У Медвині, де народився і виріс Іван Дубинець (Іван Варфоломійович Дубина, 1903–1954) – громадсько-політичний діяч, учасник українського визвольного руху, вчений-геолог, автор книжки про Медвинське повстання «Горить Медвин» — відбувся пам’ятний захід, присвячений його 120-річчю.

Так, у Медвинському будинку культури презентували книжку «Медвинське повстання у фактах, постатях, спогадах», брошуру «Лицар правди Іван Дубинець» та однойменну вуличну виставку, розташовану на колонаді клубу.

Про Івана Варфоломійовича розповідали упорядники книжки Марина Гогуля і Петро Гогуля, а також літературознавець Сергій Козак та історикиня Катерина Сіроштан, яка модерувала захід.

Петро Гогуля розповів про родину Дубин та медвинські сторінки життя видатного діяча: «Іван Дубина народився у багатодітній родині Варфоломія й Ожени Дубин. Закінчив чотирирічну школу в Медвині, яка виховала багатьох майбутніх учасників Медвинського повстання, згодом – вчительську гімназію в Богуславі. Любив природничі науки, тому між землею і людиною, як він казав, вибрав землю. Став геологом, але все життя захоплювався археологією. Проводив археологічні розкопки у Медвині, але потім йому заборонили і він розумів, що всі ці знахідки повинні належати незалежній Україні. Наш історичний досвід показує, що кістки всіх наших князів, гетьманів забирали і надійно ховали в москві, в петербурзі».

Київський період життя Івана Дубинця висвітлила історикиня Катерина Сіроштан: «В 1926 році Іван Варфоломійович потрапляє в Київ, вступає до вищого навчального закладу, але вже не в Київський університет, а як він тоді звався, Київський інститут народної освіти. Вже робилися перші кроки до знищення його викладацько-професорського складу. Адже з усіх університетів колишньої російської імперії цей був найукраїнськіший… У 1926 році ще не до кінця його знищили, але Іван Дубина зустрів у ньому змарнілих, голодних людей, які втратили вже віру, які мали за спиною поразку України, але вони дійсно хотіли вчитися. Тоді там ще працювали там найвідоміші професори, які в 1930-х загинули. Згодом Іван Дубинець, вже працюючи в університеті, вивчав графітові родовища, мав три десятки наукових праць (і це лише опубліковане)».

Літературознавець і журналіст Сергій Козак розповів про середовище Івана Дубинця за кордоном, куди він переїхав 1944 року: «В руках я тримаю примірник газети «Українські вісті» за 1948 рік – це час, коли в її редакції в Баварії працював Іван Дубинець. Ця газета об’єднувала середовище Івана Варфоломійовича і це середовище розуміло, що потрібно видавати свою газету, бо українцям потрібен свій голос за кордоном. Іван Дубинець був одним із тих, хто врятував це видання від закриття. Він публікував і праці з педагогіки, й огляд публікацій про «Сад Гетсиманський» Івана Багряного, і дослідження про Голодомор, які ввійшли потім до «Білої книги про чорні справи Кремля». Українська еміграція усвідомлювала, що ця правда про злочини кремля дуже і дуже потрібна світові… За цю правду Івана Дубинця, як переконані його друзі, було отруєно газом і знищено 1954 року в Нью-Йорку».

Під час заходу мова йшла і про Медвинське повстання, якому присвятив свою книжку Іван Дубинець, а 2023 року Марина і Петро Гогуля видали працю «Медвинське повстання у фактах, постатях спогадах». Петро Гогуля поділився тим, як ще у 1980-х збирав факти про повстання: «У дитинстві я чув від сусідів, як вони розповідали, що когось у Богуславі чи у Смілі, вбили, замучили. І коли я вже виріс, воно в пам’яті закарбувалося. Ще в 1960-х до Медвина потрапила книжка Івана Дубинця «Горить Медвин», яка коштом української діаспори розсилалася куточками світу. Я перефотографував собі примірник, зробив фотографії його сторінок. Якось я зупинився в готелі у місті Сміла і розговорився там з бабусею, яка переповіла почуте від родичів, що дійсно, за Смілою, під лісом закопували цих «бандитів», і хтось бачив, як о вітер по полі розвіває козацькі чуби. Є спогад Афанася Приліпка, що його сусідка ходила у Смілу шукати свого затриманого чоловіка, й вона прийшли на центральну площу, а там стояв кордон червоноармійців з багнетами, які нікого не пускали до тюрми, де він був, тільки з-за ґратованих вікон лунала пісня «А вже років двісті, як козак в неволі»…

Про важливість збереження історичної пам’яті мовила Марина Гогуля: «Багато з нас пам’ятає про Другу світову і про рідних, які були її учасниками, але мало хто знає про рідних, які 100 років тому воювали за Українську Народну Республіку – не за СССР, а за українську державу. У 2018 році я познайомилася з Віталієм Ніщименком і ми створили освітню ініціативу «Медвин. Повстання», бажаючи популяризувати патріотичну історію Медвина. І виникла потреба упорядкувати знання про Медвинське повстання, роз’яснити, ким були люди, які його очолили. А очолили його цвіт нації – вчителі, офіцери, ветерани Першої світової війни, заможні селяни, майстри. У нас є фото з грудня 1918 року, на якому учасники Вільного козацтва Медвина, майбутні керівники Медвинського повстання. Зліва сидить Іван Плаксун, який шив чоботи, – заможний селянин, офіцер. Далі – Тимофій Хижняк, вчитель. Потім Омелько Радчук, який ледь досяг повноліття, коли будьонівці захопили Медвин, і його вони стратили вже як цивільного. Отаман Лебідь (Хома Сидоренко) – офіцер, ветеран Першої світової війни. Він емігрував і прожив довге життя, а от молодший брат Микита Сидоренко – вчитель – повірив у совєтську амністію, а в 1938 році був репресований і страчений. Далі – Семен Глазко, який загинув під час Другої світової війни, і сотник Дніпровий, який її, очевидно, пережив. Також серед лідерів повстання був бандурист Антін Митяй, який підтримував армію УНР, не піддався під амністію і загинув у бою з більшовиками, отаман Цвітковський – офіцер армії УНР, який «амністувався», а після того був ув’язнений совєтами і зник безвісти у харківській тюрмі. Важливо пам’ятати, що перед цим вже кілька років тривала війна з росією. І Медвинське повстання було сторінкою цієї війни, його учасники боролися на цій війні на боці УНР».

Під час заходу його упорядники книжки передали її примірники у бібліотеки Медвинської громади.

Символічно, що у день народження Івана Дубинця, 30 березня, пролунали музичні композиції на бандурі, у виконанні вихованок Медвинської музичної школи Олі і Яни Салати, а також Вікторії Кириченко. Того ж дня відбулося покладання квітів до пам’ятної таблички Івану Дубинцю на фасаді школи, де він навчався і викладав, а також на могили його батька Варфоломія Дубини і одного з лідерів Медвинського повстання Івана Плаксуна

Текст: Марина Гогуля

Організаторами заходу стали освітня ініціатива “Медвин. Повстання”, Відділ культури та туризму Медвинської сільської ради, культурно-просвітницький клуб “Історичні мандри” при Медвинській публічній бібліотеці.