Що робити кожного дня для Перемоги? Продовжувати працювати, вірити, донатити! Маленькими щоденними кроками здійснювати великі цілі.  

«Щоденними кроками кожен із нас наближає Перемогу», – переконана мешканка міста Вишневе, що на Київщині, Ірина Арзяєва. Волонтерка, яка плете сітки та в’яже кікімори, шиє прапори і закриває військові збори, дружина військового, який зараз на передовій, мама двох діточок, одна із організаторок благодійної ініціативи – соціального гардеробу для усіх потребуючих… Про  пані Ірину написало навіть американське видання «The Washington Post»! 

«Я звичайна українка, – скромно каже про себе жінка. – Нас таких – мільйони. Але ми не застигли в очікуванні перемоги, не піддалися паніці і не опустили руки. Ми просто робимо те, що можем – а інколи навіть більше – задля перемоги добра над злом!»

  «Віддай, якщо можеш, візьми, якщо хочеш»

– Кілька років тому ми з подругами вирішили зорганізувати у Вишневому соціальний гардероб із безкоштовним одягом для усіх потребуючих, – розповідає Ірина Арзяєва. –  

 Наша соціальний проєкт працює за принципом:  «Віддай, якщо можеш, візьми, якщо хочеш». Люди приносять нам одяг, взуття чи дитячі іграшки, якими не користуються самі, а ми уже сортуємо його та роздаємо тим, хто не може дозволити собі ці речі придбати. При цьому завжди наголошуємо: усі речі повинні бути у хорошому стані, просимо приносити той одяг, який люди носили б із задоволенням самі.

 Для нас дуже важливо, аби роздача безкоштовного одягу виглядала достойно, і ми доклали до цього максимум зусиль: одяг не лежить у контейнерах чи просто купами на підлозі, а увесь відповідно погрупований та охайно розвішаний на спеціальних стійках-вішаках – дякую за них простору добра Goodacity! Усе це для того, аби люди у скруті, які приходять до нас, відчували, що до них ставляться з увагою, турботою та любов’ю.

Раніше, зазначає пані Ірина, – постійними відвідувачами соціального гардеробу були переважно люди похилого віку, котрі в силу життєвих обставин залишилися самі. Для них похід за обновками – ціла подія! Тим більше, що ми завжди намагаємося допомогти людині, самі пропонуємо одяг, заохочуємо щось обрати, поміряти…  Розумію, що для цих людей це не просто одяг – це підтримка і надія!

Нині до нас приходять насамперед жінки-переселенки із дітьми – ті, котрі приїздили сюди без засобів до існування, особистих речей, одягу, змінного взуття та інших необхідних в побуті речей, а потрібно починати життя з початку. Окрім того, разом із волонтерами відправляємо теплі речі на звільнені території Харківської області, передаємо одяг у госпіталі, де лікуються наші поранені захисники. Жартуємо, що у нас не пропадає нічого – натуральний одяг, якщо він уже не в такому стані, аби його носити, ми віддаємо притулкам для тварин – там ці речі ідуть на підстилки для чотирилапих друзів, аби вони не мерзли. Кожен із нас може зігріти інших теплом!..

Пригадую зворушливі слова, які мені написала наша відвідувачка, котра переїхала до Вишневого із Миколаєва, рятуючись від щоденних обстрілів: «Я приїхала сюди без нічого, і  нічого не могла і не хотіла – а тоді зайшла до вас і тут ніби переродилася! І річ не лише в тому, що мені знову приємно дивитися на себе в дзеркало, а насамперед – що я відчула, що про мене хтось думає і дбає, що я комусь небайдужа… Це повертає до життя!»  

У волонтерстві – сімейним підрядом!

Так, звичайно, усі ці заняття забирають багато часу та сил… Але у мене чоловік воює, він – на передовій, і я просто не уявляю собі, як це – сидіти удома, склавши руки і постійно скролити новини. Для мене це було б набагато важче…  Мене нині практично немає вдома – я або плету сітки, або в’яжу кікімори, або шию наші жовто-сині прапори – волонтерю 24 на 7! Але, як на мене, так і має бути – одна армія на фронті, інша – тут, у нас в тилу. Нашим героям, які боронять країну, важливо знати, що ми об’єднані та дієві тут, на своїх фронтах, роблячи усе на максимумі для них.

Волонтеримо ми, можна сказати, сімейним підрядом: син Ілля допомагає мені у пошитті прапорів, донька Марія – із роздачею одягу та плетенням сіток. Росте гідна зміна! 

Україну недаремно називають країною волонтерів, – зазначає пані Ірина. – Знаєте оці жарти про те, волонтери здатні дістати все, що завгодно, від рога єдинорога до вуха дракона?.. Так от, у них – тільки частка жарту, все інше – правда! Зорганізувавшись, наші люди можуть все! Україна – країна неймовірних людей, які разом можуть усе, навіть те, що здається неможливим!  Так разом і переможемо!