Міжнародний Суд був створений у червні 1945 року за Статутом ООН і почав працювати у квітні 1946 року, з місцем дислокації Гаага. Суд уповноважений розглядати правові спори між державами, передані їм на розгляд (спірні справи), і запити про надання консультативних висновків з юридичних питань, переданих йому органами та спеціалізованими установами Організації Об’єднаних Націй (консультативні процедури). Суд розглядає спір, якщо відповідні держави визнали його юрисдикцію одним або декількома з таких способів:

• шляхом укладання спеціальної угоди про передачу спору на розгляд Суду;
• в силу застереження про юрисдикцію, тобто, коли держави є сторонами договору, що містить положення, згідно з яким у разі спору певного типу або розбіжностей щодо тлумачення або застосування договору один із них може передати спір до суду;
• завдяки взаємній дії заяв, зроблених ними відповідно до Статуту, згідно з якими кожна з них визнала юрисдикцію Суду як обов’язкову у випадку спору з іншою державою, яка зробила подібну заяву. Деякі з цих декларацій, які повинні бути передані на зберігання Генеральному секретарю ООН, містять застереження, що виключають певні категорії спорів.

Підписуючи Статут ООН, держава-член зобов’язується виконувати рішення Міжнародного Суду в будь-якій справі, стороною якої вона є. Проте, навіть якщо держави попередньо погодились передавати справу до Суду, інколи трапляється, що рішення не виконується. Держава, яка вважає, що інша сторона не виконала зобов’язань, покладених на неї згідно з рішенням, винесеним Судом, може передати справу на розгляд Ради Безпеки, яка уповноважена рекомендувати або приймати рішення щодо заходів, яких необхідно вжити для виконання судження. Окрім того, коли держава-відповідач хоче затягнути розгляд справи або намагатиметься залишити спір, може стверджувати, що Суд не має юрисдикції або що заява є неприйнятною. Далі існують тимчасові заходи, проміжні заходи, які може вимагати держава-заявник, якщо вона вважає, що права, які становлять предмет її застосування, перебувають у безпосередній небезпеці. Третя можливість полягає в тому, що держава може вимагати дозволу на втручання у суперечку за участю інших держав, якщо вона вважає, що має інтерес юридичного характеру у справі, на який може вплинути прийняте рішення. Статут також передбачає випадки, коли держава-відповідач не з’являється перед Судом через те, що вона повністю заперечує юрисдикцію Суду, або з будь-якої іншої причини. Неявка однієї зі сторін не перешкоджає продовженню провадження, хоча Суд спочатку повинен переконатися, що він має юрисдикцію. Нарешті, якщо Суд встановить, що сторони окремого провадження подають однакові аргументи та подання проти спільного опонента щодо того самого питання, він може постановити об’єднати провадження. Джерелами права, які повинен застосовувати Суд, є: чинні міжнародні договори та конвенції; міжнародний звичай; загальні принципи права; судові рішення; і вчення найвищої кваліфікації публіцистів. Крім того, якщо сторони погоджуються, Суд може вирішити справу не обмежуючись існуючими нормами міжнародного права.

Розглянемо одні із останніх справ Міжнародного Суду для більш чіткого розуміння. Так, 8 червня 2023 року Канада та Королівство Нідерландів (надалі «Держави-заявники» або «Заявники») подали до Секретаріату Суду заяву про порушення справи проти Сирійської Арабської Республіки (надалі «Сирія») щодо передбачуваних порушень Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання (надалі «Конвенція»). Суть справи: За словами Заявників, принаймні з 2011 року вони постійно висловлювали свою глибоку стурбованість щодо ситуації з правами людини в Сирії та неодноразово закликали Сирію виконувати свої міжнародні зобов’язання щодо прав людини, у тому числі ті, що викладені в Конвенції проти тортур, шляхом заяв, що зроблені на багатосторонніх форумах, публічних заяв та подання дипломатичних нот. Вони стверджують, що в різних багатосторонніх структурах, включаючи Раду Безпеки Організації Об’єднаних Націй, Генеральну Асамблею та Раду з прав людини, вони конкретно заявляли про свою незгоду та занепокоєння щодо триваючої практики тортур та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів покарання чи поводження в Сирії. І  кожного разу Сирія або мовчала, або висловлювала незгоду. На думку держав-заявників, Сирія порушила свої зобов’язання за Конвенцією різними способами, а саме через насильницькі зникнення, огидне поводження з утримуваними, нелюдські умови утримання, інші дії, вчинені з метою примусу, покарання чи тероризування цивільного населення, а також сексуальне та гендерне насильство.

