Так, за період з 14 квітня 2014 року до 31 грудня 2021 року, УВКПЛ ООН зафіксувало 3106 випадків загибелі цивільних осіб, пов’язаних із конфліктом (1852 чоловіки, 1072 жінки, 102 хлопчики, 50 дівчаток та 30 дорослих, стать яких ще не встановлено). З 24 лютого 2022 року, моменту початку широкомасштабного збройного нападу Російської Федерації, до 21 травня 2023 року УВКПЛ ООН зафіксувало 8895 загиблих цивільних осіб. Проте, реальна кількість втрат серед цивільних осіб значно вища, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, відбувається з затримкою, та багато повідомлень із місць, звідки надходить інформація про втрати серед цивільних осіб, все ще потребують підтвердження. Це відноситься, наприклад, до населених пунктів Маріуполь (Донецька область), Лисичанськ, Попасна і Сєвєродонецьк (Луганська область), де, за повідомленнями, мали місце численні випадки загибелі чи поранення цивільних осіб.

Щодо військовополонених, то за даними Офісу Генерального прокурора українські правоохоронні органи ведуть досудове розслідування 265 злочинів, вчинених росіянами проти українських військовополонених, з них 73 – умисні вбивства.

Значна частина цих злочинів підпадає під національну юрисдикцію українських судів. Так, за даними Офісу Генерального прокурора станом на 31 травня 2023 року зареєстровано 87716 проваджень щодо порушення законів та звичаїв війни, включаючи умисні вбивства (ч. 2 ст. 438 Кримінального кодексу України).

У той же ці злочини також підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду (МКС), перед яким можуть постати лише особи, рівень відповідальності яких (з огляду на зібрані докази) є найвищим щодо скоєних злочинів, а також особи нижчого рівня, якщо їхні діяння є особливо тяжкими чи набули значного негативного розголосу. При цьому, відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду (Римський статут) вбивство може бути кваліфіковано і як злочин проти людяності, і як воєнний злочин.

З одного боку, стаття 7(1)(a) Римського статуту передбачає вбивство як злочин проти людяності. У практиці МКС для кваліфікації цього злочину необхідно встановити такі елементи:

1. Виконавець заподіяв смерть одній чи кільком особам.

2. Діяння було скоєно у рамках широкомасштабного чи систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення. Під нападом, спрямованим проти цивільного населення, розуміється діяння, що включає багаторазове вчинення актів, зазначених у пункті 1 статті 7 Римського статуту, проти будь-яких цивільних осіб, які вживаються з метою проведення або сприянню проведення політики держави чи організації, спрямованої на вчинення такого нападу. Ці дії не обов’язково повинні бути військовим нападом. Мається на увазі, що «політика, спрямована на скоєння такого нападу», передбачає, що держава чи організація активно заохочували таку поведінку як напад на цивільне населення чи підбурювали до нього.

3. Виконавець знав, що діяння є частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або мав намір зробити його частиною такого нападу. Цей елемент не слід тлумачити як доказ того, що виконавець був обізнаний про всі характеристики нападу або точні деталі плану або політики держави чи організації. Що стосується наміру, то у разі нападу, що стає широкомасштабним або систематичним, суб’єктивна сторона є в наявності, якщо виконавець мав намір сприяти такому нападу.

З іншого боку, вбивство як воєнний злочин передбачений в статті 8(2)(a) Римського статуту. МКС визнає такі елементи, які необхідно встановити для кваліфікації цього злочину:

1. Виконавець заподіяв смерть одній або кільком особам.

2. Така особа або такі особи перебували під захистом однієї чи кількох Женевських конвенцій 1949 року.

3. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про цей захищений статус.

4. Діяння відбувалось у контексті міжнародного збройного конфлікту та було пов’язане з ним.

5. Виконавець усвідомлював фактичні обставини, що свідчили про існування збройного конфлікту.

Щодо останніх двох елементів, що вказуються для кожного злочину: не існує жодної вимоги щодо правової оцінки виконавцем факту існування збройного конфлікту або його характеру як міжнародного чи неміжнародного; не існує жодної вимоги щодо знання виконавцем фактів, що визначають характер конфлікту як міжнародного чи неміжнародного; існує лише вимога щодо знання фактичних обставин, що визначають існування збройного конфлікту.

