Про супервізійну підтримку психологів гарячої лінії психологічної підтримки розповідає головна супервізорка проєкту – Марта Пивоваренко, провідна експертка в сфері посттравматичного стресу, фахівчиня з адвокації питань екстреної допомоги в ГО «Спільноти Самодопомоги».

Проєкт стартував з початку червня і моя супервізійна робота розпочалася майже з самого початку. На гарячу лінію надходила досить велика кількість складних запитів і фахівцям, що працюють на гарячій лінії, потрібна була кваліфікована підтримка та допомога. Це надає певну впевненість у тому, що вони належним чином здійснюють психологічну підтримку членів родин зниклих безвісти. Бо це є досить чутлива тема, і наша країна ніколи не стикалися з такою кількістю військовополонених, цивільних полонених, таких жорстоких видів катувань та такого знущання в цілому. І незважаючи на те, що у багатьох психологів гарячої лінії вже був досвід з 2014 року по супроводу людей, які перебували в полоні, – вони були вражені від кількості запитів і такого рівня насильства, яке їм довелося через себе пропускати. Тому на певному етапі супервізійна підтримка – це психоемоційна підтримка самих терапевтів. Це поповнює їх внутрішній ресурс, щоби вони мали сили триматися, щоби вони були продуктивними, щоб закриваючи кожен випадок, були ефективними і досягали певного результату. Формат гарячої лінії не дає можливості тривалий час вести людину, але є випадки, коли телефонують одні й ті самі люди кілька разів і важливо, щоби вони щоразу отримали професійну психологічну підтримку та допомогу.

Супервізійні зустрічі — це емоційна, інформаційна підтримка та форма професійного розвитку фахівців

Робота психотерапевтів має відбуватися за супервізійної підтримки. Це дає можливість отримати емоційну та інформаційну підтримку від супервізора і самих фахівців, та сприяє професійному розвитку психотерапевта. Тоді професійні компетенції фахівців зростають, психоемоційний стан є стабільним – фахівці не вигораютьь. В Україні ми широко популяризуємо цей інструмент як такий, що добре зарекомендував свою дієвість та ефективність у всьому світіі. І зараз вже багатьом фондам є зрозуміло, що супервізія потрібна, але національні та міжнародні партнери, які подібні проєкти фінансують, не завжди розуміють, що таке «супервізія» і що в неї входить.

Для психологів нашої гарячої лінії супервізійні зустрічі є частиною професійної роботи. Ми маємо індивідуальні та групові супервізії. Групові – це завжди камерно і в невеликій групі, кожен фахівець має можливість обговорити свої випадки і впевнитись у тому, що напрям роботи вірний.

Жахливі речі відбуваються з найкращими людьми

Так, був випадок, коли до мене звернулася одна з психологинь з запитом на супервізію: за досить короткий проміжок часу роботи на гарячій лінії вона зіткнулася одразу з трьома важкими однотиповими випадками роботи з жінками — матерями, які втратили своїх синів. В однієї з цих жінок – це був єдиний син, який був повністю позитивною людиною. Він не вживав алкоголь, ніколи не палив, завжди добре ставився до людей – «цвіт нації». Не міг залишатися осторонь, коли почалося повномасштабне військове вторгнення. Коли батьки роблять все для того, щоби виховати своїх дітей хорошими, гідними, найкращими…Є дисонанс і нерозуміння, чим їх діти заслужили те жахливе, що з ними сталося.

Звичайно, це є непросто. Світ несправедливий. Навіть коли ми робимо в житті лише хороші чи лише найкращі речі – це не убезпечує нас від найжахливішого розвитку подій. Війна не обирає. І це страшно. Прийняти це важко. Виникає багато тривоги, немає можливості щось контролювати, немає відчуття безпеки. Ті хто працюють на гарячій лінії, також відчувають цю «людську несправедливість». Ми робили цілу сесію і працювали інструментами когнітивно-процесуальної терапії, які дають можливість пройти «точки застрягання».