Наприкінці свого запиту держави-заявники попросили Суд вказати тимчасові заходи:

a)     «Сирія повинна негайно вжити ефективних заходів для припинення та запобігання всім діям, які становлять або сприяють тортурам та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, поводженню чи покаранню;

b)    у світлі значно підвищеного ризику для затриманих піддатися тортурам та іншим жорстоким, нелюдським або таким, що принижують гідність, поводженню чи покаранню, Сирія повинна негайно: припинити довільне затримання та звільнити всіх свавільно або незаконно затриманих осіб; припинити всі форми тримання під вартою без зв’язку з зовнішнім світом; дозволити незалежним механізмам моніторингу та медичному персоналу доступ до всіх своїх офіційних і неофіційних місць ув’язнення, а також дозволити контакти та побачення між затриманими та їхніми родинами та адвокатом; і вжити невідкладних заходів для покращення умов у всіх своїх офіційних і неофіційних місцях утримання під вартою, щоб забезпечити гуманне поводження з усіма затриманими та повагу до гідності, притаманної людській особистості, відповідно до міжнародних стандартів;

c)     Сирія не повинна знищувати або робити недоступними будь-які докази, пов’язані із Заявкою, в тому числі, але не обмежуючись, шляхом знищення або унеможливлення доступу до медичних чи інших записів про тілесні ушкодження, отримані в результаті тортур або іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або останки будь-якої особи, яка стала жертвою катувань чи іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

d)    Сирія має зберігти будь-яку інформацію щодо причини смерті будь-якого затриманого, який помер під час ув’язнення або госпіталізації, включаючи судово-медичну експертизу людських останків і місць поховання, а також надати найближчим родичам будь-якої особи, яка померла, внаслідок катувань чи іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, після арешту, госпіталізації чи тримання під вартою, свідоцтво про смерть із зазначенням справжньої причини смерті;

e)     Сирія має розкрити найближчим родичам місце розташування місць поховання осіб, які померли внаслідок катувань чи іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання після арешту, госпіталізації чи затримання;

f)      Сирія не вживатиме жодних дій і гарантуватиме, що не вживатимуться жодні дії, які можуть погіршити чи розширити наявний спір, який є предметом Заявки, або ускладнити його вирішення;

g)    Сирія повинна надати Суду звіт про всі заходи, вжиті для виконання її наказу про тимчасові заходи, починаючи не пізніше ніж через шість місяців з моменту його видання та кожні шість місяців після цього до вирішення спору;

h)    Сирія вживає негайних заходів для зменшення ризику застосування катувань її посадовими особами та іншим персоналом, у тому числі шляхом видання інструкцій щодо забезпечення того, щоб із затриманими поводилися відповідно до їхньої людської гідності, відсторонення всього персоналу, підозрюваного у вчиненні катувань чи інших жорстоке поводження до завершення розслідування, зняття де-факто імунітету з тих посадових осіб, які вчиняють тортури, і забезпечення того, щоб заяви, отримані під тортурами, не використовувалися як докази в будь-якому провадженні».

У відповідь Сирія стверджувала, що зобов’язання, які випливають з Конвенції проти тортур, є індивідуальними зобов’язаннями держав і що Заявники не мають права подавати заяви про її відповідальність за Конвенцією, оскільки вони не довели, що саме вони зазнали будь-яких пошкоджень(ушкоджень, шкоди).

