Місто, до якого раніше тисячі українців і українок приїжджали на море, зараз в ізоляції: порожні вулиці, чужі прапори, все чуже. Люди, які залишилися там, мусять виживати та стежити за кожним своїм словом. Люди, які виїхали, втратили не лише дім, але також зв’язки, близьких і місце сили.

І саме про це виставка плакатів «З кожною моєю згадкою про дім його стіни стають міцнішими». В її основу лягли спогади, образи та історії, які виринали під час творчих практик онлайн-спільноти «Ми – Бердянськ».

10 плакатів, які передають біль окупації та цим спонукають до взаємодії людей із різних міст, з різними досвідами.

Для кого ця виставка:
– для всіх, кому болить за Бердянськ і всі окуповані території,
– для всіх, кому довелося покинути дім, рятуючись від війни,
– для тих, хто жодного разу не був на Азовському морі, але прагне зрозуміти, як зараз живуть люди на узбережжі;
– і, звісно, для бердянців і бердянок, які хочуть розповісти більше про рідне місто.

Виставка побудована на матеріалах піврічної роботи спільноти, заснованої Ксенією Клейнос та Кирилом Пелівановим – громадськими діячами з Бердянська. Дизайн плакатів – Богдана Давидюк. Кураторка – Олена Субач. Проєкт «Ми – Бердянськ» реалізовано завдяки підтримці «Європейського фонду за демократію».

Фото Анастасія Смольєнко