбутися відходів.

Як, на думку громадян, повинна виглядати оптимальна модель поводження з відходами руйнацій війни? 

За результатами дослідження можна запропонувати наступний алгоритм:

1. Оперативна перевірка зруйнованих об’єктів на предмет їхньої безпечності.

2. Місцева влада наймає працівників, запрошує волонтерів, ініціює створення місцевих громадських об’єднань для демонтажу зруйнованих об’єктів.

3. Перше сортування здійснюють громадяни в межах свого домогосподарства. 

4. Держава виділяє фінансування на демонтаж та вивезення відходів, фінансово стимулює домогосподарства, сортувати відходи, здавати їх у пункти збору вторинної сировини.

5. Місцева влада організовує процес сортування відходів, створює відповідну інфраструктуру. 

6. Комунальні підприємства допомагають здійснити демонтаж, завантаження й вивезення відходів.

7. Місцева влада створює можливості для повторного використання відходів.

8. Держава фінансує проєкти з переробки відходів.

9. У містах створюють пункти прийому вторинної сировини: скла, пластику, металів тощо.

Мешканці громад здебільшого знають, куди можна звернутися за потреби вивезення відходів руйнації війни. Але якщо влада не має змоги організувати роботу з відходами у громаді — населення не знає, куди можна звернутись по допомогу. 

Крім того, населення недостатньо поінформоване про правила поводження з відходами.

Оптимальними каналами для інформування населення можуть стати офіційні сторінки ОВА, ОМС, громад у соціальних мережах та — для літніх людей у сільській місцевості — друковані матеріали у магазинах, відділеннях пошти, сільрадах.

На переконання учасників дослідження, інформаційна кампанія щодо поводження з відходами руйнації війни має проходити на постійній основі.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту Спільнота громадянського суспільства України «Відновлення», що фінансується Посольством США в Україні. Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Посольства США в Україні або Уряду США.