Суд вагався  вказувати тимчасові заходи, оскільки вони застосовані лише у разі терміновості, у тому сенсі, що існує реальний і неминучий ризик того, що заявленим правам буде завдано непоправної шкоди до того, як Суд ухвалить своє остаточне рішення. Умова терміновості виконується, коли дії, які можуть завдати непоправної шкоди, можуть «відбутися в будь-який момент» до того, як Суд винесе остаточне рішення у справі.

Для прийняття рішення Суд вивчав звіти Слідчої комісії про причетність уряду до злочинів і що «порушення та зловживання здійснювалися з такою послідовністю, особливо урядом Сирії, і про них настільки широко повідомлялося Слідчою комісією та іншими, що неможливо стверджувати що вони були вчинені без відома відповідних командних структур». Комісія дійшла висновку, що «ті, хто вижив, описують страти та смерть через недбалість і жахливі умови ув’язнення, припускаючи, що ті, хто все ще перебуває під вартою без зв’язку з зовнішнім світом, можуть повільно помирати, якщо їх не звільнять негайно». Крім того, Комісія в кількох доповідях звернула увагу на систематичний аспект катувань та інших актів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в місцях ув’язнення, якими керує сирійська влада, що призводить до великої кількості смертей під час ув’язнення. У своєму останньому звіті від 14 серпня 2023 року Комісія з розслідування вказала, що вона «має обґрунтовані підстави вважати, що уряд продовжував вчиняти акти тортур і жорстокого поводження». Лише через продовжений характер Суд вважав, що існує реальний і неминучий ризик непоправної шкоди правам, до того, як Суд ухвалить своє остаточне рішення.

За результатом розгляду тимчасових заходів Суд від 16 листопада 2023 року вказав більшістю голосів, що Сирія відповідно до своїх зобов’язань за Конвенцією проти катувань зобов’язана вжити всіх заходів у межах своїх повноважень для запобігання актам катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання та забезпечити щоб її посадові особи, а також будь-які організації чи особи, які можуть підпадати під її контроль, керівництво чи вплив, не вчиняли жодних актів тортур чи інших актів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

Суд більшістю голосів вирішив, що Сирія повинна вжити ефективних заходів для запобігання знищенню та забезпечити збереження будь-яких доказів, пов’язаних із заявами про дії в межах Конвенції проти тортур, включаючи медичні та судово-медичні висновки або інші записи про тілесні ушкодження і смерті.

Для того, щоб попередити скептицизм у перемозі ведучих держав над менш впливовими - розглянемо приклад справи із остаточним рішенням. Від 30 березня 2023 року Міжнародний Суд ООН прийняв рішення в справі «Окремі Іранські активи (Ісламська Республіка Іран проти Сполучених Штатів Америки)». Судова заява щодо спору ймовірних порушень Сполученими Штатами Договір про дружбу, економічні відносини та консульські права, який був підписаний двома державами в Тегерані 15 серпня 1955 року і набув чинності 16 червня 1957 року.

Тринадцятьма голосами проти двох, Суд відхилив заперечення щодо прийнятності, подане Сполученими Штатами Америки стосовно невичерпання іранськими компаніями місцевих засобів правового захисту;

Одинадцятьма голосами проти чотирьох, Суд встановив, що Сполучені Штати Америки порушили своє зобов’язання згідно із Договором про дружбу, економічні відносини та консульські права 1955 року, а саме те, що власність громадян і компаній Договірних Сторін «не може бути відібрана, за винятком для суспільних цілей і не може бути взято без негайної виплати справедливої компенсації»;

Більшістю голосів, Суд встановив, що Сполучені Штати Америки порушили свої інші зобов’язання за Договором про дружбу, економічні відносини та консульські права 1955 року;

Встановив, що Сполучені Штати Америки зобов’язані компенсувати Ісламській Республіці Іран за шкідливі наслідки порушень міжнародних зобов’язань;

Суд надав строк на виконання для домовленостей Сторонами- 24 місяців.    

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.