Війна змінила звичне життя. Тривогу, розгубленість, злість із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну відчули всі українці. Обстріли, евакуація, досвід окупації згубно впливають на психіку дорослих і дітей. Аби цей досвід не залишився непереборною травмою, у березні 2022 року команда ГО «Всеукраїнський громадський центр «Волонтер», яка входить до складу «Української мережі за права дитини», спільно з Міністерством освіти і науки України, Українським інститутом когнітивно-поведінкової терапії за підтримки Представництва Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) розпочали реалізацію проєкту «ПОРУЧ». 

Проєкт «ПОРУЧ» – це групи психологічної підтримки дітей, батьків та освітян, в яких психологи в безпосередньому спілкуванні або онлайн допомагають учасникам пережити травмувальний досвід, знайти ресурс і розвинути стресостійкість для емоційного зцілення та стабілізації психологічного стану.  

У проєкті працюють понад 200 психологів, які поетапно навчають учасників груп навичок, завдяки яким вони в змозі зупинити розвиток травми війни. 

Ми поговорили з двома психологинями проєкту – Іриною Кузнєцовою та Тетяною Моісеєнковою, ведучими груп психологічної підтримки, тренерками програми «Діти і війна. Навчання технік зцілення», аби дізнатися детальніше про те, що спонукало їх долучитися до команди проєкту, які запити дорослих і дітей вони допомагають вирішити, з якими труднощами стикаються в роботі і що мотивує їх працювати далі заради того, аби якомога більше українців отримали необхідну психологічну допомогу. 

• Розкажіть, будь ласка, як ви дізналися про проєкт та чому вирішили до нього долучитися?

Тетяна Моісеєнкова: Це сталося в евакуації, в березні. Я багато займалася волонтерством, надавала індивідуальні консультації, працювала з дітьми. Все життя я – в соціальній сфері. Звикла допомагати тим, кому тяжко. Гортаючи стрічку новин у фейсбуці, натрапила на повідомлення про старт проєкту «ПОРУЧ». Заповнила форму на сайті, отримала запрошення і пройшла курс навчання. Зараз я точно можу сказати, що цей проєкт справді надає допомогу великій кількості українців та реагує на їхні потреби. 

Ірина Кузнєцова: Я працювала психологом, вела групи і для дітей, і для дорослих. Мені подобалося. Коли розпочалася війна, на дошках оголошення у своєму містечку я розмістила повідомлення, в якому написала, що зможу допомагати як кризовий психолог, і побачила, що люди цього потребують. Але невдовзі усвідомила: допомога потрібна також і мені. Вже тоді діяли групи підтримки. Колеги підставили плече, і я змогла вирівнятися. Був початок березня. Евакуація. Моя родина  виїхала в Тернопільську область. Мені продовжували телефонувати за оголошенням. Це були прохання про різні втручання. Системних онлайн-зустрічей не було. Тож я розуміла, що за таких умов моя діяльність неефективна. Невдовзі побачила інформацію про проєкт «ПОРУЧ». Написала, що хотіла б долучитися до роботи. Отримала запрошення. Важливо, що ця програма – «Діти і війна. Навчання технік зцілення» була мені до душі, бо в її основі – когнітивно-поведінкова терапія (до речі, так зійшлося, що з моєю ко-тренеркою, пані Тетяною, ми навчалися КПТ в одній групі). Загалом уся програма логічно побудована і легко сприймається, тож в мене не було жодних сумнівів в її ефективності. І перший досвід її застосування на практиці переконав мене в цьому. Ми розпочали проводити зустрічі з дітьми, батьками та освітянами.

• Розкажіть детальніше, як формуються групи підтримки?

Ірина Кузнєцова: На початкових етапах ми розповідали мешканцям громади про можливість отримання психологічної допомоги у селищній раді містечка Київської області, де я працювала. Поряд були окуповані території, і відділ освіти взявся організувати групи дітей, яким була вкрай потрібна психологічна підтримка і допомога. Також ми постійно спілкувалися з колегами. Розповідали одне одному про нашу роботу. Той, хто працює з клієнтами індивідуально, розуміє, коли настає час для групової роботи. Тож відповідали й на запити колег. Ми пильнуємо за тим, аби учасники програми не перевтомлювалися. Робимо так, щоби вони більше спілкувалися між собою. Підлітки цього потребували особливо. Нас надихало те, що учасники очікували наступних зустрічей. Вони розповідали, що заглядали в календар і думали про той день, коли вже усі побачимося в групі. 

Тетяна Моісеєнкова: Окрім програмних занять учасники виконували вправи для самопізнання, які ми для них готували. Так вони краще розуміли самих себе, збільшували власний ресурс, щоб справлятися з іншими викликами та стресовими ситуаціями. Набували навичок підтримувати одне одного. Учасникам групи ми завжди наголошуємо на тому, що маємо дві цілі: підтримати та навчити застосовувати техніки для власної стабілізації. Ми акцентуємо на важливості самопідтримки та на збагаченні особистого ресурсу. Ми навчаємо, як повернути та відновити втрачений ресурс або як знайти у собі новий. Кожного разу запитуємо: «Що хороше / корисне ви сьогодні зробили для себе? Що ще зробите?». 

• З якими запитами звертаються до вас учасники – діти, батьки, освітяни?

