Модерував дискусію журналіст Андрій Куликов. Він зазначив, що одне із завдань заходу – зафіксувати виклики у політичній, економічній, соціальній сферах. Але англійською “to fix” також означає “відремонтувати, дати лад”. Тож спікери шукатимуть й інструменти “полагодження”.

У першій панелі йшлося про політичні та економічні виклики для стійкості. Відкрив її політолог та співзасновник Національної платформи Олег Саакян. На його думку, реконсолідація або “функціональна єдність” наразі проходить випробування через те, що війна з короткої перетворюється на довгу. Отже, змінюється й соціально-політичний контекст.

На початку повномасштабного вторгнення суспільство продемонструвала надвисоку здатність до самоорганізації, яка мала наслідком потужну консолідацію й мобілізованість. Водночас певні процеси були “поставлені на паузу”. Серед них, зокрема, політична боротьба з її потенційною конфліктністю. 

Зараз проблеми, які відкладалися до “після війни”, знову повертаються на порядок денний. Певним поштовхом до цього стала відмова від дуумвірату “політиків і ЗСУ” після відставки Валерія Залужного. Тож у політичній площині актуальними є проблеми відходу від ручного керування на різних рівнях та легітимності.

По-перше, легітимності другої каденції президента Володимира Зеленського. Вона має правові (конституційні) підстави, але їй потрібно отримати підтримку й політиків, й, головне, суспільства. Адже в протилежному випадку тут можлива маніпуляція: “Зеленський буде президентом стільки, кільки триває війна – війна триватиме так довго, скільки Зеленський залишатиметься при владі”. По-друге, йдеться про легітимність військово-політичного керівництва – йому мають довіряти не лише прихильники чинної влади, а значно ширше коло.

Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Ярослав Жаліло зосередився на викликах для економіки, які також пов’язані з війною вдовгу. За його словами, на початку повномасштабного вторгнення нам вдалося уникнути неконтрольованого економічного падіння – відбулася певна стабілізація у банківський сфері, енергетиці, транспорті, агросекторі тощо. 

Фактично Україна є унікальним кейсом відкритої ринкової економіки, яка функціонує в умовах війни. Наша модель стійкості – децентралізована, з індивідуальними треками, які, не втрачаючи цієї особливості, треба консолідувати заради єдиної мети – перемоги.

Очевидні виклики сьогодення – перетворення адаптивності на повернення до “business as usual”, а також передача макроекономічної стабільності України “на аутсорс”. 

Лише донатами і донорськими вливаннями війну не виграти. Економіка має працювати і забезпечувати обороноздатність. Одним з головних економічних драйверів може стати відновлення.

Економічну тему продовжила Анна Дерев’янко, виконавча директорка Європейської бізнес асоціації. Бізнес, як пташка Фенікс, втримався та продовжив працювати. Він сплачує податки і зарплати, а також дивиться у майбутнє зі стриманим оптимізмом, розраховуючи на приріст. 

З іншого боку, підприємці прагнуть кращої комунікації з владою – зокрема, у сфері реформ. Адже завдання у них спільне – збільшення внутрішнього потенціалу для посилення стійкості у разі падіння обсягів зовнішньої допомоги. 

Фінансова стійкість уможливлює ресурси для перемоги, але 2024 рік буде складним. Так вважає виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський. Він оприлюднив декілька сценаріїв – від, умовно, ідеального до вкрай важкого.

Перший передбачає, що підтримка надається у повному обсязі. До того ж закордонні активи росії спрямовуються на відбудову України. 

У другому акцент зроблений на збільшенні внутрішніх ресурсів. Але, наприклад, збільшення податкового навантаження задля цієї мети також матиме ризик втрати рівності у суспільстві. Від інфляції можуть постраждати найменш захищені верстви. Отже, необхідна й оптимізація витрат – згадаємо хоча б сумнозвісне “перекладання бруківки”. Зростання неможливе без сприятливого бізнес-клімату. Як мінімум, слід припинити “державний рекет” й проводити дерегуляцію. 

Третій сценарій є типовим для “великої війни”. Україна продовжує спротив агресору за умови припинення зовнішньої допомоги, а, отже, повністю стає на військові рейки. Умовно, усі працюють для фронту, а продукти видаються за картками. При всій гіпотетичності подібного розвитку подій, до нього теж слід готуватися. 

Спікери другої панелі говорили про виклики для демократичного процесу в умовах війни й план дій зі збереження соціальної згуртованості й стійкості. 