 Цей проєкт є відповіддю на гострий запит суспільства

На той момент, коли команда подавала і писала цей проєкт, в державі не було гарячої лінії, яка б могла задовольнити подібні запити суспільства. А запити надходили, зокрема від Офісу Президента, приблизно в той час, коли почала з’являтися інформація про перших зниклих безвісти цивільних, їх кількість, про те, як до них ставилися та інформація про те, що їх катували. З такими запитами до нас зверталася також організація, яка колись називалася «Євромайдан SOS». Тепер це «Центр Громадянських Свобод» (ЦГС), вони займаються документуванням злочинів проти людяності з 2014 року. Зараз вони об’єднали для роботи на одній платформі й інші правозахисні організації, зокремаі Українську Гельсінську спілку з прав людини. В процесі роботи до них звертаються тисячі людей, в яких хтось зник безвісти і вони шукають своїх близьких та рідних. Завдяки своїй надважливій роботі у жовтні 2022 ЦГС була відзначена Нобелівською премією миру.

Їх запит до нас став ніби остаточною крапкою в прийнятті рішення, що цю гарячу лінію потрібно створити. Зараз наші партнери Центр Громадських Свобод та «Розкажи мені», ресурс який довго працював з Міністерством охорони здоров’я – це основні джерела, з яких люди дізнаються про цю гарячу лінію. Тому нашій гарячій лінії вже є чим пишатися – цей конгломерат дає якісний контакт із людьми, які когось загубили. Ми маємо можливість допомагати в цій непростій, але дуже важливій роботі.

Ця тема є дуже тонка і чутлива. В інтернеті є багато груп, які нібито допомагають родичам з пошуком пропавших безвісти. Але досить часто – це не є добре для самих зниклих безвісти. Коли близькі і родичі сильно розкручують інформацію про те, що хтось з їхніх рідних є в полоні – то часто це лише погіршує ситуацію для людини, яка знаходиться в полоні. Те, що так багато інформації і що та людина комусь потрібна, чи цілому світу потрібна, – це звичайно «набиває ціну» цієї людини. Проте водночас це також може призводити до ще важчих катувань цієї конкретної людини в полоні, до гіршого відношення, а це завжди ризики, які пов’язані зі смертю.

Зараз швидко змінюються правила, які потрібно знати в першу чергу задля безпеки самих полонених

Те, що відбувається зараз – це дуже відрізняється від того, що було з 2014 року. І не тільки ступенем жахливості насильства з боку агресора, а й процесами навколо яких з’явилося дуже багато ризиків. Зараз швидко змінюються правила, які потрібно знати в першу чергу задля безпеки самих полонених. Наприклад, нині подібна акція, яка була в підтримку Сенцова #SaveOlegSentsov, як я вже сказала, – може призвести лише до погіршення ситуації перебування для того, хто знаходиться в полоні. Також важливо сказати, що уряд держави агресора створив ряд організацій, які зараз намагаються комунікувати з родичами зниклих безвісти. Єдиною метою цих організацій є отримати викуп. Щось подібне до того, як це свого часу відбувалося у Грозному: переконують родичів, що можна викупити близьку людину, а її може вже й в живих не бути. Раніше такі випадки були поодинокими і на обмежених локаціях. Зараз цих випадків надзвичайно багато.

Тому, така гаряча лінія — це надзвичайно важливо. Я сподіваюся, що вона й надалі буде мати змогу забезпечити таку вразливу групу людей правильними процедурами, які максимально убезпечать життя і здоров’я тих, хто перебуває в полоні.

Гарячу лінію створено у межах проєкту із надання психологічної допомоги, що впроваджується ГО «Міжнародна конфедерація протидії корупції, організованій злочинності та тероризму» у партнерстві з ГО «Спільноти самодопомоги» за сприяння Програми розвитку ООН у межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки Європейського Союзу.

Погляди, рекомендації та висновки, зазначені у статті, належать виключно її авторам та не обовʼязково відображають офіційну позицію ПРООН, ООН, Європейського Союзу та/або інших міжнародних партнерів.

Програму ООН із відновлення та розбудови миру (UN RPP) реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують одинадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), Посольство США в Україні, а також уряди Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.