«Якщо говорити про дітей, особливо середнього та старшого віку, багато з них зверталися особисто по допомогу, бо переїхали або до іншої країни, або живуть у містечку, де раніше не бували і не мають звичного спілкування. Вони розповідали, як важко серед людей, мови яких не знаєш, коли не можеш просто поговорити і поділитися з кимось своїм досвідом… Діти так само, як і дорослі, відчувають самотність та нестачу ресурсу й сил. 

Батьки непокояться: «Чи зі мною все нормально, бо я стала тривожна, нетерпляча, в чомусь зла, і я дорікаю собі чи соромлюся, коли щось дозволила собі зайве» Це дуже поширений запит серед батьків, адже вони усвідомлюють, що життя змінилося, що багато незвичного, і виникає багато труднощів, з якими справлятися можна лише тоді, коли є ресурс. 

Освітянам важливо отримати ті техніки і навички, які дозволять впоратися не тільки з власними емоціями та переживаннями, а й допомогти учням у стресових ситуаціях. Під час зустрічей груп підтримки учасники нормалізують свої реакції і готові сказати (й говорять): я впораюся, я молодець, мені важко, але в мене все вийде. Ми ніколи не відпускаємо людей з тривогою чи з неопрацьованою емоцією. Завжди запитуємо: «Як вам зараз, чи полегшало?» Якщо людину не відпустила тривога, ми говоримо, що можемо продовжити. І тоді знов розглядаємо й обговорюємо з нею усе ще більш детально. Завжди налагоджуємо зворотний зв’язок. Питаємо про стан, відчуття тощо. Розумінню цього приділяємо багато уваги й часу», – розповідають психологині. 

• А чи застосовуєте якісь інструменти / методи для свого відновлення?

Тетяна Моісеєнкова: Щоб надати ефективну психологічну допомогу іншим, перш за все, слід розуміти, знати і відчувати себе, свій стан, межі своїх можливостей і не допускати перенавантаження, вживаючи для цього профілактичних засобів, яких чимало. Опорою для всіх, хто працює в проєкті, є тривала особиста психотерапія та постійне відвідування групи підтримки. 

Ірина Кузнєцова: Також допомагає відновитися денний відпочинок, режим харчування, час, виділений не лише для роботи, а й для розвитку та зміни діяльності. Оновлюють і надають сил зустрічі з подругами, тривалі прогулянки природою, малювання і навіть «час без планів», коли робиш те, що ситуативно захотілося робити. Це перевірено життям. 

• Чи виникають труднощі в роботі й які саме? Розкажіть, будь ласка.

Тетяна Моісеєнкова: Значних труднощів не виникало, а ті, що були, – стосувалися технічних питань (організація роботи онлайн, раптові вимкнення електрики, проблеми зі зв’язком і т. ін). Все це швидко вирішувалося завдяки прекрасній команді проєкту і нашим координаторкам. В роботі з групами про труднощі взагалі не йшлося, адже сама програма була ретельно підготовлена, а про особливості процесу нам розказали в усіх нюансах.  

Ірина Кузнєцова: Завдяки тому, що тренери працюють у парі, ми надаємо індивідуальну стабілізаційну допомогу одразу в ході заняття. Якщо у вирішенні певного запиту потрібне індивідуальне втручання, є індивідуальні консультації. 

Що мотивує до надання психологічної допомоги дітям та дорослим взагалі та у проєкті зокрема?

Ірина Кузнєцова: Мотивує безсумнівне переконання в тому, що ми робимо важливу справу. Ми бачимо, як стан людей змінюється протягом курсу. Як група підтримки стає для них безперечною цінністю. Ми постійно намагаємось збагачувати матеріал новими варіантами вправ і технік. Чимало креативних елементів привносять учасники груп, розповідаючи про свій досвід і способи стабілізації емоційного стану, бо серед них є психологи, соціальні працівники, вихователі, викладачі, які залюбки діляться власним досвідом, а ми його фіксуємо й передаємо далі як приклади.

Тетяна Моісеєнкова: Вважаю, що запобігти вигоранню може постійний розвиток себе і курсу, коли робота не перетворюється на рутину, коли тобі цікаві люди, заради яких і разом з якими ти працюєш, дізнаватися про кожного і про кожну все більше, говорити, запам’ятовувати… А ще хорошим підґрунтям для розвитку є сам проєкт «ПОРУЧ», що організовує вебінари, майстер-класи, супервізії та інтервізії, забезпечує професійне навчання відповідно до потреб удосконалення роботи.  

 ===

Зустрічі груп психологічної підтримки – це спільнота людей, котрі розуміють і підтримують одне одного. Вони дають можливість розкрити себе і вільно спілкуватися з іншими, щоби зарадити собі. Діти, наприклад, можуть ділитися переживаннями про події, які з ними сталися, а, відчувши доброзичливе ставлення інших учасників та фахівців, знайти способи, з допомогою яких подолати труднощі, яких зазнали вони, їхні родичі чи друзі. 

Дорослі учасники обговорюють, зокрема, як підтримати себе та близьких, як керувати емоціями в складні часи, як вгамувати біль і знайти себе в нових життєвих умовах, що й як планувати в часи невизначеності та де знайти ресурси для цього, а також як навчити дітей технік стабілізації, що допоможуть надалі попередити розвиток негативних психологічних станів. 

Більше інформації про проєкт, можливість долучитися до груп психологічної підтримки або отримати індивідуальну консультацію – на сайті «ПОРУЧ». 

Ми – ПОРУЧ :)