Розпочав цю дискусію керівник соціологічної служби “Рейтинг” Олексій Антипович. Він навів деякі дані свіжого (січень-лютий) опитування. Стійкість і згуртованість великою мірою залежать від віри у перемогу. Цей показник був (97-90%) і залишається (85%) дуже високим, але зараз з’явилася відносність – абсолютно вірять у перемогу 42%. При цьому приблизно 80% опитаних сумніваються, що ми зможемо відбити напад рф самостійно, без міжнародної підтримки. 

Приблизно 80% підтримують вступ України до ЄС, а 77% - вступ до НАТО. Однак суспільна думка ділиться навпіл, коли йдеться про вступ до НАТО, але в межах тих територій, які є підконтрольними зараз. 

Що стосується внутрішньополітичного життя, то тут більшість очікує загострення економічної та політичної кризи. Проте у встановлення диктатури українці переважно не вірять. 

Суттєві зміни відбулися у питанні, чи у вірному напрямку ми рухаємося. Впродовж двох років великої війни до 80% вважали цей напрямок вірним, але у 2024 році переважає протилежна оцінка. Дві основні причини цього – звільнення Валерія Залужного (дві третини респондентів не підтримують таке рішення), а також переведення у публічну площину питання мобілізації. 

Як вважає Олексій Антипович, “згуртованістю потрібно займатися”. Суспільство об’єднує перемога ЗСУ, а роз’єднують політичні конфлікти. Показово, що опитані найбільше не довіряють саме людям з іншими політичними поглядами. А 62% респондентів не підтримують проведення виборів. 

В Україні триває своєрідний тренінг на суспільну стійкість, вважає співзасновниця Національної платформи Юлія Тищенко. Зокрема, адаптація до криз відбувається шляхом перейняття громадянським суспільством частини державних функцій. 

В умовах війни соціальна стійкість стає більш вразливою, адже локальна демократія, демократія участі обмежена, проте ці традиції важливо зберегти.

Збереження повноцінної демократії важливо не лише для України. Наш кейс є показовим для всього світу – демократичний режим не може програти тоталітарному. Для цього ми самі аж ніяк не маємо бути “маленьким радянським союзом”, що чинить опір “великому радянському союзу”.

Володимир Лупацій, співзасновник Національної платформи, вбачає ризик у тому, що згуртованість недооцінена. Тим паче в умовах, коли дестабілізація через її розхитування є “третім фронтом” для рф. Нам потрібна індустрія соціальної згуртованості та діалогу, щоб, зокрема, конвертувати довіру до президента і ЗСУ у довіру до інститутів. 

Навіть в умовах військового стану, при обмеженні електоральної демократії, демократія участі може працювати повноцінно. Рішення потрібно приймати на основі даних – Індексу соціальної згуртованості та його динаміки. Різні галузеві виміри стійкості варто консолідувати у спільних сенсах. До того ж, питання стійкості та згуртованості мають стати своєрідними галузями для інвестицій. 

Посол з особливих доручень Міністерства закордонних справ України Антон Кориневич підкреслив, що українське суспільство єднає запит на справедливість і правосуддя. У зовнішньому вимірі йдеться про відповідальність рф як держави і відповідальність її громадян за вчинення найтяжчих міжнародних злочинів.

З 2014 року Україна використовує різні майданчики та інститути – Міжнародний суд ООН, міжнародні арбітражі, Європейський суд з прав людини, Міжнародний кримінальний суд. Зараз є завдання створити компенсаційний механізм (у Гаазі вже створено Реєстр збитків), а також – трибунал для притягнення до відповідальності вищих посадових осіб рф за злочин агресії. Він є так званим “злочином-першопричиною”, тому важливо забезпечити відповідальність за його вчинення.

Тож тривала війна є великим випробуванням для стійкості у її різних вимірах. Але усвідомлюючи ці ризики, ми можемо відшукати “правильні відповіді”. 

Національна платформа стійкості та згуртованості започаткована у лютому 2018-го року. Наші стратегічні пріоритети – це стійкість держави та суспільства, згуртованість та єдність. За час своєї діяльності Національна платформа стійкості та згуртованості провела понад 90 публічних заходів на національному, регіональному та місцевому рівнях й залучила провідних міжнародних експертів з питань миробудування, перехідного правосуддя, інформаційної реінтеграції, соціальної згуртованості та національної єдності. Ініціатива реалізується за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках проєкту “Забезпечення стійкості України в умовах зростання ризиків та наслідків війни”.