«Заплати наперед» чи «Заплати іншому» – це фільм 2000 року про хлопчика, який придумав, як змінити світ. Одна людина робить добрий вчинок трьом іншим, а кожен з них, в свою чергу, передає естафету далі вчинивши добро ще трьом людям. Цей принцип поширення ідеї може бути корисними і для громадського сектору. 

Такий спосіб частково взяли на озброєння ґрантери конкурсу, який проводив Волинський Інститут Права, громадська організація «ІПІД» втілює проєкт із емоційної стійкості для ВПО та постійних жителів Луцької громади. Замість того, щоб проводити мільйон-п’ятсот заходів, команда вирішила зосередитися на активних представниках і вчити їх.

«Ми навчали 12 менторів, і планували, що кожен з них залучить по 15 людей зі своєї спільноти, провели заходи для них. Вийшло так, що насправді залучали навіть більше. Тому вийшло, що 209 учасників взяли участь в проєкті», – розповідає ініціаторка проєкту Катерина Білохвіст.

Виходить, що організатори витратили ресурс на навчання 12 людей, а ті провели по три заходи для своїх груп.

ГО «ІПІД» займається освітніми проєктами за допомогою ігрифікаційних технологій та рішень. Нещодавно вони створили карткову гру «На емоціях», яка, як стверджують автори, допомагає підвищенню емоційної компетентності учасників.

«Ця гра  допомагає розвивати розуміння своїх емоцій, вміння виражати, вміння назвати свої емоції, висловлюватися. Під час повномасштабного вторгнення ми почали працювати з різними групами і, в першу чергу, з ВПО. Ми побачили виклики, що людям важко емоційно. Тож вирішили, що буде цікаво використати цей інструмент», – пояснює Катерина.

В час війни питання емоційної спроможності дуже важливе і, як показують результати проєкту, корисне. Згідно з анкетуванням  після ігрових зустрічей на 16% зріс показник, що людям стало легше говорити про свої емоції. Важливим фактором є також і те, що проєкт має довготривалий ефект. Адже отримані знання, матеріали з онлайн-курсів і презентації з тренінгів лишаються в учасників і тому вони можуть вже самостійно використовувати колоду, й далі проводити в своїх спільнотах такі ігри.

«Наприклад, є така історія про учасницю, яка працює в театральній студії і вона працює в бібліотеці, тобто робить різні заходи, коли вона з підлітками роблять постановки і для них розбирають персонажів. Тепер для цього вони почали використовувати колоду, щоб розуміти, а які емоції відчуває цей персонаж. Тобто, якщо раніше це було складно, то зараз в них є арсенал з 85 карток, вони їх розкладають і розбирають персонажів, що вони відчувають», – додає авторка проєкту

Також вона ділиться, що були й неочікувані результати: «Після тренінгу з фасилітації одна учасниця зрозуміла, що їй цікава тема коучингу і вона подалася на навчання. Або є двоє дівчат ВПО, які після наших навчань зацікавилися психологією і вступили на магістратуру за цим фахом».

Усього в проєкті було декілька тренінгів: з фасилітації, з емоційної компетентності, з фінансової самозарадності, а також був ігровий практикум на емоціях.

Щоб отримати мікрокваліфікацію з емоційного менторства, учасники самі зіграли в  гру. Таким чином вони змогли відчути, як це бути гравцями, і побачили зі сторони, як проводити такий захід: «В нас усе було дуже інтенсивно, проект не надто великий по часових рамках, тому ми практично кожен тиждень зустрічалися, і потім в учасників ще було десь 3 тижні, чи 2 з половиною, щоб провести ці ігри вже в своїх спільнотах. От тому ми так дуже часто з ними бачилися, і це сприяло тому, що вони учасники дуже так гарно між собою здружилися».