Тобто ці два злочини необхідно розмежовувати. По-перше, вбивство як злочин проти людяності містить істотно відмінний елемент, який не є обов’язковим для визнання вбивства воєнним злочином: для злочину проти людяності необхідна наявність широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення та демонстрація зв’язку між поведінкою злочинця та нападом як щодо об’єктивних, так і суб’єктивних елементів. По-друге, вбивство як воєнний злочин також містить принаймні один істотно відмінний елемент, який відсутній у вбивстві як злочині проти людяності: вимагає доказів того, що вбита особа «не воювала» або не брала активної участі у воєнних діях і встановлення того, що відповідна поведінка була пов’язана зі збройним конфліктом.

Продемонструвати це можна на прикладі рішення МКС у справі «Прокурор проти Жермена Катанги». Справа стосувалася подій, які стались під час збройного конфлікту між етнічними угрупуваннями Ленду/Нгіті та Хема, який мав місце у період з 1999 по 2003 рр. у регіоні Ітурі у Демократичній Республіці Конго. Союз конголезьких патріотів, в якому домінували представники етносу Хема заволодів контролем над столицею Ітурі Буня в серпні 2002 року. На дорозі між Бунею та кордоном з Угандою знаходилося стратегічно важливе село Богоро, в якому розміщувався військовий табір Союзу конголезьких патріотів. 24 лютого 2003 року дві міліцейські групи – Фронт патріотичного опору Ітурі (збройне угрупування Нгіті) та Фронт націоналістів та інтернаціоналістів (збройне угрупування Ленду) – атакували Богоро з метою витіснення звідти або знищення табору Союзу конголезьких патріотів а також населення Хема. Багато цивільних осіб було вбито, поневолено та/або зґвалтовано, а село пограбовано і частково знищено. У той час Катанга командував Фронтом патріотичного опору Ітурі.

У цій справі МКС встановив, що:

1. Були скоєні злочини, які підпадають під юрисдикцію суду, серед іншого у вигляді вбивства як злочин проти людяності та як воєнний злочин;
2. Особи, які вчинили злочини, належали до групи, яка діяла зі спільною метою. Так, збройне угрупування Нгіті було частиною ополчення, яке являло собою організацію за значенням статті 7(2) Римського статуту та озброєну групу у значенні права збройних конфліктів. Це угрупування мала власний план, який полягав у нападі на село Богоро з метою витіснення звідти або знищення табору Союзу конголезьких патріотів а також населення Хема, що свідчить про існування політики у значенні статті 7(1)(a) Римського статуту.
3. Жермен Катанга зробив вагомий внесок у вчинення цих злочинів, оскільки станом на листопад 2002 року допоміг, в тому числі шляхом сприяння та інколи особистого забезпечення зброєю та боєприпасами, угрупуванню Нгіті здійснити операцію проти Богоро. Операція була організована на місці комбатантами Нгіті, які вважали її метою знищити в цьому районі цивільне населення Хема.
4. Жермен Катанга діяв умисно і цілком усвідомлював, що своєю поведінкою сприяв збройному угрупуванню Нгіті в нападі на Богоро.
5. Жермен Катанга знав про намір збройного угрупування Нгіті вчинити злочини, які формували спільну мету – витіснення звідти або знищення табору Союзу конголезьких патріотів а також населення Хема.

Отже, вбивство як воєнний злочин та вбивство як злочин проти людяності мають істотно різні елементи, кожен з яких вимагає доказу факту, який не вимагається іншим, а тому обвинувальний вирок може бути винесений як за злочин проти людяності, так і за воєнний злочини, оскільки вони мають істотно різні елементи. МКС вважає, що розробники Римського статуту мали на меті, щоб засудження за ту саму поведінку виносилися як за статтею 7, так і за статтею 8, якщо всі елементи встановлені (справа «Прокурор проти Жан-П’єра Бемба Гомбо»